Вже не дивина. Кардіохірург із Донецька пояснює, як це – майже щодня перезапускати серця
До війни Павло Тополов очолював кардіохірургічне відділення Інституту невідкладної і відновної хірургії імені Гусака в Донецьку. У 2014 році переїхав до Києва і разом зі своєю донецькою командою – загалом шість фахівців – почав розвивати кардіохірургічний напрям у Науково-практичному центрі профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами.
Минулого року Павло Тополов провів разом із колегами 220 операцій на відкритому серці (тобто, коли проводять розтин грудної клітини, серце зупиняють, а потім запускають знов). Кардіохірург вважає, що це майже максимум, який може робити його команда, і тепер у закладі збільшуватимуть не кількісні показники, а складність втручань.
Павло ніколи не рахував, скільки операцій зробив, але тільки великих – точно близько тисячі. Якою була перша, як взагалі зрозуміти, що ти можеш не лише асистувати, а й оперувати, які бувають пацієнти – про усе це Павло Тополов розповів Свои.City.
«На мій погляд, серце – єдиний орган, який живе»
Коли я закінчував медичний інститут, то розумів, що виберу якусь хірургічну спеціальність. Мені здавалось, що кожен хлопець, який поступає на лікаря, має бути хірургом. От і я хотів бути хірургом, а яким – ще не знав.
Після п’ятого курсу я займався наукою, і мій науковий керівник домовився з завідувачем хірургічного відділення тоді ще обласної центральної клінічної лікарні (потім вона стала Інститутом імені Гусака), щоб я ходив на ургентне чергування, просто дивився, як працюють хірурги.
Якось на таке чергування привезли пацієнта з ножовим пораненням грудної порожнини. Серце було ціле, але локалізація – поруч із ним, тому людину привезли до кардіохірургічного центру. Цього хворого взяли ургентно (тобто, терміново. – Авт.), відкрили грудну порожнину, і я вперше побачив живе серце. Напевно, після цього я і захотів стати кардіохірургом.
Серце – єдиний орган, який живе, на мій погляд. Інші органи виглядають статично, а серце живе своїм життям, скорочується. Є магія того, що ми робимо в операційній: зупиняємо серце, зберігаємо – іноді тривалий час, потім запускаємо. Утім, зараз це щоденна робота.
Перша операція
До своєї першої операції я пройшов вісім років асистенства, навчання кожен день в операційній. Першу операцію на серці зробив, коли мені було близько 30 років, у 2005-му. Це було протезування мітрального клапану. Пам’ятаю прізвище цього хворого, але не називатиму.
Коли вперше підходиш до операційного столу не з боку асистента, а з боку хірурга, все перевертається з ніг на голову. Все, що під час асистентства здавалось простим, виглядає зовсім інакше, відчуваєш особливу відповідальність.
Утім, коли я оперував вперше, зі мною були завідувач відділення, старші хірурги, і я розумів, що якщо щось трапиться, вони прикриють. Але усе пройшло добре.
Як зрозуміти, що ти можеш оперувати
Гадаю, зараз молоді хірурги починають оперувати раніше, ніж я. Коли я починав, досвід треба було отримувати набагато довше. Наприклад, у 2005 році в Донецьку, у доволі немаленькому кардіохірургічному відділенні ми проводили близько 100 операцій на відкритому серці на рік, і це вважалось солідним показником. Зараз ми робимо вдвічі-втричі більше операцій. Тому молоді хірурги переймають досвід від нас набагато швидше.
До речі, є категорія хірургів, які все життя працюють асистентами. Те, коли ти можеш починати оперувати, дуже індивідуально. Це залежить і від керівництва, і від хірурга.
Єдиний випадок з вогнепальним пораненням
В Інститут імені Гусака привозили дуже мало хворих з пораненнями серця. Єдиного в житті пацієнта з вогнепальним пораненням оперував навесні 2014 року. Це був український військовий, хлопець 20-22 років, з військової частини. Тоді ще в Донецьку була українська влада. Якщо не помиляюсь, то було побутове поранення, один солдат підстрелив іншого. Серце там не було зачеплено, але були поранені легеня, судини.
Все закінчилось добре, хлопця виписали, кулю, яку ми дістали з нього, я віддав військовому прокурору – за актом. А за кілька діб у Донецьку закінчилось нормальне життя.
«Пацієнти з Донбасу терплять до останнього»
Хворі з Донецької і Луганської областей важчі. Може, це якийсь донецький характер, свій світогляд, бо там пацієнти терплять до останнього і звертаються до лікаря, коли вже не можуть жити. До нас навіть їдуть «швидкі» з Краматорська і Маріуполя, ми оперуємо таких ургентних хворих.
Пацієнти з Києва більш свідомі, розуміють, що краще прийти раніше і вирішити проблему малою кров’ю.
Ще хворі з Донецької області найменш дисципліновані. От є у мене пацієнти з полтавських сіл: ти їм надсилаєш стандартний перелік обстежень, який складається з 12 пунктів, вони приїжджають, і в них усі ці 12 пунктів зроблені. Хворі з Донецької області роблять мінімум, приїжджають й усміхаються – типу, давайте вже тут це зробимо. Але нам так незручно. Коли пацієнт приїжджає зі зробленими обстеженнями, ми одразу все про нього знаємо і простіше працювати, більше часу.
Окрема категорія хворих – колишні військові. Я співпрацюю з військовим госпіталем, то знаю: у них все розкладено по теках, на кожне обстеження є якийсь коментар, усе строго і чітко, як в армії.
Подяки
Серед пацієнтів у мене немає родичів і знайомих, я до всіх ставлюсь однаково. Вважаю це дуже важливим.
Приємно, коли хворі дякують, що їх вилікували, потім дзвонять і вітають з Днем медичного працівника, Новим роком. Є хворі, які телефонують кожен рік у день, коли їм робили операцію, згадують про це. Зараз мені телефонують деякі пацієнти з Донецька, і не всі знають, що я в Києві, просяться на консультацію.
Хворих більшає, але це не погано
Пацієнтів у кардіохірургів з року в рік стає більше. Така тенденція була завжди. Серцево-судинні патології найпоширеніші, викликають смерть частіше за інші захворювання. Але сучасні методи лікування гострого інфаркту міокарду дозволяють суттєво знизити летальність.
МОЗ запровадило масштабну програму допомоги людям з гострим інфарктом міокарда, йдеться про стентування. А так виглядає стент
Наприклад, Міністерство охорони здоров’я впровадило програму з допомоги людям з гострим інфарктом, йдеться про стентування. Зараз більшість клінік забезпечена стентами (свого роду пружина, яка відновлює нормальний діаметр судини. – Авт.) абсолютно безкоштовно. Але це стосується лише гострого інфаркту. Потім пацієнт планово лікує хронічне захворювання, яке призвело до інфаркту, – у кардіохірургів, в ендоваскулярних хірургів тощо.
Від Краматорська до Тернополя
Минулого року ми зробили понад 200 операцій – з дуже добрими результатами, майже нульовою летальністю. Географія розширюється, стало більше хворих з інших регіонів. Десь раз на місяць я їжджу до Краматорська на консультативний день.
Якщо немає суттєвого приросту кількості операцій, треба їх ускладнювати. Минулого року ми почали оперувати на аорті, а це доволі важкі втручання. Усі такі операції пройшли успішно.
На початку 2018 року я зробив першу операцію в Тернополі. Зараз їжджу туди десь раз на два-три тижні. Приїжджаю на один день, ми проводимо дві операції, і я повертаюсь до Києва. На даний момент було близько десяти візитів, і всі операції пройшли добре.
«Моя спеціальність перестала бути екзотичною»
Я кожен день дивлюсь на одне й те ж. Здається, що це екзотично – бачити, як скорочується серце, зупиняти його, а потім запускати. Але якщо підходити об’єктивно, це така сама робота, як, скажімо, у стоматолога: він заглядає до рота – там 32 зуби, я заглядаю у грудну порожнину – там одне серце.
У січні був на конференції кардіохірургів в Інституті Амосова, після цього прийшов додому і сказав дружині, що моя спеціальність перестала бути екзотичною. Цього року у мене вперше склалось таке враження. Рік, два тому кардіохірурги збиралися і доповідали, що їхня робота така складна. А зараз все стає абсолютною рутиною для медицини. І хворі сприймають це так само. Раніше похід до кардіохірурга ставав подією, а зараз це така сама операція, як і всі інші. Так, вона потребує більшої відповідальності і складніша, але вона стала звичайною.
Що читати і дивитись, щоб мати уявлення про роботу кардіохірурга
У канадського письменника Артура Гейлі є багато романів про різні спеціальності. Наприклад, «Колеса» про автомобілебудівну промисловість Америки, «Аеропорт». І ще в нього є два твори про медиків – «Остаточний діагноз» і «Сильнодіючі ліки». Було б дуже цікаво, щоб написали такий саме роман про сучасність. Бо всі ці твори 1960-1980-х, там уже застарілі реалії.
Ще є книга Майкла Дебекі «Нове життя серця». Це лікар, який свого часу приїжджав до Москви оперувати Єльцина, він – легенда кардіохірургії.
Але найцікавіше – це буде цікаво будь-кому – польський фільм «Боги». Він описує життя відомого польського кардіохірурга Збіґнєва Реліґі, який починав і поставив трансплантацію серця в Польщі. Дуже життєвий фільм, показує 1980-і роки в Польщі, коли при владі ще були комуністи. Реліґа звертався до партійних чинів, щоб ті дозволили йому робити трансплантації. Всі розуміли, що спочатку буде висока летальність, у Реліґі помер перший пацієнт, другий, і, якщо не помиляюсь, тільки третій був прооперований успішно.
Вам буде цікаво:
Дом там, где работа: семья торакального хирурга выехала из Донецка и сменила три города
«Операции в нейрохирургии детям не делают. Некому»: история врача, которого разыскивают в Луганске
«Человек как бы парит над землей»: кого и как лечат на Волыни медики из Донецка и Луганска
Свої в Telegram 
