Артем Червоний дивом вижив від розриву касетного снаряду у Покровську. Уламки і досі у його тілі
Шахтар Артем Червоний з Покровська постраждав під час обстрілу міста російською армією. Чоловік чекав на зупинці автобус, який мав відвезти його на зміну, коли просто в нього над головою вибухнув касетний снаряд. Українські військові надали Артему першу допомогу, а лікарі боролися за життя і здоров’я чоловіка не один місяць. Уламки снаряду досі залишаються в тілі Артема. Для Свої він розповів про день обстрілу і реабілітацію після отриманих поранень.
— Я, Червоний Артем Миколайович, житель міста Покровськ. Мені 39 років.
Ми прийшли на зупинку, їхати на роботу у четверту зміну. Чекали на автобус. Він запізнювався, може, хвилин на п'ять. Як раз у цей момент я вийшов подивитися, їде чи не їде в сторону нашої автостанції з тієї сторони.
Там вдалині побачив габарити, наче, як автобус. І в це момент пролунав такий "хлопок", наче як висока напруга, тріск, скрегіт. Був наче феєрверк, салют — у різні сторони розліталося все тут. Але воно було в повітрі.
Я стояв і за мною ще троє людей. У момент, коли це сталося, ми відскочили. Я сів на лавочку й відчув, що мені важко дихати.
Тут військові як раз прибігли. Я побіг до військових. Вони мені перебинтовували рану — розрізали куртку ножем обережно й стягували.
А в цей момент проїжджав автобус з шахти "Західної". Вони зупинили водія, попросити аптечку. Може якісь протишокові в нього є. У підсумку водій сказав (чесно, навіть не пам'ятаю, як його звати, не до того було), якщо немає "швидкої", то давайте я його відвезу. Мене занесли, посадили на сходинки й відвезли до лікарні.
Страх потім з'явився, а в той момент не було нічого такого. Було боляче, але більше пекло. Через те, що легені наповнювалися кров'ю, я не міг дихати. Мені маску надягали, але потім хірург зробив дренаж з лівої сторони й стало трохи легше. А вранці мені пробили вже з правої сторони. Вдячний хірургу. Як кажуть, подарував другий день народження.
Пам'ятаю все — кололи, системи ставили, але в основному зі мною розмовляли. Єдине, закрив очі, коли на операційному столі лежав — лампи були яскраві, було боляче очам.
Трохи вище серця й по діагоналі пройшло й пробило обидві легені, бронхи зачепило. У мене поранення грудної клітини з ураженням двох легень. Там торакальний хірург і пульмонолог, які спостерігали й спостерігають досі. Уламки не діставали, вони в мені, і як вони себе поведуть — ніхто не знає.
На рентгенівському знімку видно один уламок, з правого боку, наче під піхвою. А тут у легені він його не бачить, бо там спайка, яка його затуляє. А комп'ютерна томограма показала, що є цей уламок.
У Дніпрі лікарі не знали, чому в мене збирається рідина в легені. Тому ще пробивали і відкачували рідину. Потім, коли вже зробили КТ у травні, тоді змінили лікування. У принципі, після того, як викачали рідину, стало набагато легше дихати.
Раніше я міг і бігати, й ходити. І у принципі на роботі в основному я пішки пересувався. Зараз я вже цього не можу. Спочатку я підіймався на п'ятий поверх і три-чотири рази зупинявся. А бувало аж до нудоти — така сильна задишка була.
Зараз трохи легені розробив і продовжую це робити разом з лікарями. Стало трохи легше, але задишка все одно є.
Свої в Telegram 
