Максим Доценко боронить рідний схід. До повномасштабної війни він був шахтарем і ніколи не служив
Боєць 54 ОМБр Максим Доценко служить з березня 2022 року. До цього шахтар з Мирнограда Донецької області не служив в армії, не мав військової спеціальності. Таких, як він, в армію забирали на початку повномасштабного вторгнення без проходження медичної комісії і вже через декілька днів всі вони були на фронті. Свої поспілкувались з Максимом про те, хто він зараз, через майже 16 місяців великої війни — вже солдат чи ще шахтар? Дізнались його думку про те, як вдалось утримати Донеччину навесні 2022 року і з’ясували, що таке справжня втома людини, яка не може відпочити.
Максиму Доценку 46 років. У такому віці на Донеччині всі шахтарі вже пенсіонери. І це дуже чудовий вік: ти вже у своїй професії можеш все, а головне — у тебе є сили для того, щоб працювати далі. При цьому в тебе вже непогана шахтарська пенсія. Тобто на життя вистачає. Все життя Максим жив у Мирнограді. Звідти й пішов служити.
"Прийшли чоловіки в формі, сказали, що ось повістка. Завтра треба бути у військкоматі. Наступного дня там без проходження медичної комісії сказали, що годен. Я зібрався. І нас одразу повезли. Через декілька днів я вже був під Мар’їнкою. Отримав зброю і став солдатом".
Максим розповідає, від того, що ворог їхні позиції обстрілював постійно, шум був такий, що багато солдатів, які прийшли на ті позиції разом з ним і, які, кажучи військовою мовою, не були обстріляні, не витримували того грохоту. Йому ж після шахти, де постійно все гуркотить, звикнути до шуму було не складно.
Так живуть захисники на передовій
У квітні 2022 року Максим Доценко отримав поранення. А влітку знов повернувся на ті ж позиції під Мар’їнкою. Рік тому, коли всі боялись прориву ворога і в області оголосили евакуацію, такі бійці, як Максим, зробили головне — утримали наші позиції і зупинили просування ворога на захід Донецької області.
"За рахунок добровольців, мобілізованих ось це все і вийшло, утримали. Ворог не дійшов ні до Покровська, навіть до Курахового не дійшов. Хоч Мар'їнку довбають вже рік, але вона ще тримається. Пацани ще боряться там. Авідіївка тримається рік. Піски теж. Їх довбали, скільки там? Одне село за рік. Скільки людей поклали, що зі свого боку, що з нашого, щоб взяти якесь село. А ми все тримали. Не знаю, може, це і є патріотизм. Ми ж свої позиції здавали лише тоді, коли виходу вже не було. Ні людей, нічого не залишалось. Доводилось відходити, тому що ворог минулого року цими своїми вогневими, як це називається: стрільба, стрільба, стрільба і великокаліберна, і 152, Гради постійно, Урагани, Смерчі, так рухався".
Зараз ворог вже не має такої вогневої переваги. Це на фронті чутно всім, хто служить вже другий рік і може порівнювати війну минулого року та війну сьогодення. Але це не значить, що він перестав воювати.
На передовій бійці готують борщ
"Зараз у руських ротація пройшла і зайшла нова бригада. Бригада починає, як завжди, танками. Щупають, намагаються знайти, де слабке місце. Ось було недавно — ми колону розбили танкову. Сім танків, три спалили. Інші пішли. Когось дорогою добили. Показали, як-то кажуть, наші зуби. Воно так і буває. І до цього так було, що вони 2-3 тижні довбають, на нас штурмами намагаються, а потім по зубах получать. І потім коли-не-коли. В основному стрільбою. Раніше літаки не залітали. Зараз літаки залітати стали. Як-то кажуть, осміліли".
Максим зараз тримає позиції під Сіверськом. Від них до ворога менше 200 метрів. Він каже, що бійцю на війні головне не зір, а слух мати добрий, бо тільки так можеш почути, що ворог наближається. Максим курить постійно, на війні став курити ще більше. На позиціях курять так, шоб ворог не бачив вогник від цигарки — закривають її долонями. Максим каже, вогник від цигарки у темряві видно за два кілометри. А ще, каже боєць, хлопці не говорять на війні про війну — про мрії, побутові речі, автомобілі, і багато жартують, бо без гумору на війні нікуди.
Свої в Telegram 
