Так реабілітують дітей з інвалідністю в Білокуракиному. Ось історія семирічної Каті
У Білокуракинській громаді на Луганщині працює відділення комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю Центру надання соціальних послуг. Клієнтами центру зараз є 26 дітей. Про тонкощі роботи та допомогу, яку тут можна отримати, ми поспілкувалися з мамою однієї з маленьких клієнток Тетяною Огурцовою та працівниками закладу.
У 2019 році в Україні стартував проєкт ЮНІСЕФ "Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді" за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку через Німецький банк розвитку (KfW). Зокрема, проект допоміг оцінити, які послуги потрібні мешканцям громади та допоміг запровадити необхідні соціальні послуги.
Допомогу отримали діти з інвалідністю, які проходять реабілітацію в Центрі надання соціальних послуг у Білокуракиному. Завдяки проєкту вдалося обладнати сенсорну кімнату та замовити спеціалізовану техніку для фізіотерапії. В планах - знайти можливості розширити штат та приміщення, бо дітей, які потребують уваги відділення, багато.
Наполегливі та регулярні заняття
Тетяна Огурцова — переселенка з Луганська, мама двох доньок: Маші зараз 10 років, а Каті - сім. Жінка виросла у Білокуракиному, тож у 2014-му, коли почалися військові дії, повернулася до рідного селища.
Тетяна та Катя Огурцови
“Катюші було два місяці, коли ми виїхали з Луганська. Нам тоді не говорили остаточний діагноз, були лише якісь припущення. Після народження направили у Харків на генетичне обстеження. Через величезні черги, про діагноз ми дізналися, коли Каті був рік”, — розповідає Тетяна.
Жінка додає, що відтоді, як вони виїхали, більше не поверталися додому.
У Білокуракиному вже 10 років працюють над оздоровленням дітей з інвалідністю. Спочатку, у 2011 році, існував Центр реабілітації, а у 2019 році він трансформувався на відділення комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю Центра надання соціальних послуг. Сьогодні на обліку тут знаходиться 81 дитина, з них 26 осіб користуються послугами з реабілітації регулярно.
“Переїхавши до Білокуракиного, я одразу звернулася до відділення реабілітації. З того часу Катя відвідує заняття двічі на тиждень майже увесь час. Тільки, коли ми їдемо деінде, пропускаємо”, — говорить Тетяна.
“Коли Катя тільки прийшла до мене на заняття, а я працюю тут не так давно, вона не могла всидіти за столом, — каже психолог-дефектолог Олена Давидова. — Зараз вона стала більш зосередженою, слухає і більш уважно ставиться до слів та прохань дорослих. На мою думку, вона вже готова йти до школи”.
“Я бачу, як розвивається моя донька, і завдяки роботі висококваліфікованих працівників, цього року Катюша піде до першого класу”, — каже мама Тетяна.
Олена Давидова також додає, що багато в роботі з дітьми з інвалідністю залежить від самих батьків. Тетяну психологиня називає справжнім бійцем, адже вона багато вкладає у виховання дочок.
“Дуже допомагає в роботі сенсорна кімната, яку вдалося облаштувати у рамках співпраці з проєктом “Спільно”. Я 20 років працювала вихователькою у дитячому садочку, а коли перейшла на роботу сюди, то побачила, який вплив має сучасний інвентар: допомагає знайти підхід до дитини, розвивати її більш різнобічно, ніж застралими методами і підсилює роботу фахівця. За допомогою різноманітних вправ, ігор та виконання завдань, можна підвищити концентрацію дитини . Моє завдання не навантажити дітей, а вміти розгледіти, що дитину цікавить — розкрити її потенціал”, — говорить фахівчиня.
Сенсорна кімната — це простір, оснащений обладнанням для стимуляції систем сприйняття: нюхової, тактильної, слухової, зорової, смакової та вестибулярної. У Білокуракиному світле та яскраве середовище, що дозволяє не лише стимулювати активний рух дитини, а й навчити її взаємодіяти з предметами, а також реагувати на нестандартні ситуації. Активно граючись в сенсорні ігри, в подібному безпечному середовищі, дітлахи миттєво заряджаються позитивною енергетикою та емоціями.
Перший клас для Каті
Не дивлячись на колосальну підтримку з боку відділення комплексної реабілітації, у школі не хотіли сприяти Тетяні та оформлювати Катю в інклюзивний клас.
“Ми їздили у Старобільськ на оцінку комісії, отримали висновок, що Катюша може йти в інклюзивний клас, але їй потрібен асистент. Повернувшись, я заздалегідь завантажила форму заяви, заповнила та пішла у школу з Катіними документами. Але мені його спочатку відмовилися підписувати. Їм просто не хотілося братися за нас. Хоча, старша дочка Маша ходить в цю ж школу, вчиться на відмінно, я вчилася у цій школі… Мені довелося наполягати. Тільки після доволі серйозної розмови вони погодилися і замовили у Районному управлінні освіти асистента в інклюзивний клас”, — розповідає пані Огурцова.
Катя добре знає букви, цифри та кольори
За словами Тетяни, в Каті затримка мовного розвитку, але дівчинка знає букви, цифри та кольори.
“Звичайно, що вона не може говорити все й одразу. Наприклад, замість “чашка” говорить “чаш” або “чашк”, трохи проковтує букви. Але вона дуже добре малює, вирізає, робить аплікації. Я хочу, щоб донечка була адаптована у суспільстві. Це все”, — говорить Тетяна.
Тетяна підкреслює, що на відміну від сприйняття у школі, у відділенні реабілітації завжди відчуває підтримку, бо тут вислухають, допоможуть, дозволять трохи розслабитися, поки дитина у фахівця.
Ще більше можливостей для реабілітації
Ірина Петриченко, завідувачка відділення комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю Центра надання соціальних послуг вважає, що важливо вміти допомагати комплексно: і батькам, і дітям.
“До нас приходять з різними випадками. Є група ризику, де діти від народження і до трьох років включно. А є діти з інвалідністю — від чотирьох до вісімнадцяти років. Ось, наприклад, Михайлові 16 років, він ходить до фізіотерапевта. А ще є Софійка, яку за програмою соціального таксі привозять до нас на реабілітацію аж за 35 км”, — говорить завідувачка.
Вона також розповідає, що заняття з фізичної реабілітації з кожною дитиною займають до 30 хвилин, а з психологом — близько 20-40 хвилин.
“Дітки різні, комусь складніше концентруватися, тож фахівці самостійно розподіляють час. Адже не тільки діти мають нас почути, а ще і ми дитину, правильно знайти підхід”, — говорить пані Ірина.
“Моя донька Аня займається тут вже два роки. Зараз їй 6,5 років. Їй діагностувати дитячий аутизм з різними порушеннями. Аня не розмовляє, лише дуже рідко може сказати “мама” чи “папа”. Раніше вона була гіперактивною, а тепер я помічаю, як вона стала більш посидючою, навчилася виконувати завдання по черзі. Ми з чоловіком, бачимо, що заняття йдуть їй на користь, і сподіваємося, що за кілька років вона буде з нами розмовляти”, — говорить Маріанна Михайлик.
Завдяки проєкту “Спільно” у Центра з’явилося більше можливостей для реабілітації дітей з інвалідністю.
“Минулого року ми обладнали сенсорну кімнату, а цього року чекаємо на більш спеціалізоване обладнання - електричний масажер, вертикалізатор, кімнату для кінезотерапії, спеціальну парту для дітей, бізіборд”, — зазначає Ірина Петриченко.
У планах - посилити послугу денним центром
ЮНІСЕФ у Білокуракиному створює мультифункціональний центр соціальних послуг, де, зокрема, планують облаштувати денний центр для дітей з інвалідністю та дітей з родин, які опинилися у складних життєвих обставинах.
“Унікальність Білокуракинської громади полягає у тому, що в них уже є база — напрацьована послуга реабілітації для дітей з інвалідністю. А створюючи денний догляд для дітей ми доповнимо і підсилимо цю послугу, — говорить Наталія Датченко, координаторка проєкту ЮНІСЕФ "Спільно". — Реабілітація — це про спеціалізовану допомогу, а денний догляд - про те, що батьки можуть на кілька годин залишити своїх дітей, щоб закрити певні власні питання, владнати соціальні чи економічні проблеми і, врешті решт, перепочити. Окрім того, для підтримки дітей і батьків у Білокуракиному незабаром з'явиться психолог, який працюватиме як індивідуально, так і з групами”.
Найважливіше, що завдяки такій підтримці діти з інвалідністю залишаються з рідними, а не живуть у інтернатах. Адже це їхнє право — жити в родині. Вони відчувають турботу батьків і отримують усю необхідну реабілітацію зі спеціалістами.
***
Якими бувають соціальні послуги для сімей у громадах? Хто та в яких випадках може за ними звернутися? Як саме допомагають родинам фахівці? Дізнайтеся про це більше у інформаційному буклеті проєкту “Спільно”.
Свої в Telegram 
