Це боляче, але кожен має подивитися цей фільм. Реакція українців на стрічку "20 днів в Маріуполі"

Дмитро Забавін: "Під час перегляду кров холонула в жилах"

У кожного маріупольця є свої 20-30-50-100 днів у пам'яті… Дуже важко, знов переживати той біль… Але його просто необхідно подивитись!

Цей документальний фільм — це є максимальна правда, того геноциду, який влаштували окупанти в Маріуполі.

Треба щоб цей фільм побачив весь світ! Раджу авторам "Юрика" подивитись "20 днів в Маріуполі", видалити всюди свого "Юрика" та більше ніколи не знімати художні фільми на цю тему! Ніколи!

Бо правда, вона просто жахаюча! Але її повинен знати кожен.

Telegram

Володимир Бородянський: "Це документ епохи"

Чесний, відвертий, фантастично якісний і важливий документ, який фіксує назавжди злочини росіян, документ, який є свідоцтвом геноциду проти нас.

Це мобілізаційний і мотиваційний фільм робити більше і більше для нашої перемоги. Бути кращими версіями самих себе в щоденному житті.

Фільм про те, "що війна, це рентген, який показує, як хороші люди стають ще кращими, а погані —– більш поганими". Цей фільм про сміливість і героїзм журналістів, які зробили свідомий вибір залишитись і повідомляти світу правду

Слова не передають важливість і професійного рівня цієї неймовірної роботи. Фільм обовʼязковий для перегляду і обговорення. Обовʼязковий для памʼяті і висновків. Фільм, який може стати частиною освітньої програми про війну за нашу Незалежність.

Facebook

Курсанти військового інститут КНУ імені Тараса Шевченка: "Фільм став спонуканням до поглибленого вивчення військової справи та підготовки"

Вражаючий фільм "20 днів у Маріуполі" став важливою навчальною платформою для курсантів військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка. Спеціально організовані перегляди допомогли молодим військовим розуміти глибину військового конфлікту та його вплив на життя цивільних осіб та військових.

Цей фільм став не тільки нагадуванням про важкі реалії війни, але й спонуканням до поглибленого вивчення військової справи та підготовки

Він нагадав курсантам про відповідальність, яку несуть вони, як майбутні військові, та про необхідність готовності до захисту своєї країни в будь-який час.

Такий перегляд картини не лише дав курсантам унікальну можливість побачити справжні обличчя військової дійсності, але й надав їм натхнення стати сильними та відданими захисниками своєї країни.

Окрема подяка режисерам та всім, хто допоміг зробити цей досвід можливим. Це, безперечно, відображає важливість їхньої роботи.

Facebook

Алла Самойленко: "Свідчення, яке треба би побачити кожному жителю планети Земля"

Зберіться з духом і сходіть.

Це диво, що він з нами стався. Потужний документ, що здатен знищити будь-які спроби рашапропаганди нав'язати світові власну версію реальності

Facebook

Алевтина Швецова: "Сльози почали текти по щоках ще під час реклами"

Хтось зайшов з попкорном, хтось з пепсі, зала майже заповнена, є лише декілька вільних місць. "Мамо, навіщо ти йдеш, ти ж бачила на власні очі ці 20 днів в Маріуполі, навіть 21"…

З дітьми на сеанс не пускають, Борис, (чоловік Алевтини — Свої), який приїхав на вихідні, сидить на диванчику з Ганзіком. Цілую їх та обіймаю дуже міцно, як тоді 17.03.22, коли поверталась з Портовського в Маріуполь, йду в темну залу кінотеатру

У перші хвилини бачу проїзд проспектом Миру 24 лютого: українські прапори, транспорт, наш будинок з годинником… знову плачу.

Місто починає руйнуватися з шаленою швидкістю, люди щирі та розгублені, на екрані лікарі намагаються врятувати 4-річну Ангеліну… діти… дорослі… тіла на вулицях, тіла в траншеях… обстріли, пожежі, танки зі знаком смерті z…

Від сліз мокра шия, чоловік ліворуч дістає з наплічнику упаковку серветок і простягає мені… цитата в фільмі "Війна — як рентген, хороші люди стають ще краще, а погані…", документальний фільм — це про правду, в тому числі, і про ганебне мародерство, і про сшаленілість окремих мешканців

Вибухи, смерть, немає вцілілих домів… Документальний фільм "20 днів в Маріуполі" — це дзвінкий ляпас, що весь кошмар відбувся насправді. Відчуваю своїм боргом подякувати Мстиславу Чернову за сміливість і відданість, а всім, хто вважає, що мильні опери, які паразитують на трагедії, здатні бодай на частку відтворити реальні події — раджу набратися мужності та подивитись справжнє документальне кіно.

Вічна пам’ять загиблим в Маріуполі.

Facebook

Олена Жемчугова: "Сказати, що під час перегляду сльози на очах і плакали всі, це нічого не сказати"

Події в Маріуполі на початку повномасштабної війни ті, що ми бачили в інтернеті по фото Євгена Малолєтки — фотографа групи та коротким відео Мстислава у лютому-березні 2022, зараз ми побачили повним змонтованим фільмом.

Вони знову сколихнули памʼять та смикнули по нервам. І, мабуть, кожен про себе повторював слова маріупольського лікаря-анестезіолога Олександра Бєлаша, який рятував 6-річну дівчину: "Щоб пу здох!!!"

Після перегляду фільму на сцену були запрошені присутні маріупольці, герої тих подій. Медики та прості мешканці міста. Глядачі оплесками дякували режисеру, творчій групі фільму, присутнім маріупольцям за те, що вижили в тих жахливих умовах, що змогли зафільмувати події бомбардування мирного населення. Хвилиною мовчання всі присутні вшанували пам'ять всіх загиблих українців.

Facebook

Андрій Бєдняков: "Це боляче, але Кожен має подивитися цей фільм"

Це найскладніше, що я дивився в своєму житті. Я багато разів бачив короткі відео з Маріуполя. Я багато спілкувався з людьми, які змогли виїхати. Тому я, ніби, був готовий до всього,… але ні.

Бачити як знищують твоє рідне місто — боляче. Бачити емоції людей під час облоги — боляче. Бачити загиблих дітей і сльози батьків — неймовірно боляче. Лікарі… величезна повага і любов. Мені хотілося обійняти кожного. Просто потиснути руку. Військові. Молоді хлопці, які прикривали, виводили... Дякую! Пожежники… Дякую

Спустошення.Сльози. Багато сліз. Велика переоцінка. Це те, що вас очікує від перегляду. Але кожен мешканець нашої країни має подивитися цей фільм. КОЖЕН

Я безмежно вдячний тим, хто зробив цей фільм. Це навіть не фільм. Це — документація військових злочинів. Без цих зйомок світ би і не побачив того жаху, який робила Росія.

Багато кому складно. Багато хто втомився. Але ми маємо стиснути зуби, та працювати на нашу перемогу. Підтримувати одне одного. Дякувати тим, хто боронить нашу країну. Та донатити!!! Не переставати. Бо таке, як в Маріуполі, може бути всюди.

Instagram

Любов Товкач: "Фільм-шок, фільм-катастрофа, фільм-правда..."

Ми пішли на прем'єру, важко було йти, ноги підгиналися, коли підходили до кінотеатру, тому що я вже бачила трейлер і я вже уявляла, що я побачу те, де ми були і виживали в тому пеклі... Якщо б я почитала відгуки моїх маріупольців, я б? мабуть, вже не наважилася...

Мою душевну рану вже поковиряв "Юрік" — ганебний фільм! Я декілька днів не можу оговтатися, пишу і читаю... знову читаю і знову пишу...

Фільм лауреата Пулітцерівської премії Мстислава Чернова і Євгена Малолєтки "20 днів у Маріуполі" має подивитися кожен українець — щоб знати правду і ніколи не пробачити російських вбивць, бо якщо ми знову їм пробачимо, як це було вже не раз, вони будуть повертатися знову і знову, аби знищити нас.

Наші 28 днів в Маріуполі....Я знову там сьогодні побувала — без світла, води, газу, зв'язку і ніякої інформації… Холод, пекельний холод і вічні обстріли без зупинки... Я була в фільмі там сьогодні — я бачила наш Маріуполь, НАШ...Я бачила людей — безпомічних, нещасних, в сльозах, замучених...

Я бачила живих і мертвих, поранених і стогнущих від болю... Я бачила наших медиків, деяких знаю особисто, які рятували життя людей... Я бачила патрульних поліцейських, військових, рятувальників, які відважно робили те, що навіть в звичайному житті було неможливо... Останню пожежну машину знищили біля заводоуправління комбінату Ілліча, з чогось важкого, приїхали, розстріляли і вона теж палала... більше пожеж не тушив ніхто....

Я бачила, як знищують наше місто квадрат за квадратом, не пропускаючи нічого, щоб як можна більше горя зробити людям, які хочуть жити і миру... Я бачила палаючи будинки, гарь, чорний дим, літаки, танки, і трупи... всюди трупи... які хотіли жити... Особливо жалко дітей.... вони теж хотіли жити...

Я хочу, щоб кожен українець подивився цей фільм і зрозумів, що пробачати їх не можна — в жодному разі!

Я хочу, щоб цей фільм подивилися у всьому світі і зрозуміли, якою ціною нам дається Перемога!!!

Facebook

Сергій Макаров: "Ця стрічка і ті події увійдуть в світову історію"

"20 днів у Маріуполі" — так називається не тільке цей фільм, так можно назвати і історію нашого виживання.

Для мене це не просто документальне кіно, я розумію, що кожен сприйматиме його по своєму, хто був там і хто співчуватиме героям тих подій. На мою думку "20 days in Mariupol" обов'язковий до перегляду всім

Я не буду описувати свої емоції під час і після перегляду, це тільки мої емоції, але я впевнений , що він не залишить байдужим жодну живу людину. "Так, це важко, але так і повинно бути" — говориться в фільмі. Ця стрічка і ті події увійдуть в світову історію, просто так не дають Пулітцерівську премію і це факт.

Facebook

Оксана Стоміна: "Якщо зовсім вже чесно, серце болить і досі"

Як на мене, рекомендований для перегляду в Україні і Європі, і категорично обов'язковий для всіх, хто збирається знімати художні фільми про облогу Маріуполя!

Для маріупольців — протипоказаний, але ж підуть все одно.

"20 днів у Маріуполі". Ми були вчора. Дякую друзям, що сиділи поруч! Бо одній було б вкрай важко.

Дивне відчуття — дивитися фільм про те, як тебе вбивали. І частково вбили. Боляче — бачити, впізнавати, знати, що це ти там, в чорному диму, під безкінечним обстрілом, що з височенною вірогідністю міг би бути в тому пластиковому пакеті, в тій канаві... І просто нестерпно боляче дивитися на маленькі нерухомі тільця і безмежне горе в очах, рухах, голосах живих або ще живих

Так само, як в оточеному Маріуполі, вчора я не плакала. Але вжалася в крісло і майже не дихала.

Але дякую! Дякую авторам за чесний, потужний, історично важливий фільм про моє місто! Дякую за сміливість і професіоналізм! Дякую, що вижили і винесли з пекла правду!

Facebook

"Юрик" став лайт-версією нашої смерті. Маріупольці обурені брехнею у фільмі про їхнє місто

Бахмут, Лисичанськ і Маріуполь. Активісти "Штуки" працюють над фільмом-згадкою про Схід

Коля Око знімав на телефон, як росіяни нищать Маріуполь. Його кадри стали документальним фільмом