У полоні день йде за місяць. Медик Володимир Шапков про операції в блокаді й тортури росіян
Рік тому, 12 квітня, ворожа армія остаточно захопила металургійний завод імені Ілліча. На території підприємства тоді перебували близько 2300 захисників Маріуполя, серед них як мінімум 82 жінки, але точної інформації немає, і близько тисячі поранених. Всі вони потрапили у полон росіян. Всупереч міжнародним законам у ворожих буцегарнях знаходяться і військові медики гарнізонного шпиталю № 555, який розташовувався у Кальміуському районі Маріуполя.
Цей шпиталь — найближчий до передової, тому з початком повномасштабного вторгнення саме сюди одразу доставляли поранених. Лікарі надавали допомогу і вдень, і вночі. Не тільки військовим, а і цивільним. Шпиталь був повністю укомплектований сучасним медобладнанням. Тут працювала поліклініка, хірургія, відділення реанімації та інтенсивної терапії, травматологія, неврологія, терапія, а ще стоматологічне відділення із сучасним мобільним стоматкабінетом. 16 липня 2022 року військовий шпиталь мав відзначати свою першу річницю.
З перших днів вторгнення російські військові планомірно атакували будівлі шпиталю усіма можливими способами — мінометами, артилерією і авіабомбами. Знищували прицільно. 16 березня внаслідок авіаудару був зруйнований останній його працюючий корпус.
Тому весь медичний персонал разом із пораненими, всіма, кому пощастило вижити, розділилися на дві групи: перша долучилася до військових на “Азовсталі”, друга вирушила до комбінату імені Ілліча.
Таким був військовий шпиталь до великої війни у Маріуполі
Військовий хірург-ординатор Володимир Шапков потрапив до другої групи. Свої поспілкувалися з лікарем, який після майже місячного перебування на підприємстві потрапив у полон росіян. У застінках колонії Володимиру виповнилося 28 років. Він повернувся додому 23 листопада 2022 під час чергового обміну полоненими, але ще багато його колег залишаються у полоні росіян.
Безперервний конвеєр операцій
Володимир Шапков з Вінниці. У рідному місті навчався у медуніверситеті на факультеті “Лікувальна справа”. Після закінчення вступив до лав ЗСУ і Української військово-медичної академії, де здобув спеціалізацію "Загальна хірургія" та звання лейтенанта медичної служби.
З липня 2021 року Володимир проходив службу у Маріупольському військовому госпіталі на посаді ординатора хірургічного відділення. Надавав допомогу військовослужбовцям в зоні ООС. Повномасштабну війну він зустрів у Маріуполі, знаходячись у шпиталі.
“Після початку широкомасштабної агресії рф протягом двох діб у всьому місті зникли водопостачання, електроенергія, опалення та зв’язок. Продовольчі товари, медикаменти та інші вкрай необхідні речі не постачалися, витратне майно та продукти харчування закінчувались і не поповнювалися. З кожним днем активність бойових дій зростала, лінія зіткнення нестримно наближалась до житлових кварталів. І вже за лічені дні кількість надходження постраждалих у шпиталь стала масовою. Лікарні припинили свою роботу в штатному режимі, на їх базі розгорнулись лікарсько-сестринські бригади зі штату військового медичного персоналу. Але цього було замало для задовільнення потреб військових та містян у медичній допомозі”.
За словам Володимира, робота у військовому шпиталі була позмінною — 4 години працюєш, потім стільки ж відпочиваєш.
У шпиталі після 24 лютого 2022
“Потік поранених не припинявся ані на хвилину. Це не тільки військові, а також і цивільні — чоловіки, жінки, старі і малі з вогнепальними кульовими та осколковими пораненнями, опіками, травмами внаслідок обвалів бетонних плит тощо. Операційні столи працювали, як конвеєри, на них ніколи не було порожньо. Оперативні втручання не завершувались. Це був як конвеєр — тільки одна операція закінчувалася, відразу починалася друга, третя, четверта…”
На одне ліжко — п'ятеро пацієнтів
Ворог поступово захоплював все більше територій, в тому числі і лікарні. За словами Володимира Шапкова, медичні установи росіяни використовували для надання допомоги своїм постраждалим солдатам.
“Наш госпіталь, який був розрахований на 100 ліжок, приймав уп'ятеро більше пацієнтів. Особовий склад відпочивав не більше п'яти годин на добу. Можливості евакуювати поранених і хворих не було. Кожного дня ворог був все ближче. Всередині березня росіяни вдарили у шпиталь з авіації, внаслідок чого приміщення більше не можна було використовувати. Бої, які були в передмісті, тепер точились в житлових кварталах. Було вирішено розділити медичний персонал на дві бригади — так я опинився на заводі Ілліча. У підвалах на території заводу були обладнані операційні та приміщення для хворих”
Генератору не вистачало потужності: доводилося вибирати, яке обладнання включати
Через постійні руйнування лікарям з пацієнтами доводилось щоразу переміщуватися.
“Ми перевозили все майно, провізію, рештки обладнання, медикаменти і, звичайно, поранених та хворих. Це доводилось робити вночі, у цілковитій темряві, під шквалом обстрілів. За фахом я абдомінальний хірург (загальна хірургія), але через нестачу кадрів і постійне надходження поранених саме в таких умовах доводилось виконувати лапаротомії (резекції кишківника, ушивання кишківника, печінки, сечового міхура тощо), торакотомії (ушивання легені, часткова резекція легені), а також ампутації кінцівок. До цього доводилося робити такі операції, але не в таких надважких умовах і у такій кількості”.
на заводі Ілліча
на заводі Ілліча
З обладнання у лікарів були сухожарова шафа для стерилізації інструменту та апарат штучної вентиляції легенів. Працювала техника від генератора, який через постійні обстріли часто виходив з ладу. Потужності генератора вистачало на мінімальне освітлення та роботу або апарату ШВЛ, або сухожарової шафи. Тому перед лікарями стояв вибір, що на даний момент важливіше і необхідніше.
“Медикаменти закінчувались вкрай швидко, ми завжди намагалися за можливості економити. Така ж ситуація була з харчуванням: їли двічі на день маленькими порціями, спочатку пацієнти, після вже персонал. Питної води не було вже давно, використовували технічну, іржаву воду з трубопроводів заводу Ілліча. Сон скоротився до 3-4 годин на добу. Щодо кількості пацієнтів — їх ніколи не було менше сотні. Важко сказати точну цифру, статистику ніхто не вів: легкопоранені повертались у стрій, а їхнє місце займали нові хворі”.
Навіть у в’язниці допомагав пораненим
На території металургійного комбінату лікарі шпиталю №555 протримались місяць, потім їх взяли у полон. І обстріл госпіталя, і полон лікарів та медичного персоналу виходить за рамки міжнародного гуманітарного права, але реальність завжди йде врозріз з тим, що написано на папері.
“Для полонених напоготові завжди були гумові кийки, палиці, струм та інші засоби для тортур. Умови “побуту” в полоні були найгірші, ніж у звичайних в’язницях. Згодом ставало трохи краще, наприклад, вода стала чистішою і з’явилося мило. Додати до цього ще постійний психологічний тиск. У полоні день йшов за місяць. Оскільки ми утримувались разом з нашими колишніми пацієнтами, то у нас, лікарів, була змога посильно їм допомагати і в полоні”.
Володимир Шапков спочатку перебував у Оленівці, у жовтні його перевели до Горлівської колонії №27. А звідти лікар потрапив додому. Каже, що після 7,5 місяців у полоні фізично і психологічно вичерпався. Тому лікарю знадобилася допомога колег. Зараз Володимир знову у строю — служить у одному з мобільних шпиталів.
Світ повинен знати про злочини росії
Після того, як військові медики Маріуполя потрапили у полон, їхні рідні згуртувалися і створили громадське об’єднання “Військові медики України”. Вони борються за свободу своїх близьких: чоловіків та дружин, братів та сестер, доньок та синів. На початку було лише 7 родин, в тому числі і рідні Володимира Шапкова.
Очолює громадську організацію Андрій Кривцов. Дружина його рідного брата Олена Кривцова — лейтенант медичної служби, ординаторка терапевтичного відділення Маріупольського військового госпіталю, провела у полоні 189 днів і була звільнена 17 жовтня минулого року. Зараз у ГО “Військові медики України” біля сотні родин.
“Світ має знати страшну правду про злочини росії. І кожен злочин країни-агресорки має бути покараним. Ми закликаємо міжнародне суспільство — допоможіть врятувати військових медиків з пекла російського полону! Жоден полонений не має бути забутим — всі вони мають бути підтверджені, а згодом і повернутися додому!”
Свої в Telegram 
