Вклав мільйони у Zeus Ceramica, щоб на схід прийшли інвестори. Розмова про війну з Віктором Левітом
Віктор Левіт — підприємець, засновник керамічного бренду Zeus Ceramica та маркетплейсу дитячих товарів IPOPO, меценат зі Слов'янська. 13 липня його завод, який виробляє керамогранітну плитку, обстріляла російська армія. За підрахунками бізнесмена, сума збитків склала 1 млн євро. Скільки часу треба, аби перевезти підприємство, скільки грошей інвестували та чому заводи припинять роботу при можливій окупації — у цьому інтерв'ю для Свої.
Дивіться Свої з історіями зі сходу в YouTube.
Про обстріл заводу
13 липня завод із виробництва плитки Zeus Ceramica обстріляли росіяни. Як ви оцінюєте збитки?
Зруйнували цех з виробництва мозаїки та ремонтний цех. Прилетіло дві ракети. Завод вже давно стоїть, тому постраждав один охоронець. Має контузію. В основному цеху повибивало всі вікна. Частину обладнання пошкоджено. Я оцінюю збитки в районі 1 млн євро. Зараз все ще можна відновити, але, я думаю, це не останні прильоти.
Чому саме ваше підприємство обстрілюють?
Мені здається, у росіян не вистачає розвідданих. Вони стріляють по всіх промислових підприємствах апріорі вважаючи, що там знаходиться військова техніка. Насправді там нічого не було.
Вам пропонували розмістити українську техніку на території заводу?
Ні. У нас досить відкритий майданчик. Немає місця, де можна техніку поставити. У нас плитка стояла на відкритому складі. Бо місця не було.
Про втрати та релокацію
Що відчуваєте, коли розумієте, скільки вклали грошей у розвиток Zeus Ceramica – і все може виявитись даремно?
Біль. Але ми інвестуємо, будуємо не лише заради прибутку. Скажу по секрету, у Zeus Ceramica ще жодного разу не було дивідендів. Ми їх ніколи не отримували. Причина проста – ми мали дуже багато кредитів. Потім стався 2014 рік, і треба було все відновлювати (на це витратили 3 млн євро – Свої). Інвестуючи, ми хотіли показати приклад. Показати, що жити в регіоні все ж таки можна. На жаль, війна все порушила.
Українська влада пропонує програму релокації підприємства. Як ставитеся до цього? Чи плануєте нею користуватися?
Ми частково користувалися цією програмою. Побачили, наскільки складно вона організована і не дуже ефективно. Ми вивезли частину найдорожчого та мобільного обладнання. Але не можемо вивезти печі, преси. Перевезти такий завод на нову територію займе щонайменше 18-24 місяці. Ми думаємо про різні варіанти. Поки вирішили, що завод має працювати в українському Слов'янську. Він не може працювати ні в т.зв. “ДНР”, ні у Росії.
Що робитимете, якщо територію захоплять і ви втратите контроль над підприємством?
Ми не розглядаємо такі варіанти. Гадаю, Україна переможе. Взагалі безперспективно працюватиме у т.зв. “ДНР”. У нас на заводі постійно працюють іноземні спеціалісти. Ми здійснюємо експортно-імпортні операції. У Росії також неможливо працювати, виходячи з санкцій.
Є родовище глини або ділянка, яку б ви могли взяти в оренду і працювати на новому місці?
Робота заводу – це не питання родовища. Є кілька виробників глини в Україні. Її в країні видобували багато – близько 5 млн тонн. Основні родовища – у Донецькій області. Якщо немає сировини, то всі заводи – харківський, дніпровський, київські стануть. Глину з Німеччини сюди ніхто не завозитиме. Це не лише дорого, а й безперспективно. На ринку ми конкурували із плиткою з Польщі. Якщо глина поїде з Німеччини, ми не зможемо конкурувати.
Про інвестиції
Ваше підприємство частково належить італійській компанії. Як ваш закордонний партнер відреагував на війну? Чи планує він продавати свою частку в бізнесі?
Він оптимістичніший за мене. Вважає, що головне зберегти людей. Поки що інвестувати в завод ми не будемо. Не знаю, на щастя чи ні, але до війни ми займалися переобладнанням заводу. Інвестували кармічну суму 3 млн євро. Змінили купу обладнання. Мали перейти на нові розміри плитки та запускатися з 1 березня. Але сталося 24 лютого.
Скільки за цей час ви інвестували у підприємство і чи окупилося воно?
Спочатку ми інвестували близько 40-45 млн євро. Початковий статутний фонд був 4 млн євро. Інші гроші ми брали в кредит у Міжнародної фінансової корпорації. Це структура Світового банку. Згодом віддали ці гроші. З цієї точки зору, окупилося, але повернення капіталу чи повернення дивідендів ми не отримали.
В умовах війни та після неї схід України є ризикованою зоною для інвестицій. Які умови дозволять привернути увагу інвесторів до регіону?
Ми перетворюємося на територію, яка буде зруйнована. Велика проблема, яка на нас чекає, – це проблема з людьми. До війни у нас виникали проблеми з персоналом. Тепер ці проблеми посиляться. Немає зачіпки за якою інвестору було б цікаво інвестувати на Донеччині. Коли ти інвестуєш у Києві чи Харкові, у тебе є ринок. А там, ти маєш пояснити чому, які є переваги. Ринку там немає, сировини, окрім солі, глини не має…вугілля вже не буде. Потрібно думати, як залучити інвестора. Один із важливих факторів – страхування інвестицій закордонними компаніями. Я зі здриганням думаю про майбутнє.
Свої в Telegram 
