Мій будинок в Маріуполі спочатку розбомбили, а тепер зносять. Я більше ніколи не повернуся додому
У мережі поширили списки будинків Маріуполя, які підлягають знесенню. У них вже близько 250 багатоповерхівок у різних районах. На під’їздах деяких з’явилися оголошення про терміни, коли жителям потрібно зібрати речі та покинути домівки. Ті, хто виїхав з блокадного міста, про подальшу долю своєї нерухомості дізнаються з домових чатів. Свої зібрали історії людей, будинки яких планують знести. Зараз вони говорять, бо мають родичів в окупації.
Вся родина тепер без житла
Ольга працювала спеціалісткою із зв’язків з громадськістю правозахисної організації. Разом з колегами вони допомагали жителям так званої «сірої зони» в Донецькій області. Всі три будинки з кватирами родини Олі є у списках і підлягають знесенню.
«Ще задовго до початку повномасштабного вторгнення Росії, керівництво нашої організації підіймало тему евакуації. У нас був план: хто за ким заїжджає, хто кому телефонує».
Ольга зізнається: тоді вони не сприймали це, просто не вірили, що росіяни зайдуть настільки далеко.
«Мій чоловік – поліцейський. Вранці 24 лютого він зателефонував мені і повідомив, що почалася війна, всю країну, почали обстрілювати. Тоді я також в це не повірила. Просто не могла усвідомити. Я розуміла, що могли обстріляти околиці Маріуполя. А коли побачила новини, що вибухи лунають в усіх куточках України, була в шоці».
Тоді в рідному Маріуполі Оля вперше почула, як гуде сирена. До 9-ї ранку не було усвідомлення, що робити далі: йти на роботу чи збирати валізи і їхати.
На той момент Ольга була вагітною. І чоловік вмовив її виїхати.
«В Маріуполі ми проживали в Центральному районі, на вулиці Куїнджі. Наш будинок був побудований після війни, і в ньому було справжнє бомбосховище. Тому в нашу квартиру зранку перевезли маму. Вона жила неподалік військової частини в будинку по вулиці Богдана Хмельницького. Також перевезли літню бабусю, яка проживала в Лівобережному районі на вулиці Московській. У нас в квартирі вони були недовго. Як тільки з’явилася можливість, мати і бабуся виїхали в Тернопільську область».
Будинок Ольги під знесення на вулиці Куїнджи в Маріуполі
Оля каже, переживши в 2015-му році обстрілі Східного мікрорайону, вони вважали, що дуже постраждає саме бабусина квартира. Але їй дісталося найменше.
«З 2 березня, коли Маріуполь став відрізаний від комунікацій та зв’язку, ми почали збирати хоч якусь інформацію буквально по крихтах. Зазвичай, новини дізнавалися з телеграм-каналів».
Згодом з блокади виїхав колишній сусід Олі. Він скинув їй фото, на якому була квартира матері. Саме в неї було пряме влучення снаряда. А через місяць в соціальній мережі натрапили відео будинку, що палає. Він вигорів вщент.
Будинок матері Ольги на вулиці Богдана Хмельницького
«А потім я побачила відео, як танки кадирівців заїхали у двір нашого будинку. Вони напряму гатили по сусідньому будинку і повністю його знищили. Згодом дізналася, що було попадання і в наш дім. Два під’їзди (з моєю квартирою) повністю вигоріли. Інші чотири під’їзди були цілими. Наскільки мені відомо, там і зараз живуть люди».
Про те, що будинок підлягає знесенню, Ольга дізналася зі списків, які почали поширюватися в інтернеті.
«Мене це дуже вразило. Я не знаю, наскільки економічно вигідно зносити будинок. У зрівнянні з іншими будівлями в Маріуполі, він у відносно непоганому стані. А ще він несе архітектурну цінність, адже знаходиться в історичній частині міста. Я хотіла би сподіватися, що ЗСУ виб’ють орків раніше, ніж вони зруйнують все те, що ще не встигли зруйнувати до кінця».
В будинок бабусі також були попадання. Там зруйновані кілька перекриттів, деякі частини горіли.
«Бабусина квартира не горіла. Там лише повилітали вікна. Судячи з фото, які мені скидали знайомі, квартира у досить непоганому стані. Але туди хтось заходив: деякі речі вкрали, щось зламали. Мені відомо, що в будинок навпроти було пряме влучення, через що обвалилося кілька перекриттів. І під цими завалами загинула моя знайома з двома маленькими дітьми. Тому мені би було важко морально туди повернутися».
В нашому будинку сиділи снайпери окупантів
Георгій – корінний маріуполець. Тут народився, виріс, створив родину, працював і будував плани.
«Я думав, що від війни страждатимуть околиці. Але за декілька тижнів Маріуполь перетворився на місто-примару».
Ще 24 лютого Георгій був на роботі – в науково-дослідницькому інституті. Сподівався, що все швидко закінчиться, і містяни повернуться до звичного життя. Але з кожним днем обстріли посилювалися.
«В перші дні до нас перебралася сестра моєї дружини. Вона жила якраз на околиці в приватному секторі, а ми – в центрі. Вірили, що нас так сильно не зачепить. Але з кожним днем обстріли посилювалися».
На початку березня в Маріуполі вже не було газу, води та електроенергії. Готувати біля багатоповерхівки було незручно і страшно – снаряди літали буквально над головами. І родина Георгія вирішила перебратися в будинок сестри дружини.
«Кожні три дні ми навідувалися у нашу квартиру. Неподалік жили мої батьки, і ми провідували їх. Добиралися пішки, бо автівку сховали. Були проблеми з паливом, тому економили з думками про те, що вдасться виїхати».
13 березня, коли в черговий раз Георгій прийшов в квартиру, виявив, що ударною хвилею винесло вікна, рушився балкон. Снаряд влучив в квартиру поверхом нижче.
Чотири доби родина Георгія добиралася до Запоріжжя. Вже у безпеці, коли з’явився повноцінний зв'язок, із соціальних мереж дізналися, що їхній будинок зруйновано.
«Ми жили у 14-поверхівці на бульварі Шевченка. Вночі, з 22 на 23 березня, росіяни скинули на неї авіабомбу. Конструкція не витримала, впала аж до сьомого поверху, якраз до нашої квартири».
Чверть будинку фактично впала. Плитою прибило жінку, яка йшла у бомбосховище. Завалило і вхід у сховище. Людей врятувало лише те, що був ще один вихід через офіс ДТЕК.
«Після цієї трагедії мої батьки, які лишилися в Маріуполі, прийшли до нашого будинку, аби забрати хоч якісь речі. Але туди їх не пускали російські військові. З квартир вони спостерігали за заводом «Азовсталь». Там сиділи снайпера. В нашій квартирі їх не було, але свій відбиток вони залишили: повиносили речі, ковдри і все, що їм захотілося».
Коли захисники Маріуполя вийшли з території заводу, росіяни покинули будинок Георгія, і туди можна було потрапити.
«Вже тоді батькам, які прийшли забрати рештки наших речей, сказали, щоб виносили все, бо будинок будуть зносити. Вони намагалися щось забрати, але, враховуючи похилий вік, просто фізично не могли пішки зносити торби. Брали найнеобхідніше. А коли прийшли наступного дня за решткою – в квартирі не залишилось навіть плінтуса».
Георгій каже, судячи з чуток, які ходять в Маріуполі, так звана місцева влада пропонує компенсацію за зруйновані будинки – 16 тисяч рублів за квадратний метр.
«Але щоб документи прийняли, власники житла повинні вказати, що будинок був зруйнований від обстрілів української армії».
Три квартири згоріли, рідна людина загинула
Ольга народилася на Уралі, але коли їй виповнилося два роки, вони з батьками переїхали в Маріуполь. І це місто стало для неї справжньою батьківщиною.
«Тут я створила родину, виховувала дітей. У нас було все. Але 24 лютого на нашу землю прийшли росіяни – і «асвабаділі» нас від всього».
Жінка не планувала виїжджати з міста, коли почалася велика війна.
«Сподівалися, що все швидко закінчиться. Але дива не сталося. В перші дні ми чули вибухи, але вони були далеко від нас. Але з кожним днем ставало все гучніше, і вже неподалік почали кидати бомби. Ми жили на 17-му мікрорайоні. Від потужних вибухів будинок почав хитатися, скло тріщало».
Квартира Ольги по вулиці Троїцькій
Будинок родини Ольги по вулиці Троїцькій
З того моменту родина Ольги перейшла жити у підвал. В той день був приліт.
«Від ворожого снаряду загинула жінка, 12-річна дівчинка та її батько. Дитина займалася легкою атлетикою та якраз за декілька днів до повномасштабного вторгнення на змаганнях виборола золоту медаль, стала юніоркою».
Ольга ділиться: з 24 лютого їхнє життя буквально зупинилося. Два тижні вона з родиною прожила в підвалі. Виходили на вулицю лише для того, щоб приготувати їжу на багатті і нагріти воду.
«Наш дім зруйнували при нас. Ми бачили, як він палає, як падають стіни. Це дуже страшно і нереально бачити. Ми нічого не могли зробити. Залишалося лише дивитися і молитися, щоб ми вцілили».
У родини Ольги була квартира неподалік на вулиці Митрополитській. Коли зруйнували їхній будинок, вони думали перейти туди. В цей день почули гул літака – і на їхніх очах він скинув бомбу.
«Ми побачили, як за секунди впали два під’їзди. І вже згодом дізналися, що там були люди. Всі вони загинули. Була у нас і третя квартира неподалік. Ми рушили туди, але побачили, що і дім вигорів. Коли зрозуміли, що більше йти нема куди, при першій можливості виїхали з Маріуполя».
Будинок по вулиці Митропільській
Нещодавно у групі домового чату Ольга дізналася, що всі три будинки будуть зносити.
«Там нас сповістили, що будинки не підлягають ремонту і їх знесуть. Крім того, коли випала можливість, з Маріуполя мені зателефонували знайомі, які і досі знаходяться у місті. Вони цю інформацію підтвердили».
Росіяни забрали у Ольги та її родини не тільки квартири.
«Спочатку ми виїхали у Микільське. Трохи пізніше мій чоловік повернувся у Маріуполь, аби забрати хоч якісь речі. Я не знаю, що трапилося, але згодом мені повідомили, що його знайшли мертвим. Так він і залишився назавжди в нашому рідному Маріуполі. А я поїхала далі. Тепер я мушу жити за нас обох».
Свої в Telegram 
