З Райгородка на Донеччині у Нідерланди з дитиною, підопічним та літньою мамою. Історія Олени Сметани
Олена Сметана із сином, мамою і підопічним Олегом, якому від народження поставили діагноз ДЦП і вроджене психічне захворювання, жили в приватному будинку в Райгородку, що на Донеччині. Олена працювала з рослинами в одному з дитячих таборів і виховувала 11-річного сина Ярослава. ЇЇ мати — Любов — медсестра у місцевій поліклініці, вона доглядала за 50-річним Олегом. На початку березня родина переїхала в Нідерланди і почала нове життя з нуля. Свої поспілкуватися з Оленою і дізналися, як складається їхнє життя в Нідерландах, як до нових умов адаптувався Олег і чи повернеться сім'я до рідного селища на Донеччині.
Селище на Донеччині
Помірне життя змінилося на гру на виживання
Бентежний ранок ранок 24 лютого перевернув життя українців догори дригом. Росія оголосила повномасштабне вторгнення в Україну. Країна-агресорка безщадно гатила українські міста. Олена із сім'єю застали війну вдома, у своєму селищі Райгородок, що на Донеччині.
“Було дуже страшно. Я не знала, що мені робити, як захистити свою родину. У перші дні оголошення війни у мене і мого сина почалися проблеми зі сном. Ми прокидалися від постійних звуків сирен і бігли у сховище. Дуже лякали гучні звуки, навіть якщо ситуація була спокійною. Я дуже боялася за своє життя і життя моїх рідних”, — розповідає жінка.
Олена Сметана в Нідерландах
Тоді Олена із родиною зібрала тривожні валізки, по одній на кожного. Взяли все найголовніше: документи, телефони, і кілька теплих речей. З цими валізками щоразу, коли чули звуки сирени, бігли до місцевого храму в укриття.
“Найважче було Олегові. У нього хворі ноги, він не може швидко бігти. Але все одно він пересилював біль і йшов до укриття. Ми, звісно, його підтримували і не залишали”.
Коли ситуація почала загострюватися і обстріли посилилися, на сімейній нараді вирішили — треба їхати. А от куди саме вирушити родина вирішувала в дорозі. Головною задачею було виїхати з Донеччини. Родина два дні добиралася потягом до Львова. Вагони були заповнені людьми. Олена згадує, люди їхали навіть у тамбурі. А спати доводилося по черзі.
“Ми спали по черзі. Я пам'ятаю, як прокинулася вночі, щоб звільнити місце для мами. Тоді я поспала від сили годину. На нижніх койках сиділи по троє-четверо людей”.
Нарешті родина добралася до Льова. Потім знайшли тимчасовий прихисток у Варшаві і нарешті спокій у Нідерландах. Головною метою було відгородити родину від жахів війни і перевезти всіх в безпечне місце. Олена згадує, коли волонтери запропонували поїхати в Нідерланди — погодилася без роздумів.
Нове життя на чужині
Оселилася родина Олени у містечку Масбре у великому будинку, де прихисток знайшли й інші українці. Тут, розповідає жінка, волонтери і місцеві жителі чуйно і з розумінням ставляться до українців.
“Прийняли нас добре тут. Мені дуже подобається. Кожен житель воліє допомогти. Допомагають і необхідними речами, і продуктами, і навіть велосипедами. Тут дуже привітні люди”.
Ярослав вчиться у двох школах одразу
Син Олени Ярослав пішов у місцеву школу. Він у п’ятому класі. Програма сильно відрізняється від української — навчання на планшетах, а домашнє завдання роблять просто на уроках.
“Ярослав вчився у школі в нашому селищі. Як тільки ми приїхали, він перейшов у середню школу і їздить до іншого міста. Щоранку його забирає шкільний автобус”.
Спочатку Ярославу було важко пристосуватися, бо вчителі викладають нідерландською мовою, але хлопчик поступово вчить і нідерландську, і англійську.
“Я бачу, що йому важко, але це його майбутнє. У Яріка там є друг. Він теж з України. Він добре знає англійську, тому допомагає малому, коли той щось не розуміє”.
Але і навчання в українській школі не полишає — займається дистанційно. Виконує усі домашні завдання і отримує оцінки. Олена планує повертатися додому, коли закінчиться війна. Каже, якщо малий зараз не буде проходити програму української школи, то йому доведеться ще раз вчитися у п’ятому класі. Сама Олена із мамою теж вивчають мову, але тільки англійську, бо вона універсальна. За пів року життя в Нідерландах жінка влаштувалася на роботу — збирає паприку в одній з місцевих теплиць.
Наприкінці червня родина дізналася, що їхній будинок був сильно пошкоджений під час обстрілу. Снаряд вдарив по сусідньому, але вибуховою хвилею винесло двері та вікна в їхньому помешканні.
Олегові було найважче
11 років тому мама Олени Любов стала опікункою Олега. Йому від народження лікарі поставили діагнози ДЦП і психічний розлад.
“Раніше Олег жив зі своєю мамою, але вона померла. Перед смертю вона переживала, хто попіклується про її сина. Моя мама медсестра, працювала у місцевій поліклініці, вона не могла залишитися осторонь. Тому вирішила оформити опікунство на себе. Спочатку приходили додому до Олега. Годували його і прибирали в будинку. Але потім переїхали до нього. Але все ж таки раз на рік у Олега був обов’язковий огляд в психіатричній лікарні. Там лікарі оглядали його і в разі якихось відхилень виписували потрібні ліки”, — згадує Олена.
Олег часто намагався втекти
В Олега, як і у всіх нас, було своє насичене життя. Він дуже любить дивитися телевізор. В рідному Райгородку він залюбки прибирав подвір’я і порався по городу. Пристосуватися до нового місця і умов життя було складно. Олена розповідає, що чоловік часто йшов до своєї кімнати, збирав речі і йшов з дому. На щастя, його вчасно зупиняли.
“Олег дуже сильно хотів додому. Він погано розуміє ситуацію, яка зараз в Україні. Одного разу він дуже сильно нервував, дуже сильно поривався поїхати додому, що довелося просити волонтерів, щоб з'їздити в аптеку в місто по заспокійливе”.
Любов часто витягує родину на прогулянки
Любов часто виходила з Олегом на прогулянки. Показувала місцевість. Згодом він звик, почав знову допомагати по господарству і навіть сам собі може розігріти їжу. А коли потрібна допомога медиків, Любов веде Олега до місцевої лікарні, бо в Нідерландах придбати ліки від підвищеного тиску можна тільки за рецептом лікаря і після огляду, записуватися на прийом потрібно заздалегідь. Втім, всю необхідну медичну допомогу Олег отримує вчасно. В лікарнях працюють перекладачі, які допомагають спілкуватися українцям із місцевими лікарями.
Попри те, що родину добре прийняли й дуже допомагають, Олена з рідними все ж таки сподіваються якнайскоріше повернутися в Україну. Відбудувати рідний дім і повернутися до колишнього життя на Батьківщині.
Свої в Telegram 
