2022 рік приніс мені найкращий подарунок. Три родини зі сходу, де народились діти в епоху війни
Батьківство під час війни — це вдвічі більша сміливість та відповідальність для родин, які наважилися народити дитину. Свої поспілкувалися з родинами земляків, які наважилися стати батьками в умовах повномасштабної війни в Україні. Це три історії родин зі сходу України, які народили дитину в епоху війни.
Моя дружина народжувала у підвалі пологового будинку. Декілька місяців тому його знищила російська ракета
Маріанна Пальченко — вже двічі переселенка. Спочатку у 2014 році війна вигнала її родину із рідного Донецька, а у 2022 разом з її чоловіком Олексієм та дітьми — з Краматорська. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, жінка була на 9 місяці вагітності.
Маріанна та Олексій ПальченкиФото: Facebook/Маріанна Пальченко
“Дату народження дитини лікарі ставили на 24 лютого. У той день я прокинулася ще до того моменту, як почався обстріл міста. Я намагалася заснути, але так і не змогла. Трохи згодом я почула перші вибухи”, — згадує початок великої війни Маріанна.
Згадавши події 2014 року та злякавшись за власне життя та здоров’я ще ненародженої дитини, родина Пальченків почала збирати валізи та планувати їхати в Київ, де нині живуть батьки Маріанни.
“Проте через деякий час мені зателефонувала мама та повідомила, що в них теж чутно вибухи. Через те, що я була на дев'ятому місяці вагітності, ми побоялися їхати до батьків, бо пологи могли розпочатися десь у дорозі. Тому вирішили, що я народжуватиму в Краматорську”, — поділилася Маріанна.
Проте рішення залишитися було не найкращим. Пологи розпочалися тільки 4 березня. Через загострення ситуації на Донеччині та ракетні удари по Краматорську Маріанні довелося народжувати у підвалі пологового будинку.
“Там було дуже холодно, майже, як на вулиці. Це була невеличка кімнатка, де одночасно народжували троє жінок. На нас трьох був один лікар та одна акушерка”, — так Маріанна Пальченко описує умови, в яких їй довелося народжувати.
Через важкі пологи у підвалі лікарні новонароджений Федір потрапив до реанімації з асфіксією та гіпоксією на цілих три тижні.
“Через це в нього розвинувся гіпертонус. Він страждав на страшенні спазми й навіть не міг самостійно їсти. Він зовсім не набирав вагу. Саме тому ми вирішили евакуюватися до Дніпра — у пошуках гарних лікарів та порятунку для дитини”, — поділився переживаннями батько Олексій.
Олексій — колишній військовий, а нині архітектор. Протягом 2014-2015 років він захищав рідний схід у зоні АТО, тому вже мав досвід у цій справі. Разом із сином та іншими волонтерами укріплювали позиції навколо Краматорська. Після — захищали мішками з піском стіни та вікна у пологових будинках і лікарнях, щоб мирні мешканці та діти не постраждали від вибухів російських снарядів.
Але на цьому волонтерська діяльність Олексія не завершилася. У Дніпрі він зустрів давнього знайомого, який на той час займався евакуацією цивільних з Волновахи. Тоді чоловіки вирішили об’єднати зусилля та заснували благодійний фонд “Янголи Спасіння”. 5 грудня їхній фонд отримав президентську відзнаку “Золоте серце”.
Нині родина Пальченків мешкає у Дніпрі. Маленький Федір почувається вже набагато краще, набирає вагу та вже намагається робити перші кроки. Олексій активно займається волонтерською діяльністю та працює архітектором. У важливій та нелегкій справі новоспеченому батькові допомагає Маріанна.
Ми вирішили, що ми можемо зробити для когось добру справу. Так почався наш шлях до всиновлення дитини
До початку великої війни Світлана Кравченко та її чоловік навіть не підозрювали, як зміниться їхнє життя всього за якісь пів року: евакуація, інше оточення та нова, зовсім маленька людина, яка стала рідною з першої миті знайомства.
Світлана — логопед з 20-річним стажем, а її чоловік — інженер. Їхні діти вже майже дорослі, тож саме час пожити для себе. Але війна змінила пріорітети та перевернула життя родини Кравченків з ніг на голову.
Світлана з чоловікомФото: Facebook/Світлана Кравченко
“На третій день ми вже переїхали в коридор, бо слідували правилу двох стін. Було дуже страшно, коли від вибухів наші вікна трусилися. Ми пережили це в 2014 році, тому наша пам’ять нагадала нам про ці страшні події”, — згадує перші дні великої війни Світлана Кравченко.
Саме в той момент у родини з’явилася, як тоді здавалося, дещо божевільна ідея.
Проаналізувавши ситуацію у країні, родина дійшла єдиної думки — вони можуть всиновити дитину, котра залишилася без батьківської любові. З цими думками Світлана Кравченко, її чоловік та 16-річна донька евакуювалися до центральної України — у Черкаську область. Вже на Черкащині родина дізналася про проєкт, у рамках якого люди могли розповісти про дитину, яка залишилася без батьківського піклування, або прихистити таку дитину.
“Ми приїхали на Черкащину 16 березня, а вже 17 березня ми подали заявку в цей проєкт. Але на цьому моменті настала довга тиша. Тоді я вже зневірилася в цій ідеї і подумала: “Якщо не виходить, то так і треба”. І невдовзі після цього нам зателефонували зі служби у справах дітей”, — поділилася досвідом Світлана.
Родину Кравченків запросили на спеціальні курси, де фахівці навчали майбутніх усиновителів. Після були стандартні процедури для всіх, хто планує всиновити дитину — огляд оселі, бесіди й тести від психологів і лікарів та довгоочікуване знайомство з дитиною.
“За декілька днів до дзвінка зі служби у справах дітей я з донькою дивилася відеосюжет про маленького хлопчика, який народився з вадою стравохода та якому робили операцію. Той дзвінок був якраз щодо цієї дитини. Тоді йому було 1,5 місяці”, — розповіла Світлана.
Молодшій доньці Світлани вже 16 років, тому стати мамою для немовляти жінці здавалося чимось неймовірним. Але дівчина змогла вмовити маму на цей сміливий крок.
“Коли ми вперше взяли його на руки, він був дуже маленьким. У свої 1,5 місяці він важив тільки три кілограми”, — згадує першу зустріч із малюком Світлана.
Життя родини Кравченків заграло новими фарбами: вся сім’я безмежно щаслива бачити та вітати нового члена родини вдома. Світлана зізнається, що відчуває, ніби це вони з чоловіком народили цю дитину. Рідні та близькі теж підтримали цей сміливий вчинок Світлани та її чоловіка.
“Якби ще до початку цієї війни мені сказали, що я ще раз стану мамою, але для прийомної дитини, я би не повірила. Але тепер наше життя зовсім змінилося”, — каже новоспечена матуся.
Нині родина Кравченків та малюк готуються до операції на серці. Матуся впевнена, що все буде добре, тому що дитину оперуватимуть кращі дитячі лікарі столиці. Родина мріє про найскорішу перемогу та планує повернутися на Донеччину вже новим складом.
Я зрозуміла, що не зможу виносити дитину в таких умовах
До початку повномасштабної війни в Україні родина Еліни Ладики жила звичайним людським життям: працювали, виховували дітей, кохали та були щасливі. Сергій працював у гарячому цеху Новокраматорського машинобудівного заводу, а Еліна — у сфері обслуговування дитячих садочків та шкіл Краматорська.
Еліна Ладика та її чоловік СергійФото: особистий архів Еліни Ладики
Але 24 лютого їхнє життя кардинально змінилося. О п’ятій ранку родина прокинулася від гучних вибухів, які після затяжної тиші здавалися ще більш жахаючими, та зрозуміли: почалася війна.
Після перших ракетних ударів по рідному місту родина “переїхала” в коридор, адже, маючи на той момент уже трьох дітей, сім’я була в очікуванні четвертого малюка. Проте виїжджати не планували, але сталося те, що змусило передумати.
“Одного дня ракета влучила в район, що поруч із нами. Потім через два дні ракетний удар прийшовся по ще одному району поряд. Тоді я зрозуміла, що в таких умовах я не зможу виносити дитину”, — так Еліна Ладика описує події, що змусили її евакуюватися з рідного міста.
Сергій підтримав її бажання виїхати з-під обстрілів, тому вирішили збиратися негайно.
"Одразу до Дніпра, потім до Кропивницького, Вінниці. Так ми дісталися до Львівщини, де наші знайомі вже підшукали нам житло”, — розповідає про евакуацію жінка.
Через важку та довготоривалу дорогу стан вагітної Еліни дещо погіршився, але місцеві лікарі допомогли повернутися майбутній мамі до нормального життя. Евакуація відобразилася й на морально-психологічному стані молодшого сина Еліни та Сергія. Якщо середня донька Єва, котрій 7 років, швидко адаптувалася до нового дому, то 3-річний Давід впоратися зі змінами без занять із психологом не зміг.
“Він перестав говорити. Якийсь час я намагалася сама з цим впоратися, але зрозуміла, що не можу. Тому ми звернулися до психолога, а потім — до інклюзивно-ресурсного центру. І ось вже місяць, як він знову почав говорити”, — пояснила стан свого молодшого сина Еліна Ладика.
Проте попри всі негаразди, які сталися на шляху родини, 10 вересня у Еліни та Сергія народився ще один малюк — Ібрагім. Зараз сім’я знаходиться у безпеці на Львівщині та мріє про найшвидшу перемогу й повернення до рідного Краматорська.
10 вересня Еліна народила свою четверту дитину — ІбрагімаФото: особистий архів Еліни Ладики
“Якщо б не тримісячна дитина, то я би вже повернулася додому. Але я не хочу, щоб він чув усі вибухи та жахи цієї війни”, — підсумовує тепер уже багатодітна матуся.
Свої в Telegram 
