Хід конем. Жителі Луганської області пояснюють, чому заводять свійських тварин і скільки коштує
Скільки витрачають на худобу жителі сходу та який із цього мають зиск? Про це Свои.City розповіли чотири родини зі Старобільского району Луганської області. Вони тримають кіз, курей, вівець, кобилу і корів.
Захотіла мати господарство у 50 років
– Колись мама казала мені: «Настане час – і ти сумуватимеш за сільським життям», – розповідає старобільчанка Наталя Семенова, яка народилася й виросла в селі на Житомирщині. – А я тоді, дівчиною, ну просто терпіти це все не могла. Принаймні, так мені тоді здавалося.
Але коли Наталі було близько 50 років, зрозуміла, що мама була права. Зараз їй 57.
Наталя та її підопічні. Змусити їх позувати перед фотокамерою не так і просто
У Старобільськ Наталя, як кажуть, вийшла заміж. Мала тоді 21 рік. Багато років із чоловіком і двома дітьми прожила у квартирі в центрі міста.
Наталя та її чоловік Валерій переїхали в будинок «на землі» в тому-таки Старобільську. Живуть тут близько 16 років. Сад і город влилися в сімейний бюджет одразу. Але кози з’явилися значно пізніше.
Кілька років тому пішов із життя син Наталі – Роман. Невелике господарство стало тим фактором, який змушував осиротілу маму жити. Змушувало вставати зранку, бо тварини хочуть їсти та пити. А Наталя усвідомлювала, що ніхто, крім неї, не дасть їм цього.
Свою першу козу Соньку (вона і зараз на подвір’ї) Наталя купила років три тому в друзів у одному із сіл Старобільщини. Заплатила 400 грн. Друзі самі й привезли живу покупку автівкою до подвір’я Семенових.
– Якби не привезли, я б, можливо, й не купила б, – зізнається Наталя.
Козу вона придбала зокрема тому, що з грошима їм із Валерієм велося тяжко. Чоловік має пенсію за інвалідністю – це менше 2 тис. грн. Наталя ж – жінка того покоління, яке «виграло в лотерею» поступове підвищення пенсійного віку. Зараз вона не працює на підприємстві, бо з роботою в регіоні тяжко, але ще не досягла пенсійного віку.
Наталя й три товстуни – так жінка називає цуценят
Козенят на подвір’ї двоє, обидві – дівчинки. Наталя назвала їх Зітою й Гітою (прихильники індійського кінематографу мають оцінити). Вони народилися 20 квітня. Якщо їхня мамка – класично біла коза, то вони вдалися в батька. Вони такі красиві та доглянуті, що, коли Наталя випасає їх на берегах Айдару, багато хто хоче їх сфотографувати.
Козяче молоко Наталя Семенова продає по 25 грн/л. Сонька (козі трохи більше трьох років, і зараз у господарстві вона єдина дійна) дає по п’ять літрів на день. У день нашого спілкування Наталя продала два літри, заробивши 50 грн. Це період, коли Зіті й Гіті потрібне мамчине молоко, і значна частина удою йде на годування козенят.
Робить Наталя й сир, і кефір.Частину продає. Але в меню подружжя Семенових теж щось потрапляє. Як і в меню їхньої дочки Юлії, що живе окремо від батьків, як і в меню друзів Наталі та Валерія. Частина сироватки використовується як добриво – Валерій та Наталя підгодовують нею помідори.
Кози невибагливі в харчуванні
Щодо витрат на утримання тварин, можна сказати, що кози – тварини невибагливі. На одну козу на місяць Наталя витрачає близько 200 грн на комбікорм – закуповує овес, ячмінь тощо. Траву на сіно косить сама – в чоловіка надто сильно болять руки. Транспортує траву на подвір’я або велосипедом, або тачкою, яку їй подарувала подруга. До ветеринара звертається нечасто – лише щодо щеплень або важкого окоту. Максимальна сума, яку довелося за цей час платити ветеринарові, – 150 грн. Здебільшого Наталя дає лад тваринам самостійно – її мама була ветеринаром, брала дитину з собою на ферму, і дитячий і підлітковий досвід не забувся.
Зіта й Гіта ще потребують мамчиного молока
Можливо, кози можуть дати в сімейний бюджет значно більше, ніж у випадку із родиною Семенових. Але Наталя не здатна зосередитися лише на грошах. Так, козенят із попереднього окоту вона подарувала друзям із села Половинкине. А одну дійну козу продала, щоб докласти синові на пам’ятника.
«Кум нагородив таким щастям – подарував перших курей»
Зараз на подвір’ї Ірини та Олександра Калініних у селі Підгорівка Старобільського району близько 150 курей, понад 120 качок, 10 гусей, п’ять баранів, 10 кролів. А ще собака та пара голубів. Починалося ж усе п’ять років тому з п’яти курей, яких подружжю в 2015 році подарував кум.
– Нагородив мене таким щастям, – жартує Олександр.
Ірина Калініна на своєму подвір'ї
Ірина й Олександр Калініни – переселенці з Луганська. У минулому лишився доволі масштабний бізнес – туристична фірма, два торгові доми, кілька фур-рефрижераторів і не тільки. 2014 року подружжя переїхало на Старобільщину буквально в літньому одязі. Про те, щоб поновити бізнес, навіть не йшлося.
На новому місці п’ять років Олександр пропрацював на посаді першого заступника голови Старобільської райдержадміністрації. Зараз працює в іншій структурі, теж на держслужбі. Ірина весь цей час працює в управлінні земельних ресурсів.
Будинок у Підгорівці вони придбали у 2015 році. Майже одразу отримали в подарунок першу в їхньому житті свійську птицю – отих самих п’ятьох курей від кума.
Усе починалося з п'ятьох курей
Від цесарок та індиків згодом відмовилися.
– Цесарки надто голосні, від них багато шуму, – розповідає Олександр. – А від індиків відмовилися, бо з ними надто багато мороки. Вони доволі кволі, їм потрібні то антибіотики, то певні добавки… Ми ж хочемо отримувати чисту продукцію, без усього цього.
З курями, качками, гусками інакше. Досвід Калініних підтвердив, що можна виростити екологічну продукцію без жодних добавок.
Зараз власна продукція економічно вигідна Калініним лише тому, що дозволяє не купувати певні продукти в магазинах чи на ринку. До того ж господарі впевнені в якості того, що потрапляє на їхній стіл.
Вівці з'явилися на подвір'ї пізніше, ніж птиця
Але ані м’ясо, ані птицю, ані яйця наразі подружжя не продає.
– Вистачає собі, дітям, онукам, – каже Олександр.
Частину вирощеної продукції роздають тим, хто цього потребує. Наприклад, друзям-переселенцям чи знайомим хлопцям з передової.
Господарство більшало поступово. На подвір’ї довелося добудовувати сараї, загінчики.
Затрати на годівлю птиці, за словами Олександра, мінімальні. Зерно вони отримують в якості орендної плати за земельний пай, і цього вистачає. Разовий візит ветеринара коштує 200-250 грн. Але Калініни до ветеринара не звертаються – за ці роки методом спроб і помилок навчилися все робити самостійно. Гроші витрачають лише на стартові корми для молодняка та – за потреби – на ветпрепарати.
Інкубатором не користуються, усе на подвір’ї відбувається природнім шляхом: квочки, качки та гуски сидять на яйцях.
Інкубатором Калініни не користуються
У робочі дні Олександр та Ірина витрачають на господарство одну годину перед роботою та дві години після роботи.
– Це небагато, й ми не перевтомлюємося, – каже він.
У вихідні господарство забирає більше часу.
Поступово Ірина з Олександром планують збільшити поголів’я птиці і не лише та зробити особисте господарство основним джерелом доходу.
– Але не зараз, а тільки після того, як вийдемо на пенсію, – каже Олександр. – Тим більше – хто його знає, де ми опинимося завтра?
«Купив Чайку, щоб відволікти дитину від інтернету»
У родини Івахненків зі Старобільська кобила Чайка з’явилася близько чотирьох років тому. Зараз їй близько десяти років. Це чистокровна представниця української верхової породи. Її родословна, відповідно до паспорту, ведеться з 1937 року.
Анатолій Івахненко зізнається, що придбав кобилу не через сільськогосподарські чи економічні причини, хоча він має господарство.
Це вдалося. Катається на Чайці та доглядає за нею не лише 14-річна Кіра, а й її 5-річний брат Гліб, а також 6-річна Вероніка, онучка Анатолія.
Кіру Чайка не лякає, адже купили її вже об’їждженою. Щоправда, дівчина каже, що після зимової перерви до верхової їзди треба знову звикати.
Анатолій Івахненко є підприємцем, займається вантажними перевезеннями. Його бізнес передбачає наявність великої території, близько гектару за площею. Саме тут для Чайки й облаштували денник.
Кобилу придбали за 3 тис. дол. Для годівлі закуповують фураж, сіно тощо. За зимовий період Чайка з’їдає 400 тюків сіна (один тюк коштує 35 грн). На рік на годівлю тварини витрачається близько 40 тис. грн.
Щодо послуг ветеринара – на них на цьому етапі витрачати надто великі суми не доводилося. Якихось серйозних проблем, що потребували б втручання ветлікаря, у тварини не було. За потреби Анатолій просто телефонує знайомим фахівцям та консультується.
Доводилося платити фахівцю за чистку й обробку копит. Разова така послуга коштує 3 тис. грн. Анатолій навчився робити це самостійно. Самостійно він виконує й обов’язки конюха. Принаймні коли йдеться про фізичну працю, яка потребує чоловічої сили. Але діти й дружина також допомагають доглядати за кобилою.
Кіра й Анатолій із Чайкою
Чайку жодного разу не підпускали до жеребця, вона не жеребилася. Усе це наразі в планах.
– Думаю, це буде коштувати 25-30 тис. грн, – каже Анатолій.
Чистокровного жеребця тієї ж породи він знайшов на Полтавщині. Винаймати спеціальний автомобіль, щоб транспортувати кобилу, не доведеться, адже Анатолій займається перевезеннями й має відповідний транспорт. Але за такої великої відстані чимало коштуватиме паливо. І власне за в’язку треба буде заплатити близько 6-7 тис. грн.
– До того ж не факт, що все вдасться з першого разу, – додає підприємець.
Зараз Чайка – це швидше втілення власної мрії, аніж бізнес-проєкт. І все ж, як каже Анатолій, кінь – це тварина сільськогосподарська. Він вважає, що Чайка може й буде приносити певний дохід.
Зараз це лише спроби. До нашого лексикону входить слово іпотерапія – метод покращення здоров’я, заснований на взаємодії людини з конями. До Івахненків вже не раз зверталися задля цього люди, які мають дітей з певними діагнозам, зокрема ДЦП. Та й взагалі, людей, небайдужих до кінних прогулянок, чимало.
«Я не знаю, що таке безсоння»
У 33-річної Любові Шевцової із села Веселе на Старобільщині зараз одна дійна корова Мілка, ось-ось розтелиться ще одна, також є троє телят.
У господарстві Люби дві свині й близько 30 індиків. Але найбільше в сімейний бюджет, якщо говорити саме про тварин, дають корови. На молоковоз Люба молоко не здає – продає його клієнтам по 35 грн за трилітрову банку. Робить сири кількох видів, сметану. Звичайний сир (доволі жирний, з несепарованого молока) продає по 55 грн/кг. До районного центру продукцію не возить, адже відстань до нього – понад 25 кілометрів. Усе розкуповують постійні клієнти в цьому ж селі.
Зараз у господарстві Люби одна дійна корова
За освітою Любов ветеринар, причому з «червоним» дипломом. Відповідно, функції ветеринара на власному подвір’ї виконує сама, не витрачаючи грошей на фахівця. Годівля тварин, за її словами, теж обходиться не надто дорого.
– Дерть ми коровам не даємо, – розповідає хазяйка. – Сіно на зиму запасаємо самі.
У літній сезон випасають тварин на вигоні поруч із подвір’ям, що полегшує догляд.
Бичка назвали Гаврюшею на честь персонажа відомого мультфільму
І все ж навантаження на Любу та її чоловіка лягає велике. Вона зізнається, що дуже втомлюється. Але при цьому жартує:
– Зате я не знаю, що таке безсоння. Якщо вночі злодії до хати влізуть, я не прокинуся. Нехай хоч усе виносять, аби на мене не наступили.
Також у Шевцових чималий город: три сотки на подвір’ї та дві ділянки по 15 соток за його межами.
Люба лягає спати близько 23.00, а прокидається щодня о 5.50. І не припиняє працювати цілий день.
Витрати в подружжя Шевцових чималі, адже вони виховують трьох дочок-школярок. Насті 13 років, Саші 12, семирічна Поліна цього року закінчила перший клас. Дівчата допомагають батькам в усьому: виганяють корів на вигін, дають їм пити, поливають та сапають город.
Один із видів сиру, що виробляє на продаж Любов
Чимале господарство дає не такі й великі прибутки. Люба зауважує, що основну долю в сімейному бюджеті все-таки складає її та чоловікова зарплата. Люба працює паспортисткою в сільраді та заробляє «мінімалку». Не набагато більша зарплата й у чоловіка. Щодо прибутковості свого господарства жінка жартує:
На питання, як все це встигає, напівсерйозно каже:
– Та ніяк! Нічого я не встигаю…
Зізнається, що, на відміну від більшості сусідів свого покоління, вона не витрачає час на шашлики на власному подвір’ї чи інші аналоги дружніх посиденьок.
Найближчими днями вона їде до Харкова захищати диплом: жінка отримує другу освіту, цього разу за спеціальністю менеджмент.
Свої в Telegram 
