Медик “Азову” був поранений в Оленівці. Батько Романа Мартіяна помер, не дочекавшись сина з полону
Природжений воїн та захисник
Роман — молодший син у родині Мартіянів. Між ним і братом Дмитром різниця 8 років. У дитинстві вони були дружні. Дмитро намагався навчити маленького Рому всьому, що вже міг сам: плавати, кататися на велосипеді, а згодом і на мотоциклі.
“І, звичайно, спорт. Ми обрали бокс. Потім Роман додав ще заняття у тренажерному залі. Він досить атлетично складений, з вольовим характером і загостреним почуттям справедливості. Такими якостями він був наділений з самого дитинства”, — каже Дмитро.
І саме це, за словами Дмитра, відіграло вирішальну роль — Роман не став чекати на повістку з військкомату і з початком окупації частини Донеччини та Луганщини добровольцем пішов захищати свою країну від російських загарбників.
Роман Мартіян
“Сказав батькам, що їде на заробітки. Мовляв, знайшов вакансію на заводі й тому переїжджає до Дніпра. І розповідав батькам байки, що винаймає житло з іншими хлопцями, що робота по змінах, тому не завжди має змогу відповідати на дзвінки. Ближче до Нового року зателефонував, сказав, що приїде на свято. Я теж приїхав до батьків. З братом домовилися зустрітися і разом піти. Коли дістався до умовленого місця, побачив двох хлопців у військовій формі. То був Рома з побратимом. Я аніскільки не здивувався, адже він — природжений воїн та захисник”, — зазначив Дмитро.
В “Азов” Романа запросив його побратим, з яким разом пройшли багато запеклих боїв. Саме той побратим і навчив Романа медичній справі.
“Брат розповідав, як “азовці” проходять навчання, що в підрозділі постійні тренування. А ще як він проводить інструктажі для молодих бійців. Для нього це було важливо. Я бачив, він радів тому, що може рятувати людей. Рома не з балакучих, але одного разу розповів, як під час запеклого бою він з групою евакуації відправився евакуювати хлопців. Їх вдалося витягти і, за словами брата, якби не зробили б цього, то ті воїни стовідсотково стали б “200”. Для Роми порятунок людей був, не побоюся цього слова, місією. Він розумів, що потрібен іншим і тому добре виконував свою роботу”, — сказав співрозмовник.
Всі відпустки проводив з батьками
Роман Мартіян зазвичай брав відпустку у січні — на день народження тата, та у серпні, щоб привітати маму. На початку літа 2021 року він разом з батьками поїхав до моря, у Мелекіне. Дмитро каже, братові хотілося відпочити саме на Азовському узбережжі, як колись у дитинстві.
“Коли ми були малі, батьки щоліта нас вивозили до моря для оздоровлення. І він хотів, я так розумію, створити цю атмосферу радості для них, тому попросив мене допомогти їх перевезти, посадити на потяг. Вони тоді провели 10 днів разом. Також вдалося взяти відпустку в серпні. Четвертого серпня відсвяткували мамин день народження, я поїхав до себе. А через кілька днів на Черкащині, де мешкають батьки, пройшов сильний ураган, і приблизно 60% будинків залишилося без дахів. Брат зателефонував, сказав, щоб приїздив, бо треба лагодити дах у батьківській хаті. Ось так в ремонті й пройшла відпустка Роми”, — згадує Дмитро.
Роман (зліва) і Дмитро (справа) з батьками
У січні був день народження батька. Всі розуміли, що не просто так на кордоні росія стягує свої війська.
“Ми тоді завели розмову про здоров’я Роми. За роки на службі він його дуже підірвав. Ніколи не лікувався в шпиталях, не використовував державні кошти. Вважав за краще самостійно лікуватися. Ми наполягали на лікуванні. Тоді він знову наголосив, що його вибір — захищати. І попросив нас, всіх його рідних, прийняти та поважати його вибір і більше це питання не підіймати. Ми розуміли, що Рома знав більше, ніж ми. Він сказав, що потрібен там своїм побратимам, що він хоче бути разом з ними”, — каже Дмитро.
Ми не здаємося в полон. Ми виконуємо наказ!
Наприкінці січня 2022 року рідні провели Романа на залізничному вокзалі. 24 лютого почнеться повномасштабна війна. 86 днів героїчної оборони Маріуполя. Здача в полон і обіцянки виходу на волю через 3-4 місяці.
“16 травня вийшла перша група людей з “Азовсталі”. Брат зателефонував мені зі словами: “Ти вже бачив, що хлопці виходять? Я хочу сказати, що ми також будемо виходити. І ми не здаємося полон, ми виконуємо наказ”. 18 травня брат вийшов з металургійного комбінату. Коли вони були вже в Оленівці, якось хлопці знаходили можливості писати, дзвонити. Рома постійно питав про батьків, особливо цікався здоров'ям тата. Повідомляв, що з ним все добре. Хоча я вже слідчому подав заяву про зникнення брата, і слідчий просив сказати, може ви знаєте, як з ним поводяться, може його там катують, допитують, фізично знущаються. Коли я спитав про це брата, він сказав, ні, все добре. Хоча ми всі розуміємо, як все було насправді, але він все заперечував”, — Дмитро згадує ті розмови з братом.
Після теракту в колонії Дмитру написала дружина побратима його молодшого брата і повідомила, що під час вибуху Роман отримав поранення, його відвезли до однієї з лікарень Донецька.
Роман Мартіян з перших днів війни росії проти України обрав шлях боротьби з російськими загарбниками
“Я зателефонував їй, щоб з'ясувати подробиці. Вона сказала, що її чоловік бачив, що у Роми поранена нога і що його повезли в Донецьк. Це все, що побратим зміг повідомити своїй дружині, а вона — мені. Вже з часом, після звільнення хлопців, від одного з них я дізнався більше подробиць про теракт. Саме цей побратим навчив брата медицині, і брат після цього перевівся на медичного військовослужбовця. І той лікар розповів, що Рома хоча і сам був закривавлений, та надавав допомогу іншим. Брата вже в останню чергу затампонували та закинули в КАМАЗ, який повіз поранених в Донецьк”, — розповів Дмитро.
На початку жовтня цього року Моніторингова місія ООН із прав людини у своїй новій доповіді про ситуацію в Україні заявила, що вибухи в колонії в окупованій Оленівці на Донеччині, внаслідок яких загинули і були поранені українські військовополонені, не були спричинені запуском українськими силами ракети HIMARS, як про це стверджувала російська сторона.
"На основі інтерв’ю з понад 50 свідками і постраждалими, а також аналізу доступних відео і фотографій Управління Верховного комісара ООН з прав людини дійшло висновку, що вибухи не були спричинені ракетами HIMARS, запущеними українськими збройними силами. Ступінь пошкоджень стін, стелі, даху та вікон казарми, стан двоярусних ліжок усередині, розмір залишкового кратера і радіус удару не характерні для ударів боєприпасами HIMARS", — йдеться в доповіді.
В ООН наголошують, що навіть одна ракета HIMARS, ймовірно, спричинила б значно більші пошкодження і руйнування казарми та прилеглої території. У доповіді наголошується, що наявні докази узгоджуються з траєкторією польоту боєприпасів зі сходу на захід.
Роман не знає, що батька вже немає…
Після звістки про полон батько Романа захворів — у літнього чоловіка стався обширний інсульт, відтоді він був прикутий до ліжка. За ним доглядали дружина та старший син. Дмитро намагався налаштовувати батьків на позитив, але з кожним днем йому все важче було це зробити.
“Батько захворів, коли Рома був ще на “Азовсталі”. Мати сказала мовчати, бо Ромі й так важко в Маріуполі, не хотіли його зайвий раз засмучувати. Якось Роман хотів поспілкуватися з татом, вже з "Азовсталі", мамі довелося розказати правду, що батько в лікарні, він слабкий, треба трохи пролікуватися і все буде добре. Та згодом я все ж таки брату розповів про інсульт. Роман надіслав невеличке відео, в якому він підбадьорював батька сказав, щоб він не хвилювався, що з ним все буде добре. І зовсім скоро вони зустрінуться й разом поїдуть на рибалку. У цьому був прояв його синівської любові й турботи. Рома постійно дбав про батьків”, — зазначив Дмитро.
Мама і брат Дмитро чекають на повернення свого захисника з полону
На жаль, 29 серпня, через рік і один місяць після теракту в Оленівці, Віктор Павлович помер, так і не дочекавшись на повернення молодшого сина. І Роман не знає, що батька вже немає…
Нині, за словами побратимів, які повернулися з полону, Роман Мартіян перебуває у в'язниці в Горлівці, куди його перевели 24 січня 2023 року. Рідні чекають на повернення свого сина та брата.
Наразі за ґратами на непідконтрольній українській владі території Донеччини та у російських в’язницях вже 17 місяців знаходяться понад 1500 військових Маріупольського гарнізону, серед них майже половина — бійці “Азову”.
Минуло 15 місяців, як росіяни влаштували теракт в Оленівці. У ніч на 29 липня 2022 року в Оленівській колонії пролунав вибух — тоді загинули щонайменше 50 українських військовополонених з “Азовсталі”, ще 130 отримали поранення різної ступені тяжкості.
Свої спільно з платформою Меморіал зібрали історії десяти українських захисників, які загинули в Оленівці. Вони мужньо захищали країну, кожен мав мрії та майбутнє. Але тепер герої живуть лише у спогадах близьких.
Дізнатись імена загиблих у Оленівці захисників можна на сайті спецпроєкту за цим посиланням.
Свої в Telegram 
