Малював людей та побут у підвалах. Історія маріупольської родини художників Немировських

Для мене стало відкриттям, що творити можна і в таких умовах

Наймолодший художник родини Немировських Даниїл на початок повномасштабного вторгнення перебував у Маріуполі. Майже з перших днів він переїхав до підвалу, звідки виходив тільки до будинку рідних, які відмовлялися виїжджати. Під час масованих обстрілів міста, Даниїлу все ж вдалося знайти трохи спокою — в мистецтві.

"Минулої весни я ховався від обстрілів у бомбосховищі. Навколо було багато людей, напівтемрява, холод, звуки вибухів. Спершу я думав, що не зможу малювати, і для мене стало відкриттям, що творити можна і в таких умовах. Там же, в укритті, знайшов якусь ручку, папір. Зображав людей навколо, дарував портрети, занотовував побут в укритті", — розповідає Даниїл про перші дні повномасштабної війни.

Саме це заняття не давало зійти з розуму, а ще трохи заспокоювало "сусідів" у бомбосховищі. Даниїл каже, що його малюнки допомагали відволіктися від жахіть і дорослим, і дітям.

"Діти часто підглядали, як я працюю. Запитували: "А що це за рисочка? А що тут зображено?". Зазвичай такі запитання художника трохи дратують, але ми перетворювали це на своєрідну гру, і так усі відволікалися від жаху навколо", — згадує художник.

«Бомбосховище на вул. Семашка», Маріуполь, 12–20 березняФото: архів Даниїла Немировського, The Village Україна

Картини, пов'язані з війною, допомагають Даниїлу переосмислити та пережити події в Маріуполі, прийняти нові реалії життя під час війни.

"Малюючи на тему війни, я сам для себе можу сформулювати внутрішні переживання і якось опрацювати їх. Той жах і відчай від постійних обстрілів, свисту снарядів над головою, тіл на вулицях, невідомості — усе це я збираю докупи й наче переношу у світ плаский. Його легше охопити, він менш страшний. До того ж під час творчості мої емоції перетворюються на те, над чим працюю. Це допомагає трохи відмежуватися", — розповідає Даниїл Немировський.

Новини, побут — усе це нині не надихає

Батько ж Даниїла, Сергій, після початку повномасштабної війни перестав малювати зовсім. Його дружина разом з донькою евакуювалися в Фінляндію, а побут та суцільні трагічні новини забрали натхнення з життя художника.

"Після повномасштабного вторгнення я ще трохи малював, проте тему війни не чіпав. Я художник-пейзажист, якби почав зображати війну — це було б не щиро. Починаючи з цього року я не малюю. Поки сім'я була разом — хотілося. А зараз багато часу приділяю роботі — навчаю образотворчого мистецтва дітлахів. Новини, побут — усе це нині не надихає", — каже Сергій Немировський.

Родина Немировських на тлі робіт Даниїла, 2014 рік. архів родини НемировськихФото: архів родини Немировських, The Village Україна

Зараз Сергій викладає дітям малювання та працює в Маріупольській філії Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, яка евакуювалася в Київ.

"Тепер я переосмислюю — що таке мистецтво і які у нього стратегії. Чи повинно воно викликати у глядача ті ж емоції, що переживав я, чи більш заспокійливої функції достатньо? Чи варто продовжувати малювати лише для себе, якщо я наразі не розумію, хто моя аудиторія? Чи правильно зображати щось, чого не бачив і не переживав особисто? Я в пошуках нових сенсів, нової мистецької мови, яка буде адекватною для подій і явищ, які переживаємо", — ділиться Сергій.

Війна забрала близько пів тисячі картин

Війна забрала в родини художників і творчі доробки трьох поколінь, які вміщали в себе близько пів тисячі творів — батьківський будинок, в якому зберігалися картини, вщент зруйнований російськими снарядами.

"Я завжди гостював там із радістю. Хоча в дитинстві дім видавався мені трохи моторошним. Дідусь любив збирати різні, іноді дивні, речі. Він сам зробив опудало з козла, який жив у них років 15. Ще пам'ятаю якийсь шмат запеченого металу, що дід приніс із роботи. А в одній із кімнат стояли серванти з численними бабусиними сервізами. Там було, наче в палаці… Просторе подвір'я, кози й козенята, багато різних комашок, ховрашки, що бігають неподалік", — так згадує Даниїл оселю бабусі та дідуся.

Павло та Галина Немировські з невісткою й онуками, Маріуполь, 2000 рікФото: архів родини Немировських, The Village Україна

Самі ж Павло та Галина Немировські загинули під час російських бомбардувань міста Марії. Де вони поховані й чи поховані взагалі — невідомо й досі.

Медик “Азову” був поранений в Оленівці. Батько Романа Мартіяна помер, не дочекавшись сина з полону

Бахмут був дуже крутим. Спогади про місто-фортецю від поліцейського Павла Дяченка

Бережу натхнення досі. Христя Арутюнова з Краматорська про участь в "Голосі" і власний проєкт Priana