З Райгородка на Донеччині у Нідерланди з дитиною, підопічним та літньою мамою. Історія Олени Сметани

Селище на ДонеччиніАвтор: Карачун

Помірне життя змінилося на гру на виживання

Бентежний ранок ранок 24 лютого перевернув життя українців догори дригом. Росія оголосила повномасштабне вторгнення в Україну. Країна-агресорка безщадно гатила українські міста. Олена із сім'єю застали війну вдома, у своєму селищі Райгородок, що на Донеччині.

“Було дуже страшно. Я не знала, що мені робити, як захистити свою родину. У перші дні оголошення війни у мене і мого сина почалися проблеми зі сном. Ми прокидалися від постійних звуків сирен і бігли у сховище. Дуже лякали гучні звуки, навіть якщо ситуація була спокійною. Я дуже боялася за своє життя і життя моїх рідних”, — розповідає жінка.

Олена Сметана в НідерландахАвтор: з архіву Олени Сметани

Тоді Олена із родиною зібрала тривожні валізки, по одній на кожного. Взяли все найголовніше: документи, телефони, і кілька теплих речей. З цими валізками щоразу, коли чули звуки сирени, бігли до місцевого храму в укриття.

“Найважче було Олегові. У нього хворі ноги, він не може швидко бігти. Але все одно він пересилював біль і йшов до укриття. Ми, звісно, його підтримували і не залишали”.

Коли ситуація почала загострюватися і обстріли посилилися, на сімейній нараді вирішили — треба їхати. А от куди саме вирушити родина вирішувала в дорозі. Головною задачею було виїхати з Донеччини. Родина два дні добиралася потягом до Львова. Вагони були заповнені людьми. Олена згадує, люди їхали навіть у тамбурі. А спати доводилося по черзі.

“Ми спали по черзі. Я пам'ятаю, як прокинулася вночі, щоб звільнити місце для мами. Тоді я поспала від сили годину. На нижніх койках сиділи по троє-четверо людей”.

Нарешті родина добралася до Льова. Потім знайшли тимчасовий прихисток у Варшаві і нарешті спокій у Нідерландах. Головною метою було відгородити родину від жахів війни і перевезти всіх в безпечне місце. Олена згадує, коли волонтери запропонували поїхати в Нідерланди — погодилася без роздумів.

Нове життя на чужині

Оселилася родина Олени у містечку Масбре у великому будинку, де прихисток знайшли й інші українці. Тут, розповідає жінка, волонтери і місцеві жителі чуйно і з розумінням ставляться до українців.

“Прийняли нас добре тут. Мені дуже подобається. Кожен житель воліє допомогти. Допомагають і необхідними речами, і продуктами, і навіть велосипедами. Тут дуже привітні люди”.

Ярослав вчиться у двох школах одразуАвтор: з архіву Олени Сметани

Син Олени Ярослав пішов у місцеву школу. Він у п’ятому класі. Програма сильно відрізняється від української — навчання на планшетах, а домашнє завдання роблять просто на уроках.

“Ярослав вчився у школі в нашому селищі. Як тільки ми приїхали, він перейшов у середню школу і їздить до іншого міста. Щоранку його забирає шкільний автобус”.

Спочатку Ярославу було важко пристосуватися, бо вчителі викладають нідерландською мовою, але хлопчик поступово вчить і нідерландську, і англійську.

“Я бачу, що йому важко, але це його майбутнє. У Яріка там є друг. Він теж з України. Він добре знає англійську, тому допомагає малому, коли той щось не розуміє”.

Але і навчання в українській школі не полишає — займається дистанційно. Виконує усі домашні завдання і отримує оцінки. Олена планує повертатися додому, коли закінчиться війна. Каже, якщо малий зараз не буде проходити програму української школи, то йому доведеться ще раз вчитися у п’ятому класі. Сама Олена із мамою теж вивчають мову, але тільки англійську, бо вона універсальна. За пів року життя в Нідерландах жінка влаштувалася на роботу — збирає паприку в одній з місцевих теплиць.

“Я хочу трохи накопичити грошей, щоб відновити наш будинок в Україні”, — зізнається Олена

Наприкінці червня родина дізналася, що їхній будинок був сильно пошкоджений під час обстрілу. Снаряд вдарив по сусідньому, але вибуховою хвилею винесло двері та вікна в їхньому помешканні.

Олегові було найважче

11 років тому мама Олени Любов стала опікункою Олега. Йому від народження лікарі поставили діагнози ДЦП і психічний розлад.

“Раніше Олег жив зі своєю мамою, але вона померла. Перед смертю вона переживала, хто попіклується про її сина. Моя мама медсестра, працювала у місцевій поліклініці, вона не могла залишитися осторонь. Тому вирішила оформити опікунство на себе. Спочатку приходили додому до Олега. Годували його і прибирали в будинку. Але потім переїхали до нього. Але все ж таки раз на рік у Олега був обов’язковий огляд в психіатричній лікарні. Там лікарі оглядали його і в разі якихось відхилень виписували потрібні ліки”, — згадує Олена.

Олег часто намагався втектиАвтор: з архіву Олени Сметани

В Олега, як і у всіх нас, було своє насичене життя. Він дуже любить дивитися телевізор. В рідному Райгородку він залюбки прибирав подвір’я і порався по городу. Пристосуватися до нового місця і умов життя було складно. Олена розповідає, що чоловік часто йшов до своєї кімнати, збирав речі і йшов з дому. На щастя, його вчасно зупиняли.

“Олег дуже сильно хотів додому. Він погано розуміє ситуацію, яка зараз в Україні. Одного разу він дуже сильно нервував, дуже сильно поривався поїхати додому, що довелося просити волонтерів, щоб з'їздити в аптеку в місто по заспокійливе”.

Любов часто витягує родину на прогулянкиАвтор: з архіву Олени Сметани

Любов часто виходила з Олегом на прогулянки. Показувала місцевість. Згодом він звик, почав знову допомагати по господарству і навіть сам собі може розігріти їжу. А коли потрібна допомога медиків, Любов веде Олега до місцевої лікарні, бо в Нідерландах придбати ліки від підвищеного тиску можна тільки за рецептом лікаря і після огляду, записуватися на прийом потрібно заздалегідь. Втім, всю необхідну медичну допомогу Олег отримує вчасно. В лікарнях працюють перекладачі, які допомагають спілкуватися українцям із місцевими лікарями.

Попри те, що родину добре прийняли й дуже допомагають, Олена з рідними все ж таки сподіваються якнайскоріше повернутися в Україну. Відбудувати рідний дім і повернутися до колишнього життя на Батьківщині.

Вийшла у коридор, а там армагеддон. Переселенка з Донецька про ракетний удар по Києву 10 жовтня

До Слов'янська почали повертатися люди. Вадим Лях пояснює, чому ще не варто цього робити

Цю родину Кісілів вбила росія в Лимані. Згадуємо загиблих