Після блокадного Маріуполя ми не знали, як жити далі. Сталося неймовірне — нам подарували квартиру
Відомий український фотограф Сергій Ваганов отримав щедрий подарунок — квартиру в Вінниці. Новина про те, що місцевий забудовник обрав його серед мільйонів переселенців, стала для нього неочікуваною, але дуже приємною. Сергій вже вдруге втратив все. В 2014 році, коли вирішив, що не буде співпрацювати із бойовиками. Тоді фотограф з Донецька переїхав в Маріуполь, в батьківську квартиру. Але через 8 років Росія знову його «звільнила», зробивши безхатченком.
Другий раз «освободілі» від всього
За місяць до повномасштабного вторгнення Сергій Ваганов одружився. З Іриною Горбасьовою він був знайомий давно, в Донецьку вони були колегами. В хрущовці в Центральному районі Маріуполя їм було добре: Сергій любив смажити млинці, а потім на улюбленому балконі під каву з Іриною вести розмови на всілякі теми. Це коли було тепло. А взимку вони салом підгодовували синичок і фотографували цей процес.
Зараз немає ані квартири, ані Маріуполя. 20 днів Сергій та Ірина провели в блокадному місті. Сергій згадує: коли відрубили газопостачання, люди зі спустошених магазинів тягнули столи та полиці, з дитячого садка — будівельні палети, а ще розібрали альтанки. Все це перетворилося на дрова. Біля кожного будинку з’являлися саморобні пічки, де маріупольці готували їжу.
Весілля Сергія та Ірини
Сергій Ваганов в Маріуполі
«Вранці набирали в термос окропу, це було у нас замість ласощів. Потім Іра на багатті варила картоплю чи супчик. Ділилися з сусідами їжею: вони нам морквинку, ми їм — картоплю або щось інше. Ми жили в такому стані, що не знали, що раніше закінчиться: мої ліки від астми, наша вода у ванні, яку набрав половину ще 24 лютого, чи їжа. Ще існував четвертий варіант: нам у вікно на третій поверх влетить російська ракета», — перераховує Ваганов.
Подружжю неймовірно пощастило вибратися з Маріуполя. Зараз вони живуть в Ужгороді, лікуються та намагаються забути всі ті жахіття.
«Друзі дозволили нам пожити в своїй квартирі до серпня, а далі треба з’їжджати. Ми вже почали передивлятися оголошення про оренду, але зараз такі ціни. Однокімнатні на околиці міста коштує від 5000 гривень. Гадали, наскільки нам вистачить наших мізерних заощаджень. А далі що? Тільки невідомість! Ми майже без нічого залишилися, як і мільйони людей», — говорить Ірина.
Сергій Ваганов з альбомом-хронікою війни на презентації
Історія розчулила забудовника
І раптом ця новина з розряду чудес: вінницький забудовник вирішив, що у родини двічі переселенців повинен буди дах над головою. Історія дуже розчулила бізнесмена Володимира Хоменка. За його словами, для нього Ваганов є героєм.
«Він був воєнним фотокореспондентом, робив літопис російсько-української війни і, попри значні проблеми зі здоров’ям, настільки цінує свою країну, свободу і демократію. Розуміючи всі ризики, дістався підконтрольної Україні території», — сказав меценат.
Володимир Хоменко вручив ключі Сергію Ваганову
Сергій Ваганов, Володимир Хоменко та Ольга Катрич, дружина загиблого героя Олега Катрича
Ірина зізнається, що одразу не повірила в цей шанс. Сергій же на деякий час перебував в шоковому стані.
«Мені подзвонила Світлана, помічниця Володимира Хоменко. Вона сказала, що він за кілька днів приїде до Ужгорода, щоб особисто вручити нам ключі. Це було так зворушливо, адже він міг запросити нас в Вінницю або в Київ, що всім одразу віддати ключі від квартир», — каже Ваганов.
Окрім родині Сергія та Ірини, забудовник в рамках своєї ініціативи під назвою «Подаруй квартиру герою» віддав ключі ще від 7 квартир сім’ям українських ветеранів та тих, хто захищає Україну просто зараз. На думку Володимира, це не тільки допоможе родинам захисників покращити побутові умови: більшість учасників благодійного проєкту не мали власного житла або ж залишилися без нього через війну і окупацію. Але це ще й підтримає бойовий дух воїнів, які зараз знаходяться на фронті.
Приблизна вартість житла за ринковими цінами у такій новобудові становить 25 тисяч гривень за 1 м2. Площа кожної квартири приблизно 65 квадратних метрів.
Квартира на третьому поверсі, як в Маріуполі
На зустрічі Володимир Хоменко поцікавився, на якому поверсі Сергій з Іриною жили в Маріуполі. «На третьому!» — відповіло подружжя. Забудовник одразу подзвонив із запитанням, чи є невикуплена квартира саме на третьому поверсі. І така знайшлася.
«У мене було лише одне питання — чи є в квартирі балкон? Володимир сказав, що так. Нарешті, у мене з'явиться можливість посадити квіти на балконі, як у нас було в Маріуполі. Наш балкон став легендарним: коли до нас приїжджали гості, практично всі побували там», — ділиться спогадами Ірина.
Новобудова, в якому переселенці отримали квартиру, знаходиться на околиці Вінниці, але тут є все необхідне для повноцінного життя. Будинок здається в експлуатацію через 1,5 місяці. Ірина навіть в цьому побачила таємничий зв'язок: у серпні вони мають з'їхати з квартири друзів, і будинок здається саме в останній місяць літа. Тоді ж їм вручать технічний паспорт і відбудеться оформлення документі на правовласність.
На питання, яка площа квартири, Ваганов відповів: «Цілком достатня для двох пенсіонерів». Родина вже розмірковує над тим, з чого почати ремонт, бо за словами Ірини, там голі стіни. Але їхні друзі вже готові віддати в нову квартиру диван, газову плиту, посуд тощо.
Будинок, в якому житимуть Сергій Ваганов з Іриною Горбасьовою. А також ще 6 родин захисників України
Сергій та Ірина зізнаються, що про Володимира Хоменка та його меценатство нічого не знали. Але у переселенців, які оселилися в Вінниці, це прізвище на слуху. Бізнесмен прийняв близько 150 людей з Донеччини, Херсонщини, Луганщини, Харківщини, всі вони розселені по квартирах. Лише у двох квартирах переселенці самі сплачують оренду, іншим допомагає Володимир Хоменко.
Як і з триразовим харчування. Щодня команда кухарів готує сніданок, обід і вечерю. Така допомога для людей, які тимчасово втратили домівки, безкоштовна. За словами підприємця, декілька разів надавала допомогу продуктами для організації харчування переселенців і Вінницька обласна військова адміністрація.
Починати нове життя в 63 роки — неможливо
Сергій Ваганов досить активний у Фейсбуці. Згадує, що в дописі, де обговорювалося питання про компенсацію та надання житла людям, які постраждали в наслідок бойових дій, залишив коментар — чому б державі не викупити квартири в новобудовах для нужденних?
«А тут забудовник пішов іншим шляхом. Коли ми з ним спілкувалися, Володимир сказав, що своїм вчинком хоче трохи розворушити всіх забудовників, дати їм приклад. Нехай це буде небагато сімей, але вони отримають дах над головою», — каже Сергій.
Переселенці з Маріуполя і досі не можуть повірити, кажуть, що квартира — єдиний найбільший подарунок в їхньому житті.
«Ані я, ані Сергій жодного разу не вигравали в лотерею. Для нас це щось з розряду фантастики. На такий подарунок ми і розраховувати не могли», — ділиться Ірина.
Її підтримує чоловік.
«Усі ці місяці після рятування з Маріуполя ми жили у ступорі, навіть не намагаючись думати, що буде далі. Починати нове життя в 63 роки, без роботи, з інвалідністю, без нічого — це просто неможливо. А зараз ми нарешті почали дихати на повні груди. Це диво!»
Хто ще отримав ключі від квартир в цьому будинку
🟡 Родина загиблого героя-маріупольця Олега Катрича. Легендарний азовець із позивним «Кельт» став першим, хто визвався, ризикуючи життям, летіти на підкріплення в Маріуполь. Висадка з гелікоптера — це був єдиний шлях допомогти побратимам на «Азовсталі», підсилити їхні лави, а також доправити зброю. 44-річний «Кельт» брав участь в підготовці спецоперації, саме він командував першою групою десанту, яка висадилася в окупованому місті.
Олег працював на металургійному заводі Ілліча. Влітку 2014-го року чоловік вступив до лав батальйону «Азов». Брав участь у боях за Мар'їнку, воював поблизу Маріуполя. В 2015-му був поранений. Через стан здоров'я майже чотири роки тому залишив службу. Останні роки родина жила в Словаччині. Проте 24 лютого Олег без вагань зібрав речі і повернувся в Україну. Олег Катрич воював на Київщині, але його думки весь час були про рідний Маріуполь та побратимів.
Загинув «Кельт» 26 березня, захищаючи рідне місто. Осколок від танкового снаряду поцілив йому в голову. Лише на початку червня тіло загиблого змогли обміняти і доправити у Київ. Його упізнали за татуюванням. Олег був похований в Києві 27 червня. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
🟡 Дружина і троє синів вінницького добровольця Івана Ребара, якого вважають зниклим безвісті. Іван Ребар з Іллінців (Вінницька область) з позивним «Хмара» — військовий, який пробув весь Майдан, а потім пішов захищати Україну. Бахмут, Лисичанськ, Попасна, Слов’янськ — це частина міст, де воював Іван. У 2014-му чоловік опинився в Іловайську. У серпні того ж року під час бойового завдання він отримав поранення. Далі на чоловіка чекали складні операції на стегні, в ноги встановили «металеві» пластини. Ребар оримав II групу інвалідності.
З початку широкомасштабної війни Іван пішов добровольцем захищати Україну. Його не хотіли брати на війну після отриманих травм. Зараз чоловік вважається зниклим безвісти. Іван Ребар нагороджений медаллю «Захисника Вітчизни», знаком та орденом «За мужність і відвагу», нагрудним знаком за визволення Лисичанська, є нагорода за Іловайськ.
🟡 Родина загиблого вінничанина Руслана Лемпіцького з полку «Азов» (позивний «Кутузов»). Людмила про смерть коханого чоловіка дізналась 21 березня. Він займався евакуацією поранених і загиблих побратимів з Маріуполя. Його евакуаційний автомобіль потрапив під авіаудар. Руслан для своєї сім’ї завжди був підтримкою та захистом. Без батька залишилося двоє дітей: 13-річна донька Анастасія і 7-річний син Володимир.
🟡 Сім’я 32-річного захисника України Володимира Алексєєва, який зараз несе службу в одному з підрозділів ЗСУ. Алєксєєв — молодий освітянин, він втілив безліч проектів, має методичні розробки, матеріали, які у своїй роботі використовують педагоги. Володимир очолив Гнідинцівську школу на Чернігівщині. 24 лютого, о 8:00, ранку молодий директор з власної ініціативи вже був у військкоматі. Нині він служить у першій протитанковій бригаді 58-го батальйону. Вдома героя чекають дружина Діана з донечкою.
🟡 «Кіборг» Борис Рябуха, який свого часу служив у зенітно-ракетному полку ЗСУ у Криму та залишився вірним присязі, яку давав на вірність Україні. Після переведення з Криму на материк, брав участь у АТО: воював у Пісках, Донецькому аеропорті, Вуглегірську та на Карачуні. Сьогодні підполковник Збройних сил України знову в строю — боронить рідний Харків. Водночас його родина — дружина і три донечки — чекають на перемогу, яку їхній чоловік і тато здобуває разом з іншими захисниками у російсько-українській війні.
🟡 Родина тероборонівця з Криворіжжя Івана Кучерука. 24 лютого чоловік пішов до військкомату, аби записатись у місцеву тероборону. Рідні заховали військовий квиток, тож зразу пішов без нього. Згодом чоловік і батько підтвердив серйозність своїх намірів, тож військовий квиток довелося повернути. Він загинув 17 березня під час розвідувальної операції, разом з побратимами натрапивши на ворожу засідку. На той момент родина (дружина, діти, батьки) були вже евакуйовані. Батьківське житло у Великій Костромці зруйноване ворогом, а безпечне життя у Зеленодольську нині неможливе.
🟡 Останні ключі вручили військовому, який свого часу вийшов з Криму, не зрадивши Україну. Зараз служить. З дружиною виховують трьох дітей. Вирішив залишитися непублічним.
Свої в Telegram 
