Уцілілі актори театру Conception передали весь біль Маріуполя. Почуйте їхні монологи про війну
«Обличчя кольору війна» — емоційна документальна вистава-розповідь про життя та почуття мирних жителів Маріуполя після 24 лютого, в умовах блокади та обстрілів росією. Без вигадок та без перебільшень, тільки реальні спогади акторів театру Concepcion, які пробули в окупації майже півтора місяця. Прем’єра вистави відбулася в київському Театрі на Подолі. Там побувала і наша журналістка Ганна Курцановська.
Маленькі акторки, які загинули
Незалежний театр авторської п'єси Conception заснований у Маріуполі в 2019-му році. З моменту заснування Олексій Гнатюк є художнім керівником та режисером цьог театру. До повномасштабного вторгнення в їхньому репертуарі було вісім вистав. «Обличчя кольору війна» стала дев’ятою, але першою за межами Маріуполя.
В мирні часи у складі трупи було близько 20 людей: це актори з театральною освітою та багаторічним стажем, організатори культурних подій, телеведучі, бізнесмени і навіть працівники металургійних заводів.
Після вторгнення російських військ приміщення театру на проспекті Металургів стало притулком для декількох родин акторів.
«15 березня вони виїхали з міста, як тільки з'явилася можливість. Я з 70-річною матусею залишився. До нас приєдналися ще люди, у результаті в театрі було близько 35 маріупольців. 27 березня пішки вирушили на Мелекіне, звідти на автобусі дісталися до Бердянська. Там ми дізналися, що наша квартира повністю вигоріла. Далі вирушили до Запоріжжя, а оселитися вирішили в Києві», — пояснює Гнатюк.
В блокадному Маріуполі вижити змогли не всі. Єлизавета Очкур та Соня Амельчикова загинули. Це маленькі акторки, обидві грали головну роль Люссі у виставі «Лев, Чаклунка, Платтяна шафа». Олексій Гнатюк згадує, що Ліза та Соня були чудовими та світлими дівчатками, найкращими подругами.
Ліза та Соня
«Відразу змогли відзначитись під час навчання акторській майстерності. На одному із занять тільки вони змогли розгледіти у старій піхті справжню красу і силу. Їхня відповідь була: "Вона терпить лютий холод, забезпечуючи нас дровами, вона горда і красива, хоч і дуже стара, вона заслуговує до себе поваги. Ми теж колись з вами станемо старими...». На жаль, Лізі та Соні назавжди буде вісім років».
Коли Олексій був вже у відносній безпеці, написав у робочому чаті, що збирається відновлювати діяльність театру в Києві.
«Тут почали збиратися й актори, які були готові займатися відновленням репертуару. Ми були дуже раді, коли хтось перебирався до Києва і долучався знову до нашої команди. Театр — це відображення дійсності, тому я вирішив взяти в роботу матеріал, в основу яких лягли документальні події. Так народився проєкт «Обличчя кольору війна».
Це найскладніша театральна робота. Доводиться грати саму себе
У виставі-розповіді грають 12 маріупольських акторів. Серед них - Катерина Колмикова. Вона в театрі з самого його відкриття, хоча до цього у Катерини не було акторського досвіду.
«Ця постанова повністю документальна. Ми граємо самих себе. Кожен з нас розповідає свою історію життя після повномасштабного вторгнення. Мою героїню звуть Катерина Ігорівна. З одного боку, задача легша — мені не доводиться грати інших людей. А з іншого — це найскладніша робота, з якою мені доводилося стикатися, вона надто емоційна. Кожного разу на репетицію мені доводилося знову і знову проживати ті складні моменти, які відбулися зі мною в Маріуполі, які дуже хочеться швидше забути, немов страшний сон».
На сцені Катерина розповідає про болісне розлучення з сином, який перебуває за кордоном, його прийняв один з ізраїльських інтернатів. В день прем’єри Володимиру виповнилося 14 років. Акторка дуже за ним сумує, але поки не має фінансової можливості зустрітися з сином.
Присвятили пісню знайомому, який підірвався на міні
Під час вистави Нікіта Леонтьєв виконує дві свої пісні. Співак каже, що написав їх ще навесні. А коли стало відомо, що Олексій Гнатюк збирає акторів для вистави про Маріуполь і маріупольців, учасник проєкту «Голос країни» звернувся до режисера.
«Запропонував Олексію Анатолійовичу «Любов сильніша» вплести в сюжет. Він послухав і погодився. Пісню написав в кінці березні, вона присвячена музиканту з Маріуполя, моєму хорошому знайомому. Він загинув під час війни – підірвався на міні. Потім накидав текст ще однієї пісні «Ми стали дорослими». І вона також увійшла до вистави».
Актор Дмитро Гриценко співпрацював з Олексієм Гнатюком ще задовго до створення Concepcion, з кінця 2011 року. А в театрі він майже з моменту його створення. У Дмитра, як і у Катерини Калмикової, немає професійної акторської освіти, але є багаторічний досвід. Останні вісім років працював ведучим на місцевому телеканалі, грав у маріупольських палацах культурі і драматичному театрі, зруйнованого авіаударом росії.
На сторінці в соцмережі Дмитра замість інформації про нього написано — «вижив в пеклі Маріуполя». З міста актору довелося вибратися наприкінці березня, тобто весь процес знищення відбувався у нього на очах.
«Для мене та для інших акторів ця п’єса автобіографічна. Кожен з нас, по суті, грає самих себе. Ми розповідаємо про те, що довелося пережити в Маріуполі. Я з сусідами намагався поховати двох жінок. Не вийшло, земля дуже промерзла, і вони залишилися лежати в пакетах на лавці біля під’їзду. А ще ми з’їли собаку. Ми її не вбивали, за нас це зробили уламки снарядів. Здається, тоді щось в мені назавжди померло. Чесно кажучи, після смертей сусідок, після того, як на моїх очах авіабомба вщент розтрощила багатоповерхівку поруч з моїм будинком, в якійсь момент я навіть подумав: «Давай, влуч вже сюди, щоб для мене все це нарешті закінчилося». Але мені вдалося вижити».
Каже, що важко було на репетиціях знову проживати ті жахіття. Навіть одного разу не стримав сльози. Сюжет вистави, на жаль, — це не вигаданий сценарій.
«Раніше я розділяв персонажів від себе: на сцені перевтілювався в героя вистави, а по закінченню — ставав собою. Проблеми, біль, переживання того чи іншого персонажу для мене були актуальні тільки на сцені. Зараз зовсім інша ситуація. Це не вистава, це не театр, це не те, що закінчується після закриття лаштунків. Цю постанову не сприймаю як роботу, це моє життя, моя історія перебування в Маріуполі».
Дмитро зізнається, що зараз він зламаний та понівечений війною. Але вірить, що мистецтво може його зцілити.
А ще сил режисеру та всім акторам надає надія, що вони обов’язково повернуться в рідний український Маріуполь.
«Ми маємо щодня пам’ятати, чого нам варті хвилини тиші, — каже режисер Олексій Гнатюк. — Переживати історії, відчувати чужий біль, щоб знайти гармонію в собі та сили для боротьби. Фінальна репліка вистави «Нас не зламали, бо в нас є віра», тому я вірю обов'язково зустрінемось разом всією трупою і зіграємо улюблені вистави в нашому рідному Маріуполі».
Виставу мають побачити європейці
З виставою «Обличчя кольору війна» театр авторської п'єси Conception планує гастролі як в українських містах, так і за кордоном.
Мер Маріуполя Вадим Бойченко вважає, що цю постанову треба показати в кожному місті нашої країни.
«А після і в Європі. Бо ця вистава – не тільки гра маріупольських акторів, а те, що насправді довелося пережити».
Відомий актор В’ячеслав Довженко, який зіграв військового на позивний «Серпень» в фільмі «Кіборги», вперше бачить гру акторів незалежного театру.
«Хороший текст, неймовірна драматургія. Коли були зняти «Кіборги», і нам казали – чи не зарано? Я вважаю, що не зарано. І ця вистава дуже вчасно. Постанову треба показувати не тільки у нас, але і за кордоном. Людина, яка не стикнулася з війною, але має хоча б трішечки уяви, зрозуміє, про що хотіли сказати режисер та актори. Навіщо дивитися виставу європейцям? Вони мають розуміти загрозу «руського міра», який з 2014 року нас непокоїть, а їх поки що не чіпає. Але поки і європейцям треба це усвідомлюватися».
Свої в Telegram 
