Лікарі у Львові повернули мені зір. Тут я вперше побачила доньок і вийшла заміж за коханого
Наталя Коваль разом із сім'єю жила у Новоселівці, що під Лиманом на Донеччині. Третю донечку народила 23 лютого 2022 року. А вже наступного дня тут лунали вибухи. Повномасштабна війна застала жінку у пологовому. Багатодітна мама пережила справжній шок і дуже злякалася за дітей. Але сталося диво: після евакуації, завдяки лікарям та благодійникам, вона змогла вперше побачити донечок на власні очі. А також вийшла заміж за коханого чоловіка.
Кришталики для Наталі
23-річна Наталя Коваль майже повністю осліпла після других пологів. Бачила лише тіні та силуети.
"А тут війна, евакуація і невідомість", — пригадує Наталя.
Від обстрілів тікали двічі. Після виписки із пологового, на четвертий день війни, сім'я повернулася до рідної Новоселівки, але через тиждень зрозуміли, що треба виїжджати. Наталя той період згадує неохоче. Каже, від обстрілів ховалися у погребі, але найбільше голос жінки тремтить, коли розказує про рідних, які не захотіли евакуюватися. Переїхали до Мирнограда, але і там дуже швидко стало неспокійно. Тож вирішили їхати далі. Так опинилися у Львові.
"Ми не знали, куди їхати в новому місті. На вокзалі підійшли до волонтерів, попросили допомоги з житлом і розказали, яка у Наталі проблема. Нас скерували у Лікарню Святого Луки. Ми дуже здивувалися, коли лікарі запропонували безкоштовно зробити операцію, бо там, куди ми зверталися раніше, називали великі суми", — говорить чоловік Наталії 31-річний Ігор Савчук.
У Наталі вроджена катаракта обох очей. Вона народилася з помутнінням обох кришталиків і операцію треба було робити ще до року, або, принаймні у дитинстві.
"Ми запропонували оперуватися у нас — була надія, що допоможуть благодійники та волонтери, — розповідає керівниця Центру мікрохірургії ока Лікарні Святого Луки Тетяна Смаль, — Бо жінці потрібні були дороговартісні кришталики. Тоді сім'я відмовилася. Вони одразу сказали, що поїдуть на операцію за кордон, а від нас попросили скерування".
Вперше побачила своїх гарних донечок
За тиждень Наталя знову повернулася до цієї лікарні. Ігоря не випустили за кордон, тому пристали на пропозицію львівських лікарів. 30 тисяч гривень на нові кришталики для Наталі допомогли зібрати благодійники.
Молодшій донечці пари Валі зараз 4 місяці, а старшій Веронічці — 1 рік і три місяці. Вперше побачити їх Наталя змогла лише місяць тому.
"Раніше я бачила їхні силуети — і все. А так я розрізняла людей по голосу і запаху. В Донецькій області ми зверталися до лікарів, але нам порадили їхати до Києва. Скажу відверто: ми не мали грошей на операцію, це була велика сума для нашої сім'ї", — говорить Наталія.
Через проблеми із зором Наталя не змогла отримати освіту і ніколи не працювала. Виросла у багатодітній сім'ї, де крім неї було ще шестеро дітей. Батьки не могли дозволити собі дороговартісну операцію, яку треба було робити ще у дитинстві. А Ігор до вторгнення росії працював різноробочим і їздив на заробітки в інші міста України. Гроші на операцію збирали, але потрібної суми ще не мали.
"Плани були великі... і операцію хотіли зробити Наталі, і ремонт в будинку, де ми жили...", — розповідає чоловік.
Операція у Львові пройшла успішно — і тепер Наталя знову може бачити. Згадуючи той момент, коли вперше побачила двох молодших донечок, одразу посміхається.
"Я зайшла, а Вероніка на мене так дивиться. Очі такі, як 50 копійок зробила, я аж засміялася. Вони насправді такі гарні. А от чоловік взагалі не змінився відтоді, коли я втратила зір. Хоча ні, симпатичнішим став. Я ж раніше гірше бачила і не могла так добре його роздивитися, як зараз. Ігор плакав, коли побачив мене після операції", — пригадує Наталя.
Розписалися просто у сквері лікарні
Від початку повномасштабної війни, Лікарня Святого Луки Першого медоб'єднання Львова стала одним із опорних медичних закладів, де приймають переселенців. За чотири місяці лікарі бачили багато горя і мінно-вибухових травм, з якими ніколи не стикалися у мирному житті.
Але нині у лікарні — приємна подія: готуються до весілля. Ніколи раніше тут не проводили шлюбних церемоній. Побратися просто у медзакладі вирішили Наталія та Ігор, пара вже давно живе разом.
Як і годиться нареченій, Наталя з самого ранку спішить у салон краси. Дізнавшись історію жінки, тут вирішили зробити їй подарунок — весільну зачіску та макіяж роблять безкоштовно. Так само і організацію весілля лікарня разом із благодійниками взяли на себе. А місцева етномайстерня подарувала вишивану сукню для молодої та вишиванку молодому.
"Звичайно, що я мріяла про гарне весілля... Дуже щаслива і схвильована. В 19 років я народила першу доньку, але наші стосунки не склалися. А з Ігорем ми два з половиною роки живемо разом", — розповідає Наталя.
"Ми давно ще вирішили одружитися, але не було такої нагоди. То війна, то діти, то ніколи... У нас 23 лютого народилася друга донька. Так сталося, що ми опинилися тут. Я сказав, давай після операції одружуємося, а як інакше", — говорить Ігор.
Церемонію розписки влаштували у сквері на території лікарні. Свідками Наталії та Ігоря стали їхні куми, які теж переїхали до Львова, втікаючи від війни. Усі інші гості — медсестри та лікарі, які мали вільну хвилинку від роботи. Вони ж по черзі забавляли донечок паки, поки Наталю та Ігоря розписували. Церемонію провів директор лікарні — має таке право за умовами воєнного часу. Можливо, не так урочисло виголошував промову як у РАДСі, зате по-родинному тепло та щиро.
"Я не хвилююся, хоче це мій перший такий досвід. Але нехай молоді хвилюються, — сміється директор лікарні Василь Трунквальтер. - Насправді для нашої лікарні — це честь, що ми можемо сьогодні узаконити їхні стосунки".
Сім'я вирішила залишитися у Львові, тут винайняли квартиру. Ігор зізнається — на Донеччину повертатися не хоче, навіть якщо закінчиться війна. А Наталя планує здобувати освіту і шукати роботу. Каже, хоче стати або перукарем, або соціальним працівником.
Свої в Telegram 
