Як розвивається цифрове мистецтво. Пояснюємо на прикладі віртуальної експозиції Тонка червона лінія
Пандемія в світі внесла корективи майже у всі сфери життя, у тому числі і у мистецьке. Вже зараз Лувр оцифровує свої експонати та запрошує відвідувачів на віртуальні екскурсії. Досвід віртуальних виставок є і в Україні, і саме зараз один з таких проєктів створюється на Донеччині в арт-резиденції «Тонка червона лінія».
Відомі художники-вихідці зі сходу України об’єднали зусилля, щоб створити інноваційну виставку сучасного мистецтва з доповненою реальністю, а разом з нею – і віртуальну експозицію, яку зможе побачити весь світ.
Галерея у кожному смартфоні
Одинадцять яскравих творчих особистостей, митців з Донеччини та Луганщини, зібрались разом, щоб репрезентувати себе як феномен східно-українського мистецтва, покликаного змінити масову свідомість на сході країни. Серед них Петро Антип, Роман Мінін, Сергій Захаров, Лєна Клочко, Денис Адушкін, Дмитро Коломойцев, Алан Майер, Сергій Друзяка та Сергій Літвінов та інші відомі художники та скульптори. Всі вони разом працюють над створенням інноваційної виставки.
«Картини будуть розмовляти у додатку, деякі відкриватимуть інстаграм-маску. Наприклад, глядач зможе стати персонажем картини Діми Коломойцева та говорити власним голосом. Світлофільтри допоможуть обіграти кольорову гаму на полотні Дениса Адушкіна, а деякі картини розкриються взагалі по-новому. Наприклад, дівчина з картини Лєни Клочко розкаже, про що вона мислить. І це буде, насамперед, дуже весело», - розповідає розробник та координатор AR-складової проєкту Олександр Величко. Він спеціаліст з AR-технологій та експерт з аудіовізуального мистецтва (Київ). Його компанія «V-Art» успішно реалізувала кілька десятків проєктів в Україні та за кордоном.
Олександр Величко в арт-резиденції "Тонка червона лінія"
Одна з цілей проєкту – популяризація сучасного українського мистецтва на Донбасі.
«У Бахмуті, як ви знаєте, не існує ні арт-інституцій, ні художнього музею, та навіть, молодіжні хаби припинили роботу за пару років. Я не зовсім розумію чому - це місто старовинне, тут є інтелігенті люді та креативна молодь. Зараз весь розвиток для них тут - це те, що вони вихопили в інтернеті або у поїздках, - пояснює кураторка проєкту, художниця Лєна Клочко. - Тому наша мета - створити виставку справді високого художнього рівня та із застосуванням технологій в естетичному, реально розширюючому свідомість ключі. І показати, що в епоху VR-технологій та інтернету роль провінції змінюється та відкриває людини нові межі свободи для митця - більше часу та ближчій контакт з людьми. Але ж треба будувати і щось своє, оригінальне та комфортне - арт-центр та арткафе, де б панувала дружня креативна атмосфера”.
Віртуальною галереєю, над створенням якої мітці з кураторами працюють паралельно, можна буде прогулюватися та роздивлятися полотна та інсталяції митців. Реальна (традиційна) експозиція з елементами доданої реальності буде подорожувати спочатку українськими містами, стартувавши у Бахмуті на Донеччині, потім поїде до Києва та відправляється за кордон. У планах митців також – виставка в Брюгге (Бельгія) на Тижні Українського мистецтва.
Вітражі та мурали, що оживають
Більшість учасників арт-резиденції вже мають досвід використання технологій віртуальної і доданої реальності. Так, технічний куратор проекту Олександр Величко вже не один рік працює з широко відомим митцем уроженцем Донеччіні Романом Мининім, що за участю Олександра та інших дуже успішно втілює можливості AR у своїх експозиціях, і також планує презентувати одну зі своїх нових робіт на виставці «Тонка Червона Лінія».
«Робота з VR співпала з розвитком мене як людини, що пізнає правила арт-бізнесу і переживає деякі його недоліки. Я зрозумів, що віртуальна реальність – ледь не єдиний вихід з тієї ситуації, це вихід до свободи», - якось відкоментував Мінін своє захоплення технологією доповненої реальности.
Поєднання живопису та технологій поступово набирає обертів. Але оцифрування скульптур та картин – це тільки початок. QR-кодом сьогодні вже нікого не здивуєш, але існує і інша межа цифрового мистецтва – діджитал-мистецтво або криптомистецтво.
Якщо ще п’ять років тому ніхто не приділяв особливої уваги діджитал-арту, то з приходом пандемії світ змінився. Змінилося і мистецтво, активно завойовуючи віртуальний простір. З появою блокчейн та NF-токенів з’явилася можливість створювати та продавати цифрові об’єкти з власним кодом – NFT, який робить цей об’єкт унікальним у своєму роді. Тепер будь що у електронному вигляді – картину, аудіо, відео, навіть квіти – можна токенізувати та продати за криптовалюту та заробити реальні гроші. Митці також можуть токенізувати власні твори та продавати їх не лише у реальному світі, але й їх копію у цифровому вигляді. Звісно, якщо знайдеться покупець. А він знаходяться.
Одним з першим значних за сумою продажів вважають мем Nyan Cat (популярна анімована гіфка з котом, який летить і лишає за собою райдугу) за 600 тисяч доларів.
А найдорожчим криптоартом у світі на разі є панно Майка Вінкельмана (Beeple) Everydays: The First 5000 Days («Повсякденності. Перші п’ять тисяч днів») . Він поєднав 5000 своїх робіт за 7 років у одне панно, присвоїв йому NF-токен і продав за 69,3 мільйона доларів. Цей витвір посідає і третє місце в світі серед найдорожчих витворів мистецтва взагал.
NF-токени стають все популярнішими в світі. Настільки популярними, що відомі бренди намагаються долучитися до діджитал-мистецтва та створити щось своє. Наприклад, популярна українська мережа супермаркетів навіть створила NF-токени продуктів власного імпорту: діджитальний гречаний батон, просекко, фермерську буррату та яйця. І любителів криптомистецтва стає все більше, так само як і поширюється розуміння та використання біткоінів та ефірів. До речі, Україна у 2021 році посіла 4 місце в світі за кількістю операцій з криптовалютою.
Діджитал-мистецтво VS традиційне мистецтво
Зображення, які вже зараз токенізуються та продаються за мільйони доларів, виглядають досить просто. Звісно, піксельну кицьку складно порівняти з реальним полотном. Не лише за естетичним задоволенням, яке воно дарує, але й за трудовитратами митця, вартістю матеріалів на їх створення. При цьому колосальні суми, за які продаються ці самі об’єкти криптоарту, заставлять задуматися будь-якого художника над тим, чи варто витрачати купу часу та грошей на матеріали, коли можна подавати цифрові твори в інтернеті? Постає питання, що буде далі? Чи не витіснить нет-арт традиційне мистецтво?
Олександр Величко вважає, що цифрове мистецтво буде розвиватися й надалі, але власним шляхом, і з традиційним живописом чи скульптурою порівняти його складно:
«Це інше. Діджитал-мистецтво не конкурує з мистецтвом традиційним, - пояснює він. - Навпаки, сучасним митцям його слід розглядати, як додаткове промо для своїх робіт, додаткову можливість дати світові більше та, звісно, заробити більше. Зрозуміло, що коли ти дивишся на реальну картину або скульптуру - це зовсім інший рівень сприйняття та естетичного задоволення».
Українські художники з арт-резиденції «Тонка червона лінія» пройшли майстер-клас щодо створення та поширення своїх творів на електронних платформах. Можливо хтось з них саме таким чином почне розширювати аудиторію та популяризувати власні творчі ідеї. Наприклад, художник Сергій Захаров не вбачає конкуренції з боку нет-арту:
«Репродукції ж не витіснили оригінали відомих шедеврів? Художні витвори як артефакти, як фізичне тіло, не зникнуть, і їх навряд чи щось витіснить. Навіть якщо брати картину як предмет інтер’єру. У людей завжди буде фізична стіна, на яку можна щось повісити».
Довідка Свои: Тонка червона лінія - це арт-експеримент. Витвори мистецтва для майбутньої експозиції створюються буквально на очах глядачів під час арт-резиденції у Бахмуті. Для цього використовують не тільки майстерні, але й незвичні локації.
«Ми зібрали дуже різних художників, які вже склалися як митці, які знають, що вони промовляють та репрезентують власними витворами. Всі вони так чи інакше займаються трансформацією та дослідженням менталітету Сходу України, впливають на культурні коди, що тут склалися», - розповідає кураторка проєкту мисткиня Лєна Клочко.
***
Проєкт реалізує ГО «Добропільський центр молоді «ДОБРО» у співпраці зі студією Лєни Клочко «Jipabimil» за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись із думкою авторів.
Свої в Telegram 
