Доросле життя навпомацки. Випускники з Донеччини у фотопроекті говорять про життя в умовах карантину
Пандемія COVID-19 залишила випускників без останнього дзвоника і випускного балу, а до ЗНО готувалися в умовах дистанційного навчання. Як вони ставляться до свого майбутнього - показує український фотограф-документаліст Сергій Коровайний. Його проєкт «Випускники. Доросле життя навпомацки» публікує Reporters, в ньому три історії молодих людей з Донеччини.
Саша Білоус з Олексієво-Дружківки шкодує за випускним у Карпатах
Саша Білоус
Саша вступив у КПІ на айті-спеціаліста, хоча спочатку планував вчитись у Харківському виші. Мріє працювати у Штатах, але згоден і в Європі. Про свій вибір розповідає:
– До 11-го класу не знав, чим буду займатися, хотів стати космонавтом. Але усвідомлював, що подобається все, пов’язане з технікою та комп’ютерами. Я хотів би працювати головою, а не руками: цифрове суспільство мене затягує, за цим майбутнє.
Спочатку я ставився до ЗНО як до якоїсь дуже серйозної та важливої події. Це було помилкою, адже воно геть не таке. Найбільше дратував той факт, що екзамени постійно переносили й точних дат не було. Ми готувалися, не знаючи, коли це стане у пригоді. Врешті-решт, навіть коли оголосили кінцеві дати, ми не були впевнені, що в останню мить усе не скасують.
Саша шкодує, що через СOVID-19 зірвалася поїздка у Карпати, яку клас планував ще з грудня. У майбутнє нинішній студент дивиться оптимістично:
– Вірус жодних планів не зламав, щодо свого життя я не хвилююся. Поволі все почне відчинятись і поновлюватись, тож я не переймаюся. Все буде добре.
Аня Стариченко з Дружківки мріє про кар’єру фотографки
Аня Стариченко
Аня вступила до Харківської державної академії культури, як і планувала. Тривалий час дівчина займається створенням шкільних газет та фотозйомкою. Карантин через коронавірус на її плани не вплинув.
– Ще у школі підпрацьовувала тим, що вела інстаграми кав’ярень у Дружківці. Тепер переглядаю акаунти київських, харківських кав’ярень і розумію, що мої світлини нічим не гірші, тож і після школи зможу цим займатися. Мій інтерес — комерційна фотографія. А ще, можливо, реклама. Там багато грошей, і вона завжди буде потрібна. Займатися треба тим, що не замінять машини. Не всі усвідомлюють, що за 10 років можна лишитися без роботи.
На випускний я надто не чекала — один у мене вже був у 9-му класі, якось не запам’ятався. Всюди пишуть про нещасних школярів, а нам, по суті, байдуже. Батьки пропонували випускний у кафе, але ми сказали: «Просто дайте грошей, ми на море з’їздимо».
Але дівчина не хоче й надалі навчатися дистанційно:
– Ми приймаємо реальність і не намагаємося з нею сперечатися. Сподіваємося, що нас відпустять до університету хоча б у жовтні. Кажуть, дистанційне навчання може і пів року тривати, але я не розумію — платити за контрактом, аби сидіти вдома й гуглити?
Саша Артюшенко планує стати і телерепортером, і музикантом, і ведучим
Саша Артюшенко
Саша з Бахмута, як і планував, вступив до Харківської державної академії культури на спеціальність «телерепортер», але також розглядає варіанти стати співаком чи ведучим.
– Мені не було важко обирати: давно розумів, що хочу займатися чимось творчим. В офісі сидіти у мене не вийде, я непосидючий. Довго був ведучим у нашому місцевому палаці культури, і це мені дуже подобалося. Також хочу просуватися в музиці. У школі я вчився грати на гітарі — просто для себе. Викладачка заохотила мене до музики, розгледіла талант до співу. Як вийде з музикою — класно, а як ні, то теж нічого, буду ведучим.
Шкодує, що не було повноцінного випускного – у Бахмуті вони завжди урочисті. У карантині підліток бачить свої плюси – в нього було більше часу на репетиторів. А головним мінусом вважає те, що навчання у виші буде дистанційним.
– Сумно, що починати навчання в університеті доведеться, скоріше за все, дистанційно. Матимемо цікаві предмети — театральне мистецтво, наприклад. Але зумом це вже геть інше.
Свої в Telegram 
