Це боляче, але кожен має подивитися цей фільм. Реакція українців на стрічку "20 днів в Маріуполі"
З перших днів повномасштабного вторгнення режисер Мстислав Чернов разом із колегами — фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко — були єдиними міжнародними журналістами у місті. Вони фіксували, як російське військо нищить Маріуполь, коїть воєнні злочини та вбиває цивільних. Після 20 днів роботи в оточеному місті журналістам вдалося вибратися й вивезти відзняті матеріали. З них змонтували фільм про події лютого-березня. Днями документальна стрічка "20 днів в Маріуполі" вийшла в прокат.
Попри біль, українці знайшли в собі сили й пришли на показ. Свої зібрали їхні думки після перегляду.
Дмитро Забавін: "Під час перегляду кров холонула в жилах"
У кожного маріупольця є свої 20-30-50-100 днів у пам'яті… Дуже важко, знов переживати той біль… Але його просто необхідно подивитись!
Цей документальний фільм — це є максимальна правда, того геноциду, який влаштували окупанти в Маріуполі.
Бо правда, вона просто жахаюча! Але її повинен знати кожен.
Володимир Бородянський: "Це документ епохи"
Чесний, відвертий, фантастично якісний і важливий документ, який фіксує назавжди злочини росіян, документ, який є свідоцтвом геноциду проти нас.
Це мобілізаційний і мотиваційний фільм робити більше і більше для нашої перемоги. Бути кращими версіями самих себе в щоденному житті.
Слова не передають важливість і професійного рівня цієї неймовірної роботи. Фільм обовʼязковий для перегляду і обговорення. Обовʼязковий для памʼяті і висновків. Фільм, який може стати частиною освітньої програми про війну за нашу Незалежність.
Курсанти військового інститут КНУ імені Тараса Шевченка: "Фільм став спонуканням до поглибленого вивчення військової справи та підготовки"
Вражаючий фільм "20 днів у Маріуполі" став важливою навчальною платформою для курсантів військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка. Спеціально організовані перегляди допомогли молодим військовим розуміти глибину військового конфлікту та його вплив на життя цивільних осіб та військових.
Він нагадав курсантам про відповідальність, яку несуть вони, як майбутні військові, та про необхідність готовності до захисту своєї країни в будь-який час.
Такий перегляд картини не лише дав курсантам унікальну можливість побачити справжні обличчя військової дійсності, але й надав їм натхнення стати сильними та відданими захисниками своєї країни.
Окрема подяка режисерам та всім, хто допоміг зробити цей досвід можливим. Це, безперечно, відображає важливість їхньої роботи.
Алла Самойленко: "Свідчення, яке треба би побачити кожному жителю планети Земля"
Зберіться з духом і сходіть.
Алевтина Швецова: "Сльози почали текти по щоках ще під час реклами"
Хтось зайшов з попкорном, хтось з пепсі, зала майже заповнена, є лише декілька вільних місць. "Мамо, навіщо ти йдеш, ти ж бачила на власні очі ці 20 днів в Маріуполі, навіть 21"…
З дітьми на сеанс не пускають, Борис, (чоловік Алевтини — Свої), який приїхав на вихідні, сидить на диванчику з Ганзіком. Цілую їх та обіймаю дуже міцно, як тоді 17.03.22, коли поверталась з Портовського в Маріуполь, йду в темну залу кінотеатру
У перші хвилини бачу проїзд проспектом Миру 24 лютого: українські прапори, транспорт, наш будинок з годинником… знову плачу.
Місто починає руйнуватися з шаленою швидкістю, люди щирі та розгублені, на екрані лікарі намагаються врятувати 4-річну Ангеліну… діти… дорослі… тіла на вулицях, тіла в траншеях… обстріли, пожежі, танки зі знаком смерті z…
Вибухи, смерть, немає вцілілих домів… Документальний фільм "20 днів в Маріуполі" — це дзвінкий ляпас, що весь кошмар відбувся насправді. Відчуваю своїм боргом подякувати Мстиславу Чернову за сміливість і відданість, а всім, хто вважає, що мильні опери, які паразитують на трагедії, здатні бодай на частку відтворити реальні події — раджу набратися мужності та подивитись справжнє документальне кіно.
Вічна пам’ять загиблим в Маріуполі.
Олена Жемчугова: "Сказати, що під час перегляду сльози на очах і плакали всі, це нічого не сказати"
Події в Маріуполі на початку повномасштабної війни ті, що ми бачили в інтернеті по фото Євгена Малолєтки — фотографа групи та коротким відео Мстислава у лютому-березні 2022, зараз ми побачили повним змонтованим фільмом.
Після перегляду фільму на сцену були запрошені присутні маріупольці, герої тих подій. Медики та прості мешканці міста. Глядачі оплесками дякували режисеру, творчій групі фільму, присутнім маріупольцям за те, що вижили в тих жахливих умовах, що змогли зафільмувати події бомбардування мирного населення. Хвилиною мовчання всі присутні вшанували пам'ять всіх загиблих українців.
Андрій Бєдняков: "Це боляче, але Кожен має подивитися цей фільм"
Це найскладніше, що я дивився в своєму житті. Я багато разів бачив короткі відео з Маріуполя. Я багато спілкувався з людьми, які змогли виїхати. Тому я, ніби, був готовий до всього,… але ні.
Бачити як знищують твоє рідне місто — боляче. Бачити емоції людей під час облоги — боляче. Бачити загиблих дітей і сльози батьків — неймовірно боляче. Лікарі… величезна повага і любов. Мені хотілося обійняти кожного. Просто потиснути руку. Військові. Молоді хлопці, які прикривали, виводили... Дякую! Пожежники… Дякую
Я безмежно вдячний тим, хто зробив цей фільм. Це навіть не фільм. Це — документація військових злочинів. Без цих зйомок світ би і не побачив того жаху, який робила Росія.
Багато кому складно. Багато хто втомився. Але ми маємо стиснути зуби, та працювати на нашу перемогу. Підтримувати одне одного. Дякувати тим, хто боронить нашу країну. Та донатити!!! Не переставати. Бо таке, як в Маріуполі, може бути всюди.
Любов Товкач: "Фільм-шок, фільм-катастрофа, фільм-правда..."
Ми пішли на прем'єру, важко було йти, ноги підгиналися, коли підходили до кінотеатру, тому що я вже бачила трейлер і я вже уявляла, що я побачу те, де ми були і виживали в тому пеклі... Якщо б я почитала відгуки моїх маріупольців, я б? мабуть, вже не наважилася...
Мою душевну рану вже поковиряв "Юрік" — ганебний фільм! Я декілька днів не можу оговтатися, пишу і читаю... знову читаю і знову пишу...
Фільм лауреата Пулітцерівської премії Мстислава Чернова і Євгена Малолєтки "20 днів у Маріуполі" має подивитися кожен українець — щоб знати правду і ніколи не пробачити російських вбивць, бо якщо ми знову їм пробачимо, як це було вже не раз, вони будуть повертатися знову і знову, аби знищити нас.
Я бачила живих і мертвих, поранених і стогнущих від болю... Я бачила наших медиків, деяких знаю особисто, які рятували життя людей... Я бачила патрульних поліцейських, військових, рятувальників, які відважно робили те, що навіть в звичайному житті було неможливо... Останню пожежну машину знищили біля заводоуправління комбінату Ілліча, з чогось важкого, приїхали, розстріляли і вона теж палала... більше пожеж не тушив ніхто....
Я бачила, як знищують наше місто квадрат за квадратом, не пропускаючи нічого, щоб як можна більше горя зробити людям, які хочуть жити і миру... Я бачила палаючи будинки, гарь, чорний дим, літаки, танки, і трупи... всюди трупи... які хотіли жити... Особливо жалко дітей.... вони теж хотіли жити...
Я хочу, щоб кожен українець подивився цей фільм і зрозумів, що пробачати їх не можна — в жодному разі!
Я хочу, щоб цей фільм подивилися у всьому світі і зрозуміли, якою ціною нам дається Перемога!!!
Сергій Макаров: "Ця стрічка і ті події увійдуть в світову історію"
"20 днів у Маріуполі" — так називається не тільке цей фільм, так можно назвати і історію нашого виживання.
Я не буду описувати свої емоції під час і після перегляду, це тільки мої емоції, але я впевнений , що він не залишить байдужим жодну живу людину. "Так, це важко, але так і повинно бути" — говориться в фільмі. Ця стрічка і ті події увійдуть в світову історію, просто так не дають Пулітцерівську премію і це факт.
Оксана Стоміна: "Якщо зовсім вже чесно, серце болить і досі"
Як на мене, рекомендований для перегляду в Україні і Європі, і категорично обов'язковий для всіх, хто збирається знімати художні фільми про облогу Маріуполя!
Для маріупольців — протипоказаний, але ж підуть все одно.
"20 днів у Маріуполі". Ми були вчора. Дякую друзям, що сиділи поруч! Бо одній було б вкрай важко.
Так само, як в оточеному Маріуполі, вчора я не плакала. Але вжалася в крісло і майже не дихала.
Але дякую! Дякую авторам за чесний, потужний, історично важливий фільм про моє місто! Дякую за сміливість і професіоналізм! Дякую, що вижили і винесли з пекла правду!
Свої в Telegram 
