8 спортсменів зі сходу розповіли, як виборюють перемоги на спортивному фронті під час війни

Наталія Олійник, Попасна, пауерліфтинг, 41 рік

Які спортивні досягнення у 2022 році?

Наталія Олійник у 2022 році стала чемпіонкою Європи з пауерліфтингу серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, який відбувся у Грузії.

Як війна змінила ваше спортивне життя?

Я виїхала з родиною з Попасної. Це дуже важко для мене, тому що все, що тобі дороге, все, що ти напрацьовував, зберігав для себе залишилося у Попасній. Усе життя там залишилось. Всі родичі, друзі розбіглися хто куди.

У Рівному мене тепло прийняли. Тут я займаюсь, готуюсь до змагань та навіть перемагаю. Це важко, звичайно, бо подумки ти повертаєшся туди, де було нормальне життя.

Наталя Олійник на Чемпіонаті світу у Тбілісі

Чи відчували підтримку України за кордоном?

Грузія нас зустріла, як рідних. Вони розуміють, яка у нас ситуація зараз. Нам надали все, що було нам потрібно і відчувалася підтримка у всьому. Навіть обслуговуючий персонал висловлював нам співчуття, говорили, що вони за нас переживають, вболівають. Так що підтримка була колосальна для нас, ми раді, що нас так підтримували.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Я щодня переживаю за наших бійців, вони воюють за те, щоб ми жили. Вони захищають нас там, на фронті, а я хочу, щоб наша країна лунала на весь світ, щоб усі знали, що ми нездоланні, хай там як життя не било.

Коли ми були у Грузії, журналісти мене спитали: “Кому ви присвячуєте перемогу?”. Я відповіла: “Нашим військовим, щоб вони знали, що ми боремося, як і вони”. За кожного вболіваю, кожного підтримую, за кожного молюся, щоб вони повернулись живими додому.

Які ваші плани на 2023 рік?

Перемагати. Інших планів не може бути — прославляти Луганщину і перемагати. Як кажуть, тільки вперед.

Брати Андрій та Артем Грабар,тхеквондо ВТФ, Дружківка, 22 та 19 років

Які спортивні досягнення у 2022 році?

На міжнародному рейтинговому турнірі з тхеквондо ВТФ класу “G2” Multi European Games 2022 у Болгарії Артем Гарбар здобув “золото” у ваговій категорії до 87 кг, Андрій Гарбар — “срібло” у категорії понад 87 кг.

На Європейських студентських іграх EUSA у Польщі Андрій завоював “золото” у ваговій категорії понад 87 кг, Артем — “срібло” у категорії до 87 кг.

Артем та Андрійм ГрабарФото: особисті архіви спортсменів

На міжнародному турнірі з тхеквондо (ВТФ) класу G2 “Poland Open-2022” Андрій виборов “золото” у ваговій категорії понад 87 кг, Артем — “срібло” у категорії до 80 кг.

Також Артем Гарбар здобув “бронзу” чемпіонату Європи серед молоді до 21 року в Албанії; “бронзу” турніру класу G-2 «Dracula Open» у Румунії.

Як війна змінила ваше спортивне життя?

Андрій: Попри все, ми продовжували підготовку до змагань, тато всі тренування розписав. Певний період готувалися на вулиці, було таке, що навіть і в підвалі. Тренуємося, не зупиняємося, результати є. Коли були ці всі обстріли та жахливі новини, йшли до спортивного залу, і це допомагало якось відволіктися.

Артем: Я почав до спорту ставитися, як до роботи, відповідальніше. Як спортсмен, який не поїхав за кордон та залишився в Україні, я повинен більше віддавати сил, щоб досягти високих результатів.

Чи відчували підтримку України за кордоном?

Андрій: Я хочу виділити Польщу та Німеччину — найбільше там відчувалася підтримка. Загалом, де б я не був, відчував, що нас підтримують. Наприклад, на чемпіонаті світу в Мексиці люди, бачачи мене у формі нашої збірної, кричали “Слава Україні”. Також ми з братом отримали спеціальну премію за підсумками року, щось на кшталт “За волю до перемоги”. Це була світова винагорода.

Артем: Підтримку відчули від різних країн. Але для мене найбільше вирізнилася Хорватія. Познайомився там із місцевим спортсменом, і вразило, як він підтримує Україну. Він навіть маркером на своїй формі написав Ukraine, говорив “Слава Україні” і наголошував, що все буде добре і Україна переможе. Це було дуже приємно чути.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Андрій: Показати, що нас не зламати, що ми всі сильні духом. Що б не трапилося, ми не здамося і продовжуватимемо робити те, що ми любимо.

Артем: Перш за все, це можливість нагадати іншим людям, що попри війну життя не зупиняється, і можна допомогти своїй країні результатами. Як би не було важко, але можна і на спортивному фронті радувати українців перемогами.

Які ваші плани на 2023 рік?

Андрій: Мене відібрали на Європейські ігри за рейтингом. Також я можу їздити на Гран-Прі. Це високий рівень змагань, де представлені всі топові спортсмени світу в олімпійських вагових категоріях. Окрім цього, буде чемпіонат світу в Азербайджані.

Артем: Хочу виграти чемпіонат Європи, який відбудеться у вересні, а також поїхати на світову першість. Бажаю іншим спортсменам обов’язково вірити в себе, не падати духом. Багато атлетів під час війни пішли зі спорту, тому що перші півроку не було потрібної підтримки. У таких обставинах важливо продовжувати наполегливо працювати і йти до поставлених цілей.

Марія Єфремова, вільна боротьба, Бахмут, 16 років

Які спортивні досягнення у 2022 році?

Здобула «золото» на чемпіонаті світу з вільної боротьби серед юніорок до 17 років, який відбувся з 25 по 29 липня в Римі, перемогу на чемпіонаті Європи серед дівчат до 17 років, що 15-17 червня прийняла столиця Румунії Бухарест, а також «золото» міжнародного турніру в естонському Таллінні наприкінці березня.

Марія Єфремова

Як війна змінила ваше спортивне життя?

Я як тренувалася, так і продовжую підготовку до змагань надалі. Війна, можна сказати, додала більше особистого стимулу довести усім, що Україна і в такий складний час теж може показувати себе на найвищому рівні.

Дуже важко те, що ми займаємось не у своєму місті, не маємо таких можливостей, як раніше. Для тренувань у нас нічого свого ніби немає. Тільки-но ми приїхали до Полтави, для підготовки до міжнародних змагань в нашому розпорядженні була тільки маленька зала. Сьогодні ми, завдяки контактуванню моїх тренерів з наставником із Полтави, отримали можливість займатися вранці та вечорами у місцевому борцівському залі.

Чи відчували підтримку України за кордоном?

Мене підтримують мої друзі, котрі перебувають за кордоном, спортсмени з інших країн. Підтримують українські біженці, з якими ми знайомилися.

У Естонії після виступу на змаганнях я взяла участь у навчально-тренувальному зборі за участі багатьох країн світу. Окремо мене підтримали американці — дали грошову винагороду і подарували футболку. Сказали, що пам’ятають мене ще після першого мого чемпіонату світу.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Своїми виступами на міжнародній арені я доводжу агресорам, які в нашу державу увірвалися, що Україна завжди була, є і буде сильною, попри все. І я особисто буду ще більше тренуватися, аби перемагати.

Здобуваючи “золото”, виборюючи призові місця, ми, спортсмени, підтверджуємо, що українці — незламна нація!

Які ваші плани на 2023 рік?

У 2023 році я вже боротимуся з дорослими. Дуже хотілося б потрапити на Олімпійські ігри-2024 і здобути перемогу для своєї країни, для себе, для рідних.

Радомир Стельмах, спортивна гімнастика, 17 років

Які спортивні досягнення у 2022 році?

Радомир Стельмах у 2022 році став мультимедалістом XVI Європейського юнацького олімпійського фестивалю-2022.

Як війна змінила ваше спортивне життя?

Зрозуміло, що спочатку вся робота, яку ми робили там, на нашій тренувальній базі в Києві, пішла на смарку, якщо так можна сказати, і я почав відновлюватись у Німеччині. Мені дуже допомагали. Потім у нас вже були наші збори, де ми готувалися до змагань. Були складнощі, бо треба було заново відновлювати форму і це, мабуть, була найбільша проблема для всіх спортсменів.

Чи відчували підтримку України за кордоном?

Всі завжди ставляться з повагою, всі кажуть слова підтримки. І у Німеччині, і у Словаччині нас зустрічали українці. Нам дуже приємно завжди зустріти своїх людей. Це трохи нагадує про наші змагання, коли вболівальники кричать українською. Це приємно.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Не тільки в спорті, а в інших сферах кожна маленька перемога — це невеликий крок до чогось більшого. Цим ми прославляємо нашу країну. Дуже важливо, щоб ніхто не забував, що є така країна, як наша Батьківщина — Україна.

Які ваші плани на 2023 рік?

У 2023 році я вже перейду до дорослого спорту, бо мені виповниться 18 років. Плани дуже великі, тому що це будуть мої перші змагання зі старшими хлопцями і треба себе дуже гарно заявити на всіх змаганнях. А так в мене ще буде скоріш за все молодіжний Чемпіонат світу серед юніорів, тому планів і роботи достатньо.

Вадим Василевський, Сєверодонецьк, бодібілдинг, 40 років

Які спортивні досягнення у 2022 році?

Вадим Василевський — майстер спорту України міжнародного класу, чотирикратний чемпіон світу. У 2021 році у Іспанії Вадим став срібним призером Чемпіонату світу з бодібілдингу.

Вадим ВасилевськийФото: Facebook

У 2022 році їздив на змагання тренером збірної України з бодібілдингу. Анастасія Воскресенська із Запоріжжя — спортсменка, яку тренує Вадим Василевський, у 2022 році стала двократною абсолютною чемпіонкою світу у першій ростовій категорії, а Юрій Зимогляд із Сум — двократним абсолютним чемпіоном у категорії Vizit Classic.

Як війна змінила ваше спортивне життя?

У 2022 році виступали мої спортсмени. Я маю великий досвід тренерської діяльності. Виховав не одного абсолютного чемпіона світу і чемпіона Європи, тому я маю чим пишатися. Папери я подавав на заслуженого тренера ще рік тому, але, на жаль, вони "зависли" через війну. Тому я чекаю, коли закінчиться війна, бо збирати документи наново складно — спортсмени роз'їхалися по різних куточках.

Чи відчували підтримку України за кордоном?

Була б справжня підтримка, якби не допускали спортсменів з Росії та Білорусі, але, на жаль, гроші грають свою роль. І спортсмени цих країн представляли IVB (Міжнародну Федерацію Бодибілдингу), які хотіли виступати від себе, а не від країни, отримали дозвіл виступати під прапором IVB. На жаль, коли був парад країн, був і прапор Росії.

Загалом люди налаштовані позитивно до нас, кажуть, що пишаються нами. Так було й у Кореї на жіночому Чемпіонаті світу. Там вони дуже поважно ставилися до наших спортсменів і підтримували. Як тільки почалась війна, був чемпіонат Європи, тоді міжнародна федерація дуже підтримала наших спортсменів — вони їм сплатили повністю перельоти, проживання і внески.

Хотілось би подякувати Управлінню молоді та спорту Луганської облдержадміністрації за те, що вони підтримують спортсменів. За зайняті призові місця ми, провідні спортсмени області, отримуємо обласні винагороди. Це дуже добре, і це дає поштовх вперед і розуміння, що ти не один і ти не просто готуєшся, а тебе ще й заохочують.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Спортсмени можуть довести свою перевагу лише на спортивній арені, тому ми повинні не опускати руки, боротися і показувати, що ми найкращі, щоб нас не забували.

Світ підтримує нас зараз, але ми щоразу маємо нагадувати про себе, про те, що ми боремося далі з нашим ворогом. А медалі та гімн, який лунає на нашу честь — це саме той сигнал нагадування для світу!

Які ваші плани на 2023 рік?

Хочу отримати заслуженого майстра спорту та заслуженого тренера України. Хочу, щоб мої спортсмени та наша федерація отримали перші місця на міжнародній арені. Щоб про нас не забувала та підтримувала держава й дозволяла їздити спортсменам-чоловікам на змагання.

Микола Бараннік, Рубіжне, 33 роки, пауерліфтінг

Які спортивні досягнення у 2022 році?

Микола Бараннік у 2022 році став чемпіоном Світу з пауерліфтингу на світових іграх, які відбулися у Данії.

Як війна змінила ваше спортивне життя?

Як я думаю, усім професійним спортсменам було дуже важко знайти, де тренуватись. Перші два місяці взагалі не тренувався через обстріли, поки не виїхали. Ми зараз перебуваємо у Кропивницькому. Тут нам допомогли з житлом і знайшли, де тренуватись. Виїхали, як то кажуть, в одних шкарпетках, з екіпірування взагалі нічого не брали, бо брали речі для дітей.

Потім і в Міністерстві молоді та спорту, і у Федерації сказали, що все буде нормально і збори будуть перед Чемпіонатом Європи та світовими іграми, тоді всі почали серйозно готуватись. Світові ігри відбуваються раз на чотири роки. Не хотілось пропустити таку можливість, тим паче у 2021 році Чемпіонат світу був ліцензійним і ми отримали ліцензію на участь у Всесвітніх іграх.

Підготовка була дуже важкою, бо за 2 місяці підготуватись до найважливішого старту у кар'єрі дуже важко, але, не зважаючи на це, Україна вперше за історію Всесвітніх ігор завоювала 45 медалей, і це під час війни.

Чи відчували підтримку України за кордоном?

На світових іграх нас возив автобус — від місця проживання на змагання, і коли ми проїжджали містом, я бачив багато прапорів нашої держави. Це було у Бірмінгемі, штат Алабама. У Данії на змаганнях були присутні жінки з України разом з дітьми, вболівали та підтримували. Дуже багато країн викрикували наші лозунги, серед іншого “Слава Україні”. Підтримка відчувалась.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Я думаю, коли ми виграємо на чемпіонатах України, Європи, світу, Світових іграх — це, по-перше, масово висвітлюється у соцмережах. Це бачать наші захисники і, думаю, що для них це — мотивація і підняття бойового духу. Ми присвячуємо усі свої виступи Збройним силам України, і ми маємо тренуватися, виступати за нашу Україну. Я думаю, їм дуже приємно, коли вони бачать, що не тільки вони воюють за нашу державу, а й спортсмени.

Які ваші плани на 2023 рік?

Наступного року у нас Чемпіонат України, у травні Чемпіонат Європи, у листопаді Чемпіонат світу. Чемпіонат України є для нас найважливішим стартом, бо під час нього проходить відбір до національної збірної.

Щодо мрій — мрію повернутись додому, на Луганщину, до Рубіжного під прапором України та відновлювати спортивну діяльність нашого міста й області, бо саме відділення пауерліфтингу у Луганській області показує найкращі результати серед інших видів спорту. Саме пауерліфтинг у нашій області дуже розвинений, завдяки нашим тренерам — братам Віктору та Андрію Урбанам.

Ганна Зайцева, дзюдо, Слов'янськ, 15 років

Які спортивні досягнення у 2022 році?

У 2022 році здобула “золото” на Кубку Європи з дзюдо серед кадетів в угорському місті Дьйор 19-20 листопада, “срібло” на Кубку Європи серед спортсменів до 18 років, що відбувся 22-23 жовтня в столиці Латвії Ризі. Також цьогоріч вона виграла турніри в польському місті Познань (17-18 вересня) і французькому місті Бонді (15-16 жовтня).

Як війна змінила ваше спортивне життя?

Звичайно, ця війна змінила життя кожного українця. З її початком я змушена була покинути рідне місто Слов'янськ. Я, як і велика частина українських спортсменів, виїхала за кордон, рятуючись від обстрілів. Спочатку моя сім'я опинилася в Польщі — з перших днів я почала там тренуватися. У квітні збірна Донецької області виїхала до Румунії, де я долучилися до підготовчого процесу. При цьому я періодично бувала на зборах в Польщі та інших країнах Європи.

Чи відчували підтримку України за кордоном?

Так, звичайно. Я дуже вдячна Федерації дзюдо України за надану допомогу спортсменам, також дякую Донецькій обласній державній адміністрації за підтримку, яка дозволила успішно взяти участь у Кубках Європи.

Що для вас символізують ваші спортивні перемоги під час війни?

Своїми перемогами я хочу зробити внесок для якнайшвидшого досягнення миру в Україні.

Які ваші плани на 2023 рік?

Моя єдина найбільша мрія на 2023 рік — щоб Україна швидше перемогла.

Павло Вишебаба боронить країну на сході і пише вірші. Його дебютна збірка вийшла рекордним накладом

Чемпионы на карантине. Как спортсмены из Донбасса поддерживают форму, когда залы закрыты

Купуємо новорічні подарунки у своїх. Кульки, іграшки, десерти, свічки та інші презенти