Я 15 років прожила у будинку, фото якого вразило всіх. З вікна щодня бачила Азовське море і метзавод
Минулого тижня соцмережами розлетілася світлина багатоповерхівки з лівобережної частини Маріуполя. Вірніше того, що залишилося від будинку, розташованого поблизу металургійного заводу “Азовсталь”. Наразі 14-поверхівка, завдяки старанням окупаційної влади, перетворилася на груду бетону, змішану з металобрухтом.
Свої розшукали одну з мешканок будинку №17 по вулиці Ломізова. Інна Савєлєва з родиною мешкала тут від моменту заселення і з теплотою згадує півтора десятки років життя в цьому будинку.
Цей матеріал створений спільно із платформою Свій дім. Тут збирають свідчення всіх, чиє житло зруйнувала росія. Якщо ви хочете поділитися власними спогадами про втрачену оселю або заклад, заповніть коротку анкету https://bit.ly/sviydim.
Квартира в іпотеку на вигідних умовах
Колись тут було трамвайне полотно. А потім розвернулося будівництво висотки на 14 поверхів. Гроші на це дало тодішнє керівництво металургійного підприємства. Передбачалося, що квартири отримають робітники “Азовсталі”, які стояли у черзі на отримання житла. Але потім з невідомих для Інни причин будівництво припинилося десь роки на три.
Будинок на Ломізова у Маріуполі
“Раніше люди стояли у черзі на отримання від держави житла. В цій черзі був і мій батько. Квартиру дали, але не безкоштовно, а в іпотеку на дуже вигідних для нас умовах. У 2005 році будинок здали в експлуатацію. Хоча тоді людям не радили купувати тут квартири, казали, що будинок не вистоїть, ніби там “поганий фундамент”.
Нетипова новобудова з великою кухнею
Вікна пластикові, засклений балкон, ванна з раковиною і туалет. На кухні тільки електроплита. Співрозмовниця як зараз пам'ятає, що на ній було написано “Азовмаш”. Все інше родина Інни купувала самостійно.
Сім’я Савєлєвих переїхала сюди через рік після офіційного старту заселення. А у 2007-му народилася друга донька, яку назвали Анною.
Кімнати були великими. Кухня теж.
“Хто до нас приходив у гості, всі дивувалися її розмірам. Бо це було нетипово”.
Один такий на весь Маріуполь
Три- та чотирикімнатних квартири були з коморами розміром, як ще одна кімната. А ще — з великими балконами. За словами Інни, у підвалі було багато кімнат площею 2х2,5 метрів. Спочатку їх хотіли віддати для зберігання речей мешканцям двокімнатних квартир.
“А потім передумали це робити і залишили все, як є. Після 24 лютого саме в цих кімнатах я з родиною і багато наших сусідів рятувалися від обстрілів”.
Син Інни і пес у сховищі у будинку на Ломізова
Сам дім цікавої забудови, він один такий на Лівому березі, а, можливо, і в усьому Маріуполі. І, мабуть, це була остання новобудова у місті. Планувалося, що поруч збудують ще десь п’ять таких багатоповерхівок, але плани так і залишилися на папері.
За 10 років Савєлєви цю квартиру викупили у “Азовсталі” і вона стала їхньою за документами. Інна каже, у будинку було 56 квартир, але з них лише відсотків 60 було заселено.
Тепер у Інни є прописка, але нема будинку
“Я зараз згадую, що у мене зверху і знизу, а також з двох боків довго не було сусідів. І з’явилися вони за кілька років до повномасштабного вторгнення, і дуже гучно робили ремонти”.
Ідеальний будинок для гри у схованки
Перші кілька років у мешканців будинку була традиція — вони періодично збиралися на шашлики у дворі.
“У будинку було два окремих входи, один з них з ліфтів — пасажирського та вантажного, другий — евакуаційний, зі сходинок. У дитинстві з сусідськими дітьми любили гратися у хованки — місць для цього було вдосталь.
Колись затишна квартира з видом на Азовське море стала руїнами
У квартирах взимку дуже тепло, тому що будинок мав окрему котельню, а також електропідстанцію. Будинок був автономний, ні від кого не залежав. А через п'ять років став підпорядковуватися житлово-експлуатаційному управлінню, тоді котельня і підстанція стали обслуговувати інші багатоповерхівки, і почалися перебої — то зі світлом, то з теплопостачанням.
Будинок на Ломізова у Маріуполі до і після "звільнення" російською армією
Скільки себе пам’ятаю, люди, які мешкали на перших поверхах, завжди висаджували біля будинку квіти, доглядали за ними. Тож прибудинкова територія у нас була красива і охайна. Був свій дитячий майданчик, на який збирали гроші всім будинком. Самі за ним слідкували, коли треба було — фарбували і ремонтували”.
Літні люди помирали у підвалі — не витримували серця
24 лютого Інна з п’ятирічним сином, батьками і сестрою були вдома. Спочатку вони переховувалися у ліфтовій шахті. Інна точно зараз вже не згадає, але там вони прожили десь три тижні. А потім спустилися у підвал.
“При мені у нашому сховищі померло троє людей похилого віку. Це сталося у дні найсильніших обстрілів, мабуть, у них не витримало серце. З нашого будинку люди бігали за водою до хлібозаводу, бо там був колодязь. Знаю, що в один з днів загинуло близько 20 жителів сусіднього будинку — їх накрило “Градами” біля хлібозаводу.
А ще у пам’яті день, коли я з іншими сусідами готувала їжу на багатті біля будинку. Я на мить зазирнула за кут будинку і побачила, як до нас біжать жінка з дитиною. І в цю мить стався обстріл. Залишалося десь три метри до нас, але вони отримали осколкові поранення, несумісні з життям”.
Немає мрії, будинку і мого міста
У квітні Інна з родиною поїхала з міста. Ні про яку організовану евакуацію не йшлося. Виїхали до однієї з європейських країн через ростов.
Її будинок прийняв на себе багато снарядів, в тому числі і з літаків. Як наслідок — пожежа.
“Наш будинок вистояв всі бойові дії. Стояк з трикімнатними квартирами згодом впав, а той бік, де двокімнатні, — вистояв. То вже потім його знесли. Але перед цим мені вдалося двічі побувати там. Влітку, у серпні, підіймалася у свою квартиру. Взяла деякі речі і головне — фотоальбоми. І вдруге — за місяць до знесення, це було у грудні. Тоді я подумки попрощалася з квартирою.
Кожні світлини, які знаходила в соцмережах, — ніби ножем по серцю. А останнє фото взагалі мене вибило з колії. Саме тоді остаточно зрозуміла — у мене немає дому”.
Цей будинок на Ломізова у Маріуполі намалювала Катерина Прокопенко, дружина командира полку "Азов" Дениса ПрокопенкаФото: Instagram Катерини Прокопенко
У цій квартирі панували любов та щастя. Тут лунав сміх. Тут святкували дні народження. Пекли паски та прикрашали ялинку.
“У мене була мрія придбати у цьому будинку квартиру, жити там з сином і нашим песиком. Щоб бути поруч з батьками і сестрою”.
Свої в Telegram 
