Дев’ять років тому українські воїни вийшли з Луганського аеропорту. Вони тримали оборону 146 днів
Внаслідок наступу російських регулярних військ Луганський аеропорт двічі потрапляв у оточення. Його будівлі були вщент зруйновані російською артилерією. У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту. Після 146 днів його оборони.
В інтерв'ю для "Народної армії" тодішній командир 80-ї окремої аеромобільної бригади Андрій Ковальчук розповів, як наші захисники боролися за Луганський аеропорт.
Передвісники війни
Перед початком російської агресії було багато її передвісників. Тоді до України начебто із "дружнім" візитом приїжджав російський полковник Бреус.
"Зараз я вже для себе згадую, як сиділи, пили каву, розмовляли. Він розповідав, що брав участь у бойових діях у Грузії. Тепер зрозуміло, що цю людину спеціально відрядили, щоб розвідати нашу боєготовність та спроможність чинити опір", — каже Андрій Ковальчук.
Та після цього візиту, згадує Андрій, Бреус отримав військове звання генерал-майора і керував "1-м АК" у Донецьку.
Андрій Ковальчук
"Коли я виконував обов’язки начальника штабу АТО, щодня мав бажання "попити з ним каву" ще раз. Впевнений на 100%, що це "кавування" закінчилося б для нього трагічно".
На той час вже розгорталися події в Криму й, каже Андрій, вже існувала певна загроза на Сході.
"Ми однозначно знали, на що йдемо, але, мабуть, не до кінця розуміли, що бойові дії набудуть таких масштабів. У всіх жевріла надія, що протягом місяця все владнаємо і повернемося додому. Бо ми були ніби на підсиленні СБУ, міліції, військової контррозвідки, мали їх прикрити".
Розпорядження: "Взяти під охорону"
Та загроза на Сході переросла у криваві події. Андрій згадує, операція у 2014 році починалася по-військовому. Він отримав розпорядження на формування батальйонної тактичної групи. Сам же відправився до місця призначення.
"У цей час батальйонна тактична група формувалася, вантажилася, отримувала боєприпаси, приводилася у повну бойову готовність. І за кілька діб я вже зустрічав БТГ 80-ї бригади. Наступного ж дня ми організували бойове злагодження".
На той час, ділиться Андрій, він ще сподівався, що обійдеться без застосування Збройних Сил у повному обсязі. Але вже на місці, коли отримав наказ на висування підрозділу для виконання бойових завдань, прийшло розуміння всієї ситуації.
Андрій Ковальчук з бійцями 80-ї бригади
Сталося це 8 квітня. Тоді російські найманці захопили приміщення запасного диспетчерського пункту Луганського аеропорту.
"Я отримав бойове розпорядження очолити ротну тактичну групу, з якою висунутись у Луганський аеропорт і взяти його під охорону. Розпорядження так і звучало: "Взяти під охорону". Ми вирушили о першій ночі. Ротна тактична група на 10 бронетранспортерах та автомобілях бездоганно здійснила 400-кілометровий марш".
Російські терористи тоді не очікували появи українських воїнів, тож будівлю покинули безперешкодно.
"Рівно о 13:00 ми взяли аеропорт під свій контроль. Ми мали перебрати на себе функції міліції та їхні повноваження. Наша задача полягала в охороні ЛАП. А це — виставлення патрулів, забезпечення пропуску на територію, охорона основних приміщень аеропорту, його дальніх і ближніх приводів, тобто тих об’єктів, які забезпечують його дієздатність".
Друга деблокада
Російські найманці продовжували просуватися та йти в напрямку аеропорту.
"За цей час додатково було перекинуто літаком ще дві роти 80-ї бригади — розвідувальну і 3-тю аеромобільну. Згодом туди доправили й інші підрозділи, зокрема інженерно-саперну і частину розвідувальної роти 1-ї танкової бригади. А ще зведену роту 25-ї повітряно-десантної бригади. Тобто там було зібрано невеличке угруповання".
Та у липні територія Луганського аеропорту була заблокована й оточена.
"Воду, продукти, боєприпаси доправляли лише літаками, часто скидали парашутним способом на спеціальних платформах".
Тоді, згадує Андрій, перед українськими захисниками стояло завдання розблокувати аеродром і створити потрібні умови для оточення Луганська. Вони мали розширити кільце з подальшим оточенням самого цього обласного центру.
"Я отримав завдання щодо підготовки двох рейдових загонів і розблокування Луганського аеропорту. Я мав розробити схему комунікацій після проходження рейдових загонів, забезпечити їхню охорону та утримання для того, щоб нарощувати зусилля і своєчасно реагувати на нові загрози".
Українські воїни на території ЛАП
У перший рейдовий загін входили підрозділи 80-ї бригади, механізована рота 128-ї бригади і танкова рота 1-ї танкової бригади. Другий рейдовий загін складався з 3-ї батальйонної тактичної групи 80-ї бригади.
"13 липня почалося висування цих рейдових загонів визначеними маршрутами для розблокування аеропорту "Луганськ", що на той час був повністю оточений".
Тоді всю територію за Сіверським Дінцем, окрім Луганського аеропорту, вже контролювали російські найманці.
"Щойно ми підійшли до населеного пункту Сабівка, то вперлися в дерев’яний міст. По ньому не могла пройти військова техніка. Я поставив завдання навести мостову переправу".
Скориставшись тим, що наші воїни намагалися збудувати переправу, ворог підпалив пшеничне поле. Вітер стрімко погнав вогонь до колони.
Перший рейдовий загін продовжив виконувати завдання, рухаючись через Сабівку. Рух другого загону обстрілами заблокував ворог. Вони повернулися назад.
"Так наші сили і засоби були розділені на дві частини. І хоча ми втратили половину потужності, продовжили рухатися вперед. Передусім нами керувало те, що завдання має бути виконане. Бо десь оточені наші солдати, припаси яких вичерпуються. Вони вже очищували воду з пожежних резервуарів, щоб приготувати їжу. Ми це розуміли і продовжили свій рух".
Аби звільнити з оточення Луганський аеропорт, війську треба було звільнити від окупантів Георгіївку.
"Георгіївку ми атакували з двох боків. Той рейдовий загін повернувся, і ми з аеропорту пішли їм назустріч".
Під час цього наступу був поранений командир ротної тактичної групи 128-ї бригади Василь Зубанич.
"Він сміливо прийняв удар на себе. Бо на шляху до Георгіївки ворожий танк зі сторони Луганська зайшов у тил колоні й почав вести вогонь по нашій мінометній батареї, яка рухалася в її складі. І командир на БМП вийшов проти танка. За всіма тактичними канонами це вважається самогубством. Але Василь — досвідчений офіцер, і ворожий танк ганебно втік із поля бою".
Того ж дня, 13 липня, наші воїни звільнили населений пункт, а в подальшому розблокували аеропорт.
"Обдурили смерть"
Андрій згадує, на початку боїв за Луганський аеропорт були "ідейні" противники. Та в середині липня почали з’являтися кадировці й дагестанці. Потім серби, росіяни.
"Не регулярні війська, а саме бойовики. Згодом почали з’являтися і кримчани, що зрадили Батьківщині. Колишні військові, що перейшли на бік агресора під час окупації Криму".
Щодня захисники України були під ворожим вогнем. Боєць 80-ї бригади пригадав один з надважких днів.
"Після успішного завдання дві групи повертаються в аеропорт. Проходять "взльотку" — по праву руку сходить літнє сонце. Літо, тепло і ти живий. І там, де сходить сонце, вихід двох установок "Граду". Я та друг, що був поруч, кажемо вголос: "Та це не по нам", а на підсвідомому рівні розумію — це по нам. Просто не хочеться у це вірити. Командир групи наказав бігти в укриття. І ми біжимо. Одразу після цього праворуч, метрів 30 від мене, падає перша ракета. Всі швидко лягли на землю. А далі все, як у фільмі… Таке враження, що було три хвилі, які тривали кілька хвилин".
Луганський аеропорт постійно обсрілювався окупантами
Згадує, спочатку всі молилися. Потім у відчаї кричали, що більше не можуть.
"Сказати, що пробіглося все життя перед очима — то ні, просто вирвані уривки з життя. А далі піднімаєш голову і дивишся… Крізь вогонь, вибухи і запах сірки — я в пеклі. І ти розумієш, що від тебе нічого не залежить. Лежиш і спокійно думаєш: як це — померти?".
Того дня всі лишилися живими. І це, каже воїн, справжнє диво.
"Усвідомлення того, що ти вижив прийшло лише наступного ранку. Порожні, дикі очі. Цього разу ми обдурили смерть".
Останні дні серпня
Андрій Ковальчук каже, десь о шостій ранку 30 серпня ворог розпочав потужну артилерійську підготовку до штурму аеропорту.
"Нас без упину обстрілювали зо дві години. Весь аеропорт практично горів. Але тоді ми ще могли відбиватися, бо мали техніку й артилерію. І ми успішно відповідали. Близько сімнадцятої ворог відійшов".
Та вже тоді Андрій розумів, що ворог близько й відступати не планує.
Територія ЛАП
"Я сформував свій ударний підрозділ із восьми бійців. Відправив їх із гранатометами, щоб вони знайшли зосередження противника й обстрілом затримали наступ хоч на день. Бо з артилерії у нас на той час залишилася, може, одна гармата, щонайбільше — дві. Хлопці, обвішані гранатометами, пішли на пошук району зосередження ворога. У ніч. Щоправда, безуспішно, бо ворог втік аж за Новоаннівку".
Наступного дня десь о 6-ій ранку ворог знову розпочав артилерійську підготовку. А вже о 9-ій із трьох боків почали насуватися росіяни.
"У нас залишилося щось із 130 бійців, озброєних лише автоматами і гранатометами. Протитанкових засобів уже не було, артилерії — також. І вся техніка була знищена. І от десь о дев’ятій ранку мене викликав на зв’язок керівник сектору "А". Запитав: "Андрію, рішення?" Я відповів, що рішення є".
У нього було два варіанти. Перший — триматися до темряви, щоб можна було відійти. Другий — полон. Але це для нього, як для командира, це був би найжахливіший та навіть, як він каже, ганебний вчинок. Тож вирішили дотримуватися першого варіанту.
Територія ЛАП. 31 серпня 2014 рік
"Ми одразу дали координати цілей поза межами аеропорту. Коли росіяни зайшли, то одразу захопили головний корпус. Мені командир підрозділу, що знаходився там, доповів про це. У полон потрапило 10 наших військовослужбовців. Російські танки зайшли в адміністративну зону".
Тоді Андрій викликав вогонь на головний корпус, по самому аеропорту. Далі, десь близько 18:00, замовив удар авіації і артилерії по всьому аеропорту.
"І це нам неабияк допомогло, бо росіяни запанікували. Вони прослуховували наш ефір і страшенно злякалися. Почали кричати, що треба вшиватися, бо зараз авіація і артилерія завдасть удару по аеропорту, оскільки ми викликали вогонь на себе. І вони дійсно почали панічно тікати".
І цією ситуацією, згадує Андрій, скористалися наші воїни, які потрапили у полон.
"Коли їх почали вантажити в КАМАЗ, вони пішли в рукопашний бій. Тоді вирвалося четверо, якщо не помиляюсь. Решту вони завантажили в КАМАЗ, але двоє дорогою вистрибнули з нього й успішно повернулися до своїх".
146 днів оборони
У ніч на 1 вересня українські захисники вийшли з руїн аеропорту
"Хочу, щоб усі знали, що ми самі вийшли з Луганського аеропорту, нас не вибили звідти. Ми просто його залишили, бо там нічого було захищати. На знімках видно, що там нічого не вціліло. Ми виходили — він горів. Був увесь охоплений полум’ям. Тому утримувати його не було потреби — ворогам з нього ніякої користі".
Міжнародний аеропорт "Луганськ" після боїв
Коли наші бійці вийшли, росіяни ще два дні бомбили та штурмували вже порожній аеропорт.
"Після того, як бойовики приїхали забрати свої трупи і провели зачистку, то знайшли вісьмох убитих українців і одного пораненого. Під час обміну командир росіян дізнався, що за весь час оборони аеропорту у нас загинуло 25 бійців. Вони там думали, що перебили тисячі наших. Навіть висували версію, що у валах, які ми нагорнули для оборони, заховані трупи".
Натомість, за оцінкою Андрія, втрати противника склали близько 200 осіб тільки вбитими.
Свої в Telegram 
