84-річна Жанна Милащенко дивом врятувалася з розбитої дев’ятиповерхівки у Маріуполі. Ось її історія
"Україна така ж незламна, як я!" — ці слова Жанна Миколаївна Милащенко сказала своїй дочці Оксані під час довгоочікуваної зустрічі. 84-річна жінка місяць прожила в блокадному Маріуполі, зуміла вибратися з розтрощеної багатоповерхівки, витримала поїздки в тисячі кілометрів через “ДНР”, Росію і Крим. Публікуємо історію незламної Жанни Миколаївни зі слів Оксани Милащенко, яка зробила все, щоб найрідніша людина була поруч із нею. Зараз вони живуть в орендованій квартирі у Києві. У 2014 через окупацію Донецька Оксана залишилася без житла. Через вісім років без даху над головою залишилася її мати.
Поранена і контужена, але жива
Жанна Милащенко навчалася у Запорізькому педагогічному інституті на відділенні німецької та українською філології. За розподілом її направили викладати до сільської школи у Київській області. У 1960-му році старша сестра, яка тоді жила в Маріуполі, забрала Жану до себе. Тут вона викладала у вечірній школі. Познайомилася з майбутнім чоловіком — він був одним з її учнів. Оксана каже, що у батьків було велике кохання. Потім жінка стала викладати німецьку мову в Жданівському металургійному інституті, зараз — Приазовський національний технічний університет, написала курс українського мовознавства.
“Батько помер в кінці 1999-го, з того часу мати фактично Новий рік не святкує. Жила тільки роботою та студентами. Знаєте, вона за три літні місяці могла навчити студента німецької мови, хоча той багато років знав тільки англійську. У квартирі у мами була велика бібліотека, вона вільно володіла комп’ютером”.
Жанна Миколаївна
Будинок, де жила Жанна Миколаївна, знаходиться в районі площі Кірова. Звичайна дев'ятиповерхівка. Квартира літньої жінки на восьмому поверсі. 11 березня, в дні запеклих боїв у місті, Жанна у дворі на багатті підігрівала воду в термос. Після стала підніматися сходами. В цей момент снаряд влучив у будинок — між другим і четвертим поверхами. Жінці поранило ногу, сильно контузило, врятувало те, що на ній був капюшон. Але все ж таки вона якось добралася до своєї квартири.
“Через три дні до неї нарешті достукалася сусідка. Мати відкрила, вона була вся закривавлена. Сусідка покликала маму у підвал, але вона відмовилася. 18 березня було багато прямих влучень в будинок, за словами сусідів, яким цього дня вдалося евакуюватися, аж одинадцять. Будинок загорівся, обвалилися сходинки. Мама в цей час була у своїй квартирі. І досі не відомо, як вона з восьмого поверху спустилася і опинилася наступного дня у підвалі сусіднього будинку. Це диво, не інакше. Бо в той день у будинку заживо згоріло кілька родин”.
Молилася за матір щодня
Оксана згадує, що майже цілодобово шукала в соціальних мережах та телеграм-каналах інформацію про свою маму.
“Як тільки отримувала погану звістку з Маріуполя, одразу бігла до Володимирського собору. Через день ходила туди молитися Миколаю Чудотворцю. Кожного дня читала акафіст та молитву про здравіє матері, знайшла її в молитвослові українською мовою.
19 березня я молилася коло товстої свічки. Проговорюю слова молитви, а свічка тріщить. Один раз погасла, я її запалила, знову погасла. Разів п'ять свічка згасала.
Я тоді подумала, що мами вже немає в живих. А пізніше цього ж дня дізналася, що будинок згорів”.
Будинок у Маріуполі, де жила Жанна Миколаївна, до війни
Будинок після пожежі і влучань. Звідти жінка дивом врятувалася
Але 30 березня Оксана отримала обнадійливу звістку: сусідка по сходовому майданчику, яка виїхала до Таганрогу, сказала, що Жанна Миколаївна жива і знаходиться у підвалі.
“Я знайшла волонтера, який погодився вивезти маму з Маріуполя. Але за вказаною мною адресою він її не знайшов. З’ясувалося, що маму та інших маріупольців на автобусах з символікою “ДНР” вивезли до селища Нікольське (Володарське). Як я дізналася, що там була моя мати? Люди сказали, що бачили літню жінку з палицею, яка розмовляла німецькою. Я почала її дистанційно шукати у Нікольському, але і там її не було. Завдяки гарним знайомим з Донецька вдалося дізнатися, що мати є в списках у Мелекіному. Але волонтер і там її не знайшов, бо в цей час мама з кровотечею перебувала у лікарні в Мангуші”.
Ти ще не виконала місії, яку Господь на тебе поклав
Наприкінці квітня донька та матір зустрілися у Донецьку. Це сталося завдяки допомозі волонтерів та небайдужих людей. Оксана згадує, що перші слова, які почала від матусі, були: “Дайте мені спокійно померти”.
На що Оксана відповіла: "Я шукала тебе два місяці. І я, і ще багато людей. Своїх. Чужих. Я не могла спати. Не могла їсти, бо весь час думала, що ти голодна і холодна. Молилася і вдень, і вночі. Витратила стільки зусиль для того, щоб сюди потрапити.
Відгукнулися твої студенти, родичі і зовсім незнайомі люди, які мають співчуття... І тепер чую від тебе про смерть?! Подумай сама, раз Господь допоміг тобі вибратися з восьмого поверху будинку, який палав. Раз він проявив таку милість і відвів від тебе всіх ворогів і всі напасті. Я думаю, що це означає тільки одне — що ти у своєму довгому житті ще не виконала місії, яку Господь на тебе поклав. Тому ти будеш жити рівно стільки, скільки він тобі відміряв. І я заставлю тебе жити!”.
Фільтрація на інвалідному візку
Жанна Миколаївна була одягнена в чужий одяг, від якого тхнуло концтабором. Оксана відмивала маму три дні. На початку червня жінки зібралися до Києва, їхати планувати тією ж дорогою, якою Оксана приїхала до Донецька.
Треба було якось вибиратися звідти на підконтрольну українській владі територію. Але для цього були дві великі перешкоди — стан здоров’я Жанни Миколаївни і відсутність будь-яких документів. І досі невідомо, як вони зникли, бо коли Жанна Миколаївна виходила з будинку стався вибух і сумка з документами відлетіла невідомо куди. Знайшли її, посічену уламками, тільки через кілька днів. Але в ній не було ані документів, ані банківських карток.
Жанна Миколаївна з улюбленою кицею у Маріуполі
Рівно місяць і три дні знадобилося Оксані на те, щоб людина, яка, як потім сказала Жанна Миколаївна, «лежала, як колода», стала на ноги та почала пересуватися, хоча б із тростиною. На щастя, знайшлися фотокопії двох сторінок паспорту. Літня жінка пройшла в Донецьку процедуру так званої "фільтрації".
“Це була ще та картина — мама на машині швидкої у інвалідному візку, у неї знімають відбитки пальців, фотографують та допитують заради маленького клаптика паперу, на якому написано «дактилоскопирован» та її прізвище. Оце було і все”.
Без бумажки ти комашка
І Милащенки ризикнули.
"Ми виїхали з Донецька 2 червня і рівно через чотири години офіцер прикордонної служби рф у Матвієво Кургані направив нас до табору МНС рф. Я зі слізьми умовляла цих людей відпустити нас до автобуса, але все це було марним. «Непоколебимый» офіцер країни, яка воює з жінками, дітьми та старими, сказав: «Ви находитесь на территории российской федерации и подчиняетесь ее законам. Выехать с территории федерации без идентификации личности вы не можете ни обратно в Донецк, ни в какую-либо третью страну».
Жанна Миколаївна повернулася до доньки
Вони стояли посеред степу у сорокаградусну спеку, у повному розпачі. Жанна Миколаївна, яка не може простояти на ногах без підтримки більше хвилини.
“Це був жах. Але треба було діяти. Попросили МНС-ника викликати таксі, поїхали у Таганрог у пункт тимчасового розміщення в якийсь спорткомплекс. Купа людей, дітей, тварин. Плач… Ніхто не видає ніяких документів. У міграційній службі вдалося отримати тільки довідку, що «гражданка такая-то направляется в пункт временного размещения г. Пскова для получения постоянных документов». Але ця довідка годилася лише на те, щоб взяти квитки для пересування по росії. Це було замкнене коло. Виїхати за кордон росії мати не могла. Слава Богу, що в Криму у нас були дуже близькі люди, які після мого дзвінка без жодних вагань погодилися її прийняти на будь-який термін. Просто дивом я взяла квитки на потяг “Москва – Сімферополь”. Бо був сезон, а "вони" ж тепер їздять до Криму на відпочинок, по тому самому мосту… Хтось у Москві запізнився на потяг і залишилося два квитки з Ростова. Так ми й опинилися в Ялті”.
Поставила всіх "на вуха", щоб повернути матусю
Оксана залишатися з мамою на півострові не могла, бо тоді і вона теж могла там застрягти на невизначений термін. Після повернення до Києва жінка звернулася до Державної міграційної служби, омбудсмена, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерства закордонних справ тощо.
“Просила розробити механізм повернення людей, які не по своїй волі опинилися в такій ситуації. Також розмістила це в соцмережах, було багато коментарів та репостів. Через два місяці маму вдалося повернути до України!”.
Жанна Милащенко разом з донькою
У столиці Жанні Миколаївні без проблем зробили необхідні документи, оформили виплати для переселенців, поклали в лікарню. По іронії долі медичний заклад знаходиться недалеко від Національного університету імені Тараса Шевченка, де 10 жовтня впала ворожа ракета. Ховаючись від вибухів, літня жінка залізла під ліжко. З того дня Жанна Миколаївна боїться надовго залишатися одна.
Жанна Миколаївна цьогоріч писала радіодиктант у Києві при світлі свічок
У статті ми навмисно не розголошуємо детальний механізм повернення громадянки України з країни-агресорки. Бо кожен випадок — унікальний, і у процесі повернення українців задіяно безліч людей з різних структур.
Свої в Telegram 
