Режисер не хотів знімати депресуху про Українськ. Влаштував кастинг - і знайшов тут класних героїв
На заході Донецької області є невеличке місто Українськ, всього у 32 кілометрах від Донецька. В ньому живуть трохи більше 11 тисяч людей. Режисер Пьотр Армяновський зізнається, що раніше нічого не чув про Українськ. Тому з цікавістю та ентузіазмом прийняв пропозицію проекту «Місто-сад для громад» зрежисувати фільм про нове для себе (і багатьох українців) місто.
В результаті чотириденного перебування в місті, де є стадіон «Україна», шахта «Україна» та магазин «Україна», Пьотр з командою відзняв кілька десятків годин відео, які згодом перетворилися на документальний серіал під назвою «Говорить та показує Українськ».
Моє прізвище в списках «ворогів народу»
Пьотр Армяновський - переселенець з Донецька. Йому 36 років. З початку війни живе та працює в Києві. В мирні часи був одним з організаторів фестивалів - театрального «Арт-альтернатива» та кінематографічного «Інші території». Армяновського можна було побачити в камерній театр-студії «Жуки» - там Пьотр був задіяний в «Алхімічному театрі. Досвід №1», «Сто років самотності», «Омон Ра», «Anarchy in the UKR».
Євромайдан в Донецьку. Євген Насадюк на фото Сергія Ваганова
«Коли почалася війна? Однозначної відповіді на це питання немає. Я питав багатьох, і у кожної людини своя дата. Я і досі шукаю відповідь, хочу зробити про це фільм. 13 березня 2014 року. І хоча я тоді був не в Донецьку, але дивився відео, і мені здавалося, що саме так виглядає війна. Потім в місті стало більш-менш спокійно. В квітні я як журналіст поїхав до Слов’янська. Місто тоді вже було окуповане. І це знов сприймалося, як справжня війна».
Останні події в Донецьку, в яких Пьотр брав участь, - організація президентських виборів у травні 2014-го. Каже, що тоді для нього, як і інших членів комісії, це був такий спосіб боротьби за Україну, яку врешті програли.
«Через декілька днів катувань, вже після виборів, голову комісії Руслана Кудрявцева випустили. На наступний день під вибухи в аеропорті я поїхав з Донецька. Це був початок червня. Тоді мені здавалося, що я їду на тиждень, відпочити в лісі після напружених, які тривали три місяці. А коли зібрався в Донецьк, то від кількох людей отримав інформацію, що моє прізвище в списках «ворогів народу» і стало зрозумілим, що поїздка додому - це потенційна дорога в один бік, а саме на підвал».
Євген на Євромайдані в Донецьку на фото Сергія Ваганова
В Українську головне - люди, які прагнуть змін
Після вимушеного переселення Пьотр продовжив займатися творчістю. За сім років він зняв кілька фільмів та поставив театральні спектаклі, які удостоїлися відзнак і нагород. Наприклад, у 2019 році в Харкові на другому Бієнале молодого мистецтва його фільм «Гірчиця в садах» отримав перше місце, а на конкурсі молодих українських художників «МУХі-2019» наш земляк отримав спеціальну винагороду за короткометражну стрічку «Народний музей Авдіївки» - короткометражний фільм оповідає про творчу сторону життя прифронтового міста.
З «Містом-садом» - проєктом, присвяченому формуванню в Україні громадянського суспільства шляхом розвитку культури та публічних просторів - Пьотр був знайомий. Він неодноразово відвідував Сквер Небесної сотні, який був облаштований руками волонтерів. Тому Армяновський одразу погодився на співпрацю, коли його запросили зняти фільм про Українськ. Громадське об’єднання поставило задачу – зробити не нудний звіт, а документальний фільм для широкої аудиторії.
«До цього, чесно кажучи, я і не знав про це місто. Тому заздалегідь занурився в проєкт: став читати статті про Українськ, дивитися відео. І перше моє відчуття – це місто перебуває в дуже складних обставинах. Там складно з роботою, важкі побутові умови, не кажучи про місце, де можна пообідати чи переночувати гостям міста. В Українську дещо краще, ніж в Авдіївці, бо там не було обстрілів. Але в містечку все одно сильний занепад. Але коли ми приїхали туди, то відчули контраст із матеріалами медіа. В цьому місті головне – це люди. У мене склалося враження, що в Українську дуже багато людей, які прагнуть змін. Майже всі, з ким нашій команді довелося поспілкуватися, казали, що люблять своє місто і щиро бажають, щоб воно ставало кращим».
Під час поїздки в Українськ режисер відчував подібність цього міста до багатьох інших маленьких українських містечок, зокрема Славутича. І ось чому.
«По-перше, це мономіста: із Славутича люди їдуть працювати на атомну електростанцію в Чорнобиль, а в Українську – на вугільну шахту «Україна». По-друге – міста схожі з точки зору компактності будування».
Розміщення, супровід та рішення інших побутових питань на себе взяли активісти молодіжного центру «Гілка», дизайн якого розробляла команда «Місто-сад». Пьотр був здивований їхньою відповідальністю, бо каже, що в Києві обіцяють все підготувати і інколи в останній момент забувають про обіцянки, тому завжди треба контролювати всі процеси. А тут все було добре без особливих нагадувань.
Чотири дні в середині травня Армяновський з командою був в Українську.
«Ми запропонували прийти людям на кастинг, на кшталт передачі «Україна має талант». Було багато камер, професійне світло. Прийшло на кастинг близько 30 учасників і учасниць. У якості призу в нас був стабілізатор для відеозйомки на мобільний телефон. Я дивився на людей і намагався зрозуміти, хто може бути найкращим провідником, хто найкраще нам розповість про Українськ. І в результаті їм став… Подивиться фільм і самі вирішить хто ж переміг в кастингу. Скажу тільки, що у якості провідника по місту обрали не одну людину».
Режисер цитує відгуки глядачів, що вийшов дуже жвавий фільм про місто і людей в ньому. Натхненням для фільму стала стрічка Мохсена Махмальбафа «Салям, сінема».
«У мене не було бажання знімати ту депресуху, яка є в місті. Мені хотілося показати Українськ через людей, які там живуть. Мені не хотілося бути туристом, який приїхав в місто, пофотографував і, знявши розвалини, поїхав в своє велике місто. Я ставив собі за мету якомога глибше зануритися в людей, дізнатися про їхні мрії, про їхні бажання, про їхні страхи. Гадаю, що це вдалось нашій команді».
Свої в Telegram 
