У Дніпрі попрощалися з Андрієм Жидковим. Якими були останні хвилини життя захисника з Луганщини
Сьогодні в Дніпрі попрощалися із захисником з Луганщини — викладачем Східноукраїнського національного університету, активістом Андрієм Жидковим. Він робив все, аби його край розвивався, був справжнім патріотом та пишався, що він — українець. Після повномасштабного вторгнення не замислюючись Андрій пішов захищати Україну. Біля палацу культури «Металург» зібралися близько 200 побратимів, друзів, аби віддати шану та провести в останню путь справжнього воїна.
«Ми були разом 45 років, 7 годин і 14 хвилин»
Андрій був дуже близьким зі своєю сестрою Ольгою.
«У нас дуже сильний родинний зв'язок. Про це всі знають. Ми завжди були поруч, підтримували один одного — були одним цілим».
Андрій ніколи до повномасштабного вторгнення не був військовим, він мав «білий» квиток. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, ні в кого з близьких не було сумнівів, що він стане на захист України.
«Він був дуже твердим у своїх рішеннях. У нього була чітка позиція, що Україна має бути захищена. Його неможливо було переконати. Якщо він вирішив, то це ніяк не змінити. Тому ми це прийняли і підтримали його».
3 листопада в Ольги був день народження.
«Він мене привітав в той день. А наступного дня загинув. Ми були разом 45 років, 7 годин і 14 хвилин».
Поховають Андрія на звільненій Луганщині
Ольга каже, брат був дуже сильним, розумним.
«Я впевнена, що його смерть не випадкова. Вона не була глупою. Мабуть, так мало статися. Він загинув, як герой, захищаючи свою країну, яку любив більше життя».
Тіло Андрія транспортують до Києва для кремації.
«Поховаємо ми його на звільненій Луганщині. А поки його прах буде поруч із нами — на Івано-Франківщині».
«З ним було дуже легко»
Олександр — побратим Андрія. Каже, разом вони корегували артилерію та слідкували за російським військом.
Побратим загиблого Олександр
«Він був командиром нашого взводу. З ним було дуже легко. Він завжди нас підбадьорював, жартував і підтримував. Хотів повернутися на рідну Луганщину. На війні часто згадуєш будинок, рідних. Андрій мав великі плани на життя. Вірив, що обов’язково повернеться на рідну Луганщину».
Загинув Андрій, як герой — під час виконання бойового завдання.
«У останні хвилини життя приймав сигнал з повітря — летів безпілотник. В той момент почався обстріл з «Градів». Ми до останнього не вірили, що він загинув. Але, на жаль, не вберегли. Обов’язково помстимося!».
Близько 200 побратимів, друзів та знайомих прийшли провести Андрія в останню путь
«Навчив носити вишиванку і жити з Україною в серці»
Із загиблим героєм Олександр знайомий давно. Разом займалися волонтерством.
«Навесні 2015 року Андрій прийшов до мене і сказав: «Я хочу вам допомагати». Разом ми виготовляли буржуйки, станіни до кулеметів, ремонтували бронетехніку».
Разом з Андрієм Олександр займався волонтерством
Андрій Жидков був кандидатом технічних наук, добре розумівся на інженерії. Тому свої знання вміло використовував на практиці.
«Андрій — взірець того, як бути людиною, а головне — українцем. Він дуже любив свою країну, пишався нею. Він і навчив мене носити вишиванку та жити з Україною в серці».
Друзі кажуть, Андрій був взірцем того, як бути людиною
Олександр каже, і досі не може повірити в загибель друга.
«З цією звісткою в мене вирвало шматок серця. Я все чекаю, що ось-ось він мені зателефонує і ми разом будемо щось робити. Герої не вмирають — це факт. Він завжди житиме в нашій пам’яті та історії славетної Луганщини».
«У мене язик не повертається назвати його «Андрюха»
Сергій П’ятниця, співзасновник та координатор громадської організації «Кризовий медіацентр Сіверський Донець», з Андрієм познайомився на одному з місцевих заходів.
«Він був учасником і проводив майстер-клас з виготовлення сонячних батарей для підігріву води. Робив це з підручних матеріалів. Таку ж систему Андрій зробив у себе вдома, на балконі».
Потім чоловіки перетиналися через волонтерську діяльність.
«Наша організація проводила пресконференції, брифінги, презентації книг. І Андрій практично завжди на них бував. Ми плідно працювали з університетом, де він викладав».
Разом з Андрієм Сергій займався волонтерством і співпрацював з університетом
За декілька років знайомство переросло у дружбу.
«Хоча я старше на сім років, у мене язик не повертається назвати його «Андрюха». Він був дуже розумним, нестандартно мислив. Інколи здавалося, що він занудний. Але це занудство було настільки виправданим, що завжди давало результати. Я пишаюся нашим знайомством та спільними проєктами».
Якось Європейський інвестиційний банк проводив форум у Дніпрі для громадських активістів. У ньому брали участь Сергій та Андрій.
«Нас поселили в один номер. Андрій повертався завжди дуже пізно, бо в Дніпрі виконував якісь доручення та прохання. Вже до ночі ми з ним спілкувалися про все, на будь-яку тему. З ним було легко та цікаво».
Коли Сергій евакуювався до Дніпра, продовжив активно займатися волонтерською діяльністю — допомагав переселенцям та захисникам.
«З усіх куточків України ми передавали посилки на фронт. Надсилали Андрію, а він вже передавав побратимам».
Друзі і досі не вірять, що Андрія більше немає
Коли Андрій загинув, Сергій був одним з перших, хто про це дізнався.
«Я їхав за кермом, коли мені зателефонували. Після почутого мене колотнуло, я зупинився і ще довго не міг прийти до тями. Мені просто не хотілося в це вірити. Ну, не могло таке статися з Андрієм! Я уявляв, як після перемоги ми зустрінемося, будемо довго розмовляти. Тепер його немає. Це дуже страшно і боляче».
Свої в Telegram 
