"Юрик" став лайт-версією нашої смерті. Маріупольці обурені брехнею у фільмі про їхнє місто
До Дня Незалежності вийшов фільм "Юрик". Це військова драма про виживання в блокадному Маріуполі. Сюжет побудовано на історії 11-річного хлопчика, який спочатку втратив батька, сестру та дідуся, а потім, рятуючись від обстрілів, завдяки підтримці ОБСЄ зміг евакуюватися до родичів в Естонію.
Автори позиціонують, що фільм засновано на реальних подіях. Й саме це викликало скандал й обурення серед людей, яким вдалося вибратися з блокадного міста. Маріупольці звинуватили знімальну групу у брехні. Свої розбиралися, що не так з фільмом й чому сюжет дійсно не співпадає з тими страшними подіями.
Що трапилося?
До Дня Незалежності вийшла військова драма "Юрик". Фільм розповідає історію 11-річного хлопчика, якому довелося рятуватися від війни й самотужки вибиратися з Маріуполя.
За сюжетом, хлопчик зі своєю родиною жив у місті Марії. Він дуже любив своїх близьких та мріяв про світле майбутнє. Проте все зруйнувалося 24 лютого, коли в країні розпочалася повномасштабна війна.
Російські снаряди знищили квартиру родини. А найстрашніше — вбили батька, сестру та дідуся Юри. Тож йому з мамою і прикутою до ліжка бабусею довелося жити в підвалі.
Якось мама Юри дізналася, що окупанти хочуть депортувати дітей на росію. Аби врятувати свого сина, жінка наважилася відправити його до родичів в Естонію. Сама ж залишилася в Маріуполі разом з прикутою до ліжка матір’ю.
Хлопчику самотужки довелося боротися за власне життя. І врешті-решт, він зміг врятуватися.
Фільм викликав купу питань в маріупольців
Над проєктом працювала компанія OSNOVAfilm. Генеральною продюсеркою стала Вікторія Горенштейн. За її словами, проект "Юрик. Дорога, не торкаючись землі", став абсолютним лідером переглядів у святковий день.
Та чи дійсно глядач повірив у зазначену авторами фільму реалістичність подій в пекельному Маріуполі? Вихід стрічки викликав обурення серед маріупольців, які стали свідками російских злочинів і перебували в блокадному місті.
Зокрема, Євген Сосновський, який прожив в блокадному місті 65 днів, написав:
"Зрозуміло, що фільм зачепив глядачів, багатьох довів до сліз. Так, такі фільми зараз потрібно робити і показувати їх не тільки в Україні, а й за кордоном. Але мені здається, такі фільми повинні бути набагато чеснішими. Бо з перших кадрів цього фільму усі маріупольці, які пройшли через те пекло, побачать неправду. Починаючи з комфортної яскраво освітленої окремої кімнати у підвалі з буржуйкою та настінним годинником, прямого зв'язку з Естонією з того ж підвалу і з "вішенкою на торті" — автівкою ОБСЄ, з якої через гучномовець лунає запрошення на евакуацію коридором, який начебто буде відкритий з 10 до 18 години і потім той самий автобус ОБСЄ, який везе евакуйованих".
Євген пише, з фільму виходить, що маріупольці брешуть, коли розповідають про реалії їхнього виживання в блокаді.
Для порівняння Євген прикріплює своє фото з одного з маріупольських підвалів, в яких переховувалася його родина, та скріни з укриття, який показано у фільмі. Різниця очевидна. В Маріуполі просто не було таких обладнаних підвалів. А зв’язок у місті остаточно зник у перших числах березня.
Виживання в одному з підвалів Маріуполя
У фільмі показано підвал, де ловив зв'язок
Маріупольська журналістка та письменниця Надія Сухорукова, яка дивом вибралася з блокади, зазначила, що фільм став "лайт-версією нашої смерті".
Надія зазначає, що Маріуполь це не просто місто вбите і роздерте рашистами.
"Маріуполь — це ще люди, що залишилися живими. Не треба нас знову мучити напів правдою. Ми дихаємо і нам боляче".
Що не так з фільмом?
За сюжетом, після того, як квартиру юного маріупольця знищив російський снаряд, вони із мамою та бабусею переховуються у підвалі. Він облаштований, зі світлом та зв’язком. А цього в Маріуполі не було.
Та особливе обурення в маріупольців викликає те, що у фільмі показано, як ОБСЄ організовувало "зелені коридори" й організовувало евакуацію. Та й цього не було. Маріупольський волонтер Євген Тузов у відеозверненні наголошує, що у фільмі режисери допустили історичний підвох.
Зараз же у фільмі, який начебто заснований на реальних подіях, показано, що ОБСЄ здійснювало евакуацію цивільних.
"У мене питання до редакторів та продюсерів фільму: ви взагалі з кимось консультувалися? Чи покажіть нам цього консультанта, який розповідав, як представники ОБСЄ здійснювали евакуацію. Розкажіть нам про тих героїчних водіїв, які заїжджали у місто й вивозили людей на автобусах та машинах. І я вже мовчу про те, що у фільмі можна було зловити будь-де зв’язок".
Євген зазначає, що люди, які випустили фільм, не знають і не розуміють всього того, що відбувалося в Маріуполі.
Ігнорування, блокування та звинувачення
Під постом головної продюсерки фільму маріупольці почали писати коментарі з приводу неправдивості сюжету. Зокрема, місцева журналістка Наталія Дєдова, написала про спотвореність правди про жахи в Маріуполі. Та її коментар, як і "недоброзичливі" коментарі інших, просто почали видаляти. А авторів блокувати у мережі. Згодом продюсерка взагалі заборонила залишати дописи під своєю публікацією.
Тож Наталія звернулася до компанії "OSNOVAfilm" на своїй сторінці.
Скрін зі сторінки Наталії
"Так про що фільм? Про те, що ОБСЄ вивозило людей? Чи про те, що воно вивозило виключно себе? Можливо, про те, як маріупольців кинули з цією евакуацією? Чи про те, як вони вмирали з голоду? Чи замерзали у своїх квартирах? Чи про те, як їх сотнями вбивали у підвалах, чергах за водою, розстрілювали на блокпостах? Чи про те, що досі всім пох*р на кількість загиблих? Про що ви хотіли розказати в День Незалежності незалежним українцям, зокрема, й вижившим маріупольцям? Чи ви просто хотіли "пишатися" і набрати солодких коментарів та стати лідерами переглядів?"
Відповіді від компанії так і не було, проте на допис відгукнулися сотні маріупольців. Зокрема, керівниця Маріупольської асоціації жінок "Берегиня" Марина Пугачова, яка разом із волонтерами змогла евакуювати понад 1500 місцевих жителів, зазначила, що фільм став блюзнірством.
Марина згадує, не було освітлених кімнат в підвалах. Були брудні, темні укриття, де було холодно.
"Були підвали де ховались від смерті живі, а у куточку лежали мерці! Бо на вулиці смерть і винести мерця — велика імовірність стати мерцем. Не було ніяких коридорів! НЕ БУЛО! Ні "зелених", ніяких не було. Не було зв'язку. Ні з Естонією ні з ким би ще. Були мерці на вулицях і у будинках. Було багато крові, настільки багато часом, що ти забував переступати ті страшні калюжі! Було холодно. Було до біса холодно і смерть танцювала танок з кожним".
Вона також залишила коментар під постом головної продюсерки. Та й там, під цим же дописом, побачила відповідь однієї з продюсерок Тетяни Куц. Та звинуватила маріупольців у війні, заявивши, що вони ходили на "референдум" і голосували за РФ.
Скрін відповіді продюсерки фільму
"Маріупольці пішли на референдум і проголосували за рф. Тепер рф вбиває не тільки маріупольців, але ми за вас б’ємось теж", — відповіла Куц.
Тепер, каже Марина Пугачова, вона намагатиметься надати розголосу цьому інциденту.
"Не можна це залишати як є. Планую дати максимально розголос. Я це сприймаю як мій борг перед тими, хто не вижив".
Чому фільми про Маріуполь треба робити чесними?
Українська акторка та суспільна діячка Ірма Вітовська-Ванца вважає, що торкатися тем масових вбивств, а тим паче знімати фільми про сьогоднішні події — прояв великого цинізму.
Євген Тузов вимагає, аби режисери фільму перестали позиціонувати фільм, як той, що заснований на реальних подіях, або ж зняли його з прокату.
"Зніміть щось нормальне, але знайдіть собі нормальних консультантів, які дійсно були там. Їхні історії ви можете зібрати по частинам, але вони будуть правдивим. А ви з трусов, які в перший день вторгнення втекли з Маріуполя, не організувавши жодної евакуації, робите героїв".
Маріуполець Дмитро Забавін також наголошує, що перед написанням сценарію треба було дійсно запитати, як воно було у когось з тисяч переживших весь жах маріупольців.
"Чому спотворена та применшена "правда" фільму про геноцид українців в Маріуполі — небезпечна? Тому що формує у всіх навколо хибне розуміння того жаху, який насправді влаштували окупанти в Маріуполі. Формує картинку того, що все було не так погано, як розповідають ті маріупольці в чергах ЦНАПів, міжнародним правозахисним організаціям, прокурорам, як потерпілі. Цей фільм — інформаційний злочин проти України".
Свої в Telegram 
