Дамба в Печенігах стала дорогою життя. Як жителі сходу виїжджають з окупації і в чому ризик

Невелике селище Печеніги у 60 кілометрах від Харкова. Напівзруйнована дамба неподалік селища — наразі єдина дорога на підконтрольну Україні територію для мешканців Луганської і Харківської областей. Зараз її називають «дорогою життя». Бо це не офіційний «зелений коридор». Неодноразово люди і волонтери потрапляли тут під обстріли. Та попри все, з 30 травня тут виїхали тисячі українців. Яким є шлях з окупації, Свої розповіла 36-річна сватівчанка Олена, яка 118 днів прожила в захопленому Росією місті. До чого варто бути готовим і скільки коштує виїхати з окупованих територій — розповідаємо детально.
Евакуація через Печеніги: з чого починати
Перш за все, треба усвідомлювати усіх ризиків, пов’язані з виїздом. Адже перехід через «сіру зону» біля дамби — не офіційний «зелений коридор», так, там бувають обстріли. Були вони і 4 липня, про що свідчить відео українських волонтерів. Та, попри небезпеку, щопонеділка через блокпости окупантів тягнуться кілометрові колони авто тих, хто хоче покинути окуповані території чи зони бойових дій, не в Росію, а на підконтрольні Україні території. Люди виїжджають родинами, з маленькими дітками, вивозять маломобільних літніх людей, тварин.
Якщо ви наважилися виїжджати, спочатку варто зареєструватися у волонтерів через чат-бот у Telegram «Помогаем уехать». Бот запитає ваші дані — ім’я і прізвище, дату народження, місце проживання і який вид допомоги вам потрібен. Пізніше з вами зв’яжеться оператор і детально розкаже, у чому полягає суть виїзду через Печеніги. А ще запише на зручну для вас дату евакуації. Також у вас запитають, чи потрібно вам знайти житло у Харкові або переночувати.
Виїзд на підконтрольні Україні території через дамбу зараз відбувається щопонеділка. Однак волонтери попереджають, що він може бути останнім, залежно від безпекової ситуації у тому регіоні. Вибратися з окупованих територій ви можете у декілька способів, але в обох з них вам потрібен буде або перевізник, або власне авто, однак доїхати на ньому ви зможете тільки до дамби і все — далі пішки до української сторони. Тож своє авто ви можете хіба що залишити окупантам. Отже варіант виїзду власним авто — взагалі не варіант. Волонтери запитують, чи маєте ви чим дістатися до дамби. Не знаю що пропонують, якщо нема чим, шукала перевізника серед місцевих. Але повернімося до способів дістатися до дамби.
- Перший: доїхати до Куп’янська. Звідти від місцевої лікарні о 7:00 виїжджають колони і рухаються у напрямку Печеніг.
- Другий: знайти місцевого перевізника і рушати у дорогу з ним. Поділитися можу лиш досвідом поїздки з місцевим перевізником. Його порекомендували люди, які виїхали у понеділок до цього.
Вартість поїздки зі Сватового склав 2000 гривень. Записатися на поїздку, звісно ж, потрібно раніше. Перевізник запитає скільки з собою буде речей, а перед днем поїздки обов’язково уточнить у вас, чи не змінилися раптом плани і чи не передумали їхати.
Шлях до печенізької дамби: кого випускають і як підготуватися
О п'ятій ранку перевізник забрав мене з дому, потім ще двох пасажирів. Ми їхали колоною з трьох авто, два з них легкові. Водії кажуть, ними легше добиратися, бо частина дороги проходить повз посадку на полях.
Цим неофіційним «зеленим коридором» безперешкодно можуть виїхати жінки, діти і літні люди. Чоловіків віком від 14-60 років не випускають, однак, як розповідають ті, хто евакуювався через Печеніги раніше, можуть і випустити. За яких умов — невідомо. Так само не дуже прискіпливо ставляться до огляду речей у жінок.
Щодо кількості речей — коли збиратимете валізу, пам’ятайте, що потім вам її потрібно нести у руках. Бо вас висадять, і далі шлях до дамби ви долатимете пішки. Тож краще, щоб це були сумки чи валізи на колесах. Далі розкажу чому.
Від Сватового до Артемівки 15 блокпостів росіян. З міста виїжджали без перевірок. Але вони, звісно ж, будуть. Зазвичай перевіряють паспорти, якщо ви їдете з дитиною, то свідоцтво про народження. Ще важливий нюанс — якщо з дитиною їдуть не батьки, а бабусі, дідусі чи інші родичі, росіяни вимагають, щоб на руках був нотаріально засвідчений дозвіл на вивезення дітей. Ще можуть перевіряти валізи і сумки. Перед нами у черзі їхала пара на легковику, їх перевіряли довго: спочатку телефони, а потім і машину, дуже прискіпливо — і багажник, і салон.
Загалом на шляху до дамби з усіх блокпостів є три головні — вони знаходяться у районі Артемівки. На першому з них російські військові і спецслужби перевіряють документи і телефони. Тож, якщо ви збираєтеся у дорогу, заради власної безпеки, повидаляйте усі листування, групи чи додатки, які можуть викликати запитання. Те саме стосується фотографій.
На цьому ж блокпосту можуть пропустити раніше на перевірку тих, у кого в автомобілі їдуть діти до п’яти років. Такі авто стають у іншу чергу, їх перевіряють швидше. Далі були ще два блокпоста, там фіксують дані водіїв. Якщо все гаразд і ви пройшли перевірку, вас довезуть до першого блокпоста. Далі проїзд заборонений.
Як відбувається перетин дамби і які ще чекають перевірки
Шлях на підконтрольну Україні територію потрібно долати пішки. Це приблизно 4 кілометри. Дорога до дамби асфальтована, що дуже добре — якщо у вас сумка чи валіза на колесах, ви зможете її нормально докотити і, за можливості, допомогти іншим, наприклад, донести чийсь невеликий пакет.
Біля дамби вас зустрінуть українські волонтери. Вони допоможуть вам перейти залізний міст і посадять у мікроавтобуси разом з речами. Там же, на дамбі, вас попросять увімкнути на телефонах авіарежим — користуватися телефонами можна буде тільки після перевірки у Харкові. Від дамби вас привезуть у Печеніги. Там пересядете у великі автобуси і поїдете у Чугуїв.
У Чугуєві на усіх чекає перевірка. Кожен має відкрити валізу чи сумку, аби їх перевірили службові собаки. Далі вам допоможуть знову сісти у автобуси, подадуть ваші речі — і ви вирушите до Харкова. Вас так само усіх разом привезуть у одне місце. Там вас зустрінуть волонтери і українські силовики.
У фойє ви можете підійти до облаштованих столиків, волонтери пригостять чаєм, кавою, запропонують їжу, дітям дають дитяче харчування, пюре, солодощі, підгузки — хто чого потребує.
Тут же ви маєте зареєструватися. Процедура проста: займаєте чергу, даєте свій паспорт, у вас запитують звідки і куди ви прямуєте, а також контактні дані. Далі ви прямуєте на співбесіду до спецслужб. Після невеликого опитування і перевірки документів та телефону вам дадуть перепустку, яку ви маєте віддати на виході. Ще запитують, звідки і куди ви їдете, а також контакти людей, до кого їдете.
Якщо ви маєте потребу у місці для ночівлі, говорите про це одразу ж у Харкові. Якщо ні і ви їдете далі, від місця перевірки усіх бажаючих безкоштовно відвезуть до станції метро «Індустріальна». Проїзд у метро безкоштовний.
Скільки часу займає дорога до Печеніг і Харкова
Оператор волонтерів «Помогаем уехать» розповів, що зазвичай усі дістаються до Харкова до 17:00. Зі Сватового ми виїхали о п’ятій ранку, близько шостої були біля блокпоста у Куп’янську. Там до 6:00 не пускають у місто, бо комендантська година. До першого з трьох головних блокпостів росіян ми приїхали після десятої години. Опівдні ми вже йшли дорогою до дамби. Пройти три останні блокпости вийшло швидше, бо у нас у авто їхала 4-річна дитина. Після усіх перевірок до станції метро «Індустріальна» нас привезли близько 14:00. Тобто для мене дорога була 9 годин.
Які ризики: поки ми чекали у черзі біля першого з трьох головних блокпостів росіян, вдалині було чути стрілянину, по звуку — з чогось крупнокаліберного, пострілів було 5-6. Цього ж дня волонтерський автобус потрапив під обстріл. На щастя, без постраждалих. Тож виїзд через Печеніги — це завжди ризик. І, звісно ж, вас можуть не випустити. Тому краще домовлятися з перевізником, аби він на вас чекав — і раптом що, ви змогли повернутися додому.
За інформацією волонтерів, в цей день, 4 липня 2022 з окупованих територій та зон бойових дій Луганщини і Харківщини виїхали 850 людей. Цей неофіційний «зелений коридор» запрацював з 30 травня 2022.
***
Публікація підготовлена в межах проєкту «Цифрові, інклюзивні, доступні: підтримка цифровізації державних послуг в Україні», що реалізується Програмою розвитку ООН в Україні у партнерстві з Міністерством цифрової трансформації України за підтримки Швеції.
Думки, зауваження, висновки або рекомендації, викладені в цьому документі, належать автору і не обов’язково відображають погляди Програми розвитку ООН, Уряду Швеції та/або Міністерства цифрової трансформації України.
