Знайти вихід із "Діри". Розмова з художником Сергієм Захаровим у його майстерні
Ви напевно бачили фото вуличних робіт художника із Донецька Сергія Захарова: весілля бойовика "Мотороли", Гіркін-Стрєлков з пістолетом біля скроні. За це Сергій, засновник арт-групи "Мурзилки", потрапив на підвал до "ДНР", де загалом провів півтора місяця. Потім він виїхав до Києва, де живе зараз.
Торік Міністерство інформполітики видало комікс "Діра", де Захаров по суті зобразив свою історію. Книга завершується словами "Я в’їжджав у нове життя". Яким є це нове життя – ми і говорили з художником в його майстерні.
***
Сергій Захаров живе у спальному житломасиві Троєщина. Неподалік від його будинку стоїть скульптура з наліпленими одна на одну шпаківнями, чимось схожа на щільну забудову району. Це один із небагатьох арт-об’єктів Троєщини, де останнім часом з’являються мистецькі ініціативи. Захарову тут затишно.
Художник сам підтримав проєкт, пов’язаний з облаштуванням Києва. Це ініціатива "Мрія про сад" – митці об’єдналися з активістами, щоб повернути до власності міста ділянку біля річки Либідь і облаштувати там скульптурний парк.
Під майстерню художник виділив одну з кімнат квартири, яку орендує. На стіні висить прапор Ужупіса – неформальної республіки, яку створили литовські митці в одному з районів Вільнюса. Сергій є консулом Ужупісу в Донецьку в екзилі. Під час розмови на нас дивиться з десяток пар очей – з картин навколо. Тож і в нашій розмові спочатку було –
Мистецтво
У мене художня освіта, але саме ці п’ять років я займаюсь лише мистецтвом.
Коли дивлюся на людей, які займаються звичайними справами – ходять до офісу, на підприємства тощо – з’являється доля співчуття. Вони – не художники. Як витратити життя не на мистецтво, на якісь неважливі речі?
З іншого боку, художник – аутсайдер у фінансовому плані. І ці люди дивляться на тебе так само зі співчуттям, бо ти, як бомж, який у нормальних обставинах не скористався жодними можливостями і обрав такий спосіб життя. Замість того, щоб прагнути до благополуччя в обивательському розумінні, займаєшся незрозуміло чим.
Про психологічне повернення з полону
Обміни у 2017 році і цього року ініційовані державою (повернення українських полонених з ОРДЛО 27 грудня 2017 року і з Росії – 7 вересня 2019 року. – Свои). Думаю, держава надає цим людям певну психологічну допомогу.
А перші обміни фактично були приватними домовленостями. Був такий "генерал Рубан", який зараз кудись зник. Він був з боку Медведчука, його задачею було витягати "їхніх" ("ДНР" та "ЛНР". – Свои) полонених і обмінювати на наших. Ще були якісь комерційні схеми, коли людей витягали за гроші.
Примітка "Своих". Володимир Рубан – голова громадської організації "Офіцерський корпус", виступав посередником між українською владою і ОРДЛО для звільнення полонених. Певний час Рубан був учасником руху Віктора Медведчука "Український вибір".
Перші люди виходили з полону, тому що або родичі домовлялися, або платили гроші. Коли людина поверталась, держава нею не займалась, хіба що волонтери могли запропонувати допомогу.
Ти малюєш, знов переживаєш цю історію і звільнюєшся. Арт-терапія – класна річ, але порадити її всім – доволі абстрактно.
Про вуличне мистецтво
Нещодавно робив зелених матрьошок на акцію, коли пішла зрада з відведенням військ, усім тим трешем, що зараз на сході. Ми повертаємося до стану 2012-2013 років. Це влаштовує більшість людей типу втомлених від війни – якої вони близько не бачили. Я критично ставлюся до обраного президента, і те, що відбувається, мене не радує.
Про поїздки на схід
Місяць тому був на резиденції у Станиці Луганській. Її проводило литовське посольство, там були митці з Ужупісу. У листопаді буде виставка у посольстві Литви, до дня збройних сил цієї країни. Тема – війна, нам видали по великому полотну, і кожен малював що хотів і розумів.
Сергій Захаров показує роботу, створену під час резиденції у Станиці Луганській
Мені здається, Литва – це країна, не здатна на зраду. У них є реальне розуміння і підтримка України, бо вони теж – постколонія. Маленька держава, яка в певний момент вирвалась із "совка".
Про те, як купують мистецтво
Днями спілкувався з дівчиною, яка сказала, що мої картини "disturbed", "стривожені". Вони не інтер’єрні. А зазвичай люди купують картини, щоб повісити їх на стіні і милуватися.
Щось купують і в мене. До речі, одне з останніх замовлень – зробити копію фігури Гіркіна з пістолетом біля скроні, як у Донецьку. Людина хоче поставити її вдома.
Та сама робота з Донецька 2014 року з ватажком бойовиків "ДНР", російським офіцером і реконструктором Ігорем Гіркіним-Стрєлковим
Художник має ділитися, тому сказати, що якісь роботи я нікому не віддам – ні, нема такого. Є речі, які мені подобаються, а іншим – взагалі ні. Найцікавіше, що роботи, які менше відповідають моєму настрою, купують швидше.
Про мистецтво і політику
Навіть якщо художник малює пейзажі та натюрморти, не пов’язані з соціальним чи політичним, він обслуговує певний клас людей. Як правило, ці люди мають гроші і стосунок до влади. Грубо кажучи, художник обслуговує правлячий клас. Вже на цьому етапі художник може усвідомити для себе, чи він заробляє гроші, погоджуючись з певною політикою, чи ні.
Про мистецтво на окупованих територіях
Нещодавно бачив фото – у Донецьку на бульварі Пушкіна, де виставляються художники, стоїть картина з ополченцями. Зазвичай там виставляють салонне мистецтво, але все одно трапляються такі теми, ці роботи виставляють на продаж.
Я знав молодого митця з Донецька, який вчився у Львові. У 2014 році він повернувся в Донецьк. Знайшов його у соцмережах – чувак малює Стрєлкова, пише, що це "наш захисник", іншу маячню. Розписує бойову техніку. Доволі дивно, бо він був у серці української культури, у Львові, і все одно просякнутий ідеєю "русского мира". До того ж, обрубав собі перспективи художника.
Про рутину на окупованих територіях
Постійно спілкуюся з людьми на окупованих територіях. Мій брат тільки нещодавно звідти виїхав, радикально – в іншу країну. До війни брат облаштовував у Донецьку будинок, а тепер кинув усе. Тоді була надія, що це триватиме рік, два. Зараз зрозуміло, що це надовго, перспектив особливих немає – і він поїхав.
У брата був невеликий бізнес з ремонту і продажу мобільних телефонів. Бувало, "ополченці" продавали йому телефони, де залишали картки пам’яті. Там траплялися фото, у мене є два альбоми цих людей. Загалом – звичайна босота, є фото з Чичеріною у Донецьку, з бойових позицій. Цікаво антропологічно на це подивитися.
Примітка "Своих". Коли Сергій каже це, на моніторі з’являється фото з підписом "Циркуль", Чичерина и фонарь" – на ньому бойовик з фінгалом і російська співачка.
Про мистецтво, яке вражає
Враження від мистецтва залежать від того, де ти на це дивишся. Є улюблені художники, зображення їхніх творів ти відкладаєш у папку на комп’ютері. Але побачити роботу наживо – геть інакше. Ти можеш не помічати певного художника, але бачиш його роботу у житті – і вона чіпляє.
Навесні був у Відні, відвідував музей Леопольда, галерею Альбертіну. Бачив картини Густава Клімта – цей художник близький навіть людям, які не дуже цікавляться мистецтвом. І жодна репродукція, жодне зображення на екрані не передають його робіт. Дуже зачепили картини Клода Моне, хоча тисячу разів бачив їхні зображення, ставив свої "ментальні лайки". А наживо такий ефект, що не можеш відійти.
Про "Діру" та інформвійну
Комікс "Діра" зробило колишнє Міністерство інформаційної політики. Воно надрукувало книгу, але не займалось розповсюдженням, презентаціями тощо. Я самостійно роблю їх, якщо кудись їду.
Після першої тусовки там я відсиджувався у себе в домику. Брав туди ці комікси і зрештою майже нікому не подарував. Купа книг – що з ними робити? У вільний час гуляли з дівчиною по Гельсінкі, знайшов посольство України, відніс туди. Там сказали, що знають про таку книгу, мають її. Тобто, посольства це отримують.
Проте в інших країнах не знають, що у нас відбувається. Досі у свідомості багатьох пересічних громадян за кордоном Україна залишається колонією Росії. Інформвійну ми і не починали.
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook.
Свої в Telegram 
