Читають молитву від злого снаряду. Історії дітей, що живуть на лінії зіткнення
За оцінкою ЮНІСЕФ, в Україні 580 тисяч дітей постраждали від війни, а зараз близько 100 тисяч маленьких українців мешкають практично на лінії зіктнення. Про те, як живуть ці діти та як війна вплинула на їхню свідомість, пише Радіо Свобода.
Тома з Мар’їнки пам’ятає, як її поранило осколком
Це трапилось у липні 2017-го, коли російські гібридні збройні формування обстріляли Мар’їнку з мінометів. Під час обстрілу постраждали троє дітей. Старші Іван та Лєна отримали поранення в плече та ноги. А трирічній на той час Томі уламок потрапив у живіт. Дівчину поранило на порозі її домівки. Кілька тижнів вона провела в лікарні. І хоч на той час Тома була зовсім маленькою, вона пам’ятає той випадок і навіть розповідає про нього.
Нині передові позиції української армії знаходяться за кількасот метрів від будинку цієї сім'ї. Автоматні черги чути постійно. Проте все ж значно спокійніше, ніж у попередні роки. Обстріли йдуть по позиціх військових, тож до будинку Томи майже не долітає.
Давид з Луганського звик до війни та мріє про море
«Іноді, ввечері, коли ми їмо кавун, чути, як стріляють і з тієї сторони, і з іншої. Одні стріляють із БМП, а інші з міномета, – розповідає про своє життя десятирічний Давид. – Коли стріляє БМП, снаряд свистить і світиться. А з міномета сильно стріляє, трішки просвистіло і його не видно».
Десятирічний Давид з селища ЛуганськеФото: Радіо Свобода
Хлопець каже, що вже звик до війни. І зараз вже не так моторошно. А раніше доводилося по дев’ять місяців без світла сидіти, та постійно від обстрілів у підвалі ховатися.
Давид мріє побувати на морі, а ще хоче стати адвокатом, коли підросте.
Сабріна з Павлополя молиться, щоби не стріляли
За полем від домівки семирічної Сабріни позиції ЗСУ. Уже кілька років поспіль дівчинка читає «молитву від злого снаряду», як вона її називає. Говорить, що допомагає. Бо коли забуває прочитати, то тоді й починаються обстріли.
Батько Сабріни від нервів захворів на цукровий діабет та майже втратив зір. Родина дівчини каже, що не отримує від держави жодної допомоги.
Що каже психолог
Психолог із Попасної Людмила Романенко працює з травмами дітей та дорослих, що зіткнулися з війною. Вона помічає певну «замороженість» людей. Людмила каже:
«Коли у рамках тренінгу починаєш ставити цю тему – тему війни, то натикаєшся на відмову. «Не копайте, ми вже до цього звикли». А це і є одна з ознак і посттравматичного стресового розладу. Уникання розмов. Вони вважають, що про це говорити не можна. А якщо не говорити, то й проблеми не стане».
За словами пані Людмили така позиція – велика помилка, яка потім дає про себе знати у соматичних розладах та онкологічних захворюваннях. Причому це стосується не лише тих, хто безпосередньо стикається з війною, бо з нею так чи інакше зіткнулася вся країна.
Свої в Telegram 
