Тепер Донеччина пахне болем. Зруйнована Мар’їнська громада очима вчительки Валерії Сіднєвої
Валерія Сіднєва навчалася у Донецьку, на власні очі бачила, як проросійські бойовики захоплювали місто та будували блокпости. 24 лютого вона, як і більшість жителів країни, дізналася, що почалася війна. На початку повномасштабної війни Валерія думала, що скоро повернеться додому, та тепер розуміє, що не повернеться, хоча хоче побачити що сталося з її будинком. Про те, що відбувалося в Мар'їнській громаді у 2014 та 2022 роках Валерія розповіла у інтерв'ю для YouTube-каналу Свої.
Мальовничі села, що пахли квітами
Валерія народилася в селі Георгіївка Мар'їнської громади. Працювала в селі Максимільянівка.
"Це були мальовничі гарні села. Розташовувалися вони на центральній запорізькій трасі, яка йшла на Донецьк. Саме тому була налагоджена інфраструктура".
Валерія згадує, були часи, коли у Георгіївці була власна амбулаторія, сільська бібліотека, клуб та школа.
"Мешканців було не багато, але всі жили дружно. Біля кожного будинку був свій садочок. Коли розквітали квіти, завжди відчувався їхній аромат, особливо вечорами".
Дивіться повне відео 🎥
Початок російської агресії
У 2014 році Валерія закінчувала останній курс біологічного факультету Донецького національного університету. Тож всі події, які відбувалися від початку російської агресії проти України, бачила на власні очі.
"Як зараз пам’ятаю: 11 липня полетіли перші снаряди на Мар'їнку. Того дня ми з друзями відпочивали у сусідньому селі, тому бачили і чули, як все це відбувається. Коли ввечері їхала додому, бачила, як місто горить".
Тоді, згадує Валерія, почали з’являтися перші блокпости. Та закінчувати університет треба було, тож їздила вона через всі ці перевірки.
"Коли отримувала диплом, в Донецьку вже точилися бої й було чутно автоматні черги неподалік головного корпусу університету. Педагоги тоді казали, що вони аполітичні, тому тему російської агресії ніхто зі студентами не обговорював. Та й самі студенти відкрито не висловлювали власну думку з приводу тих подій".
Мрія про повернення в рідне село
Про те, що розпочалося повномасштабне вторгнення, Валерія дізналася не одразу. Вранці 24 лютого 2022 року вони збиралася на роботу.
"Та згодом мені зателефонувала моя двоюрідна сестра й сказала, щоб я збирала речі і їхала до неї в село Максимільянівку. Я зв’язалася з адміністрацією школи й там сказали, що почалася війна й на роботу ніхто не виходить".
Перші обстріли в селі припали на кінець березня-початок квітня 2022 року.
"Село Георгіївка вже понад півтора року під масованим обстрілом. Там фактично не залишилося непошкоджених будинків. Сильних пошкоджень зазнало й село Максимільянівка. Ще у березні цього року, коли я туди приїздила, село виглядало більш-менш вцілілим. А ось вже влітку з’явилося набагато більше руйнувань".
Найбільше, каже Валерія, страждає частина села, що знаходиться ближче до села Георгіївка, яке неподалік Мар'їнки.
Через обстріли Валерія була вимушена покинути рідне село. Ділиться, виїжджати з будинку було дуже важко. З собою вона взяла лише найнеобхідніші речі та ноутбук для роботи. Все інше залишилося вдома.
Зараз Валерія живе у місті Гірник Курахівської громади. Там працює у школі заступницею директора з виховної роботи та викладає хімію й біологію.
"Це невеличке місто, де більша частина населення працює на шахтах. Мені тут комфортно й дуже подобаються люди, з якими я спілкуюся. Мене тут гарно прийняли".
Попри це Валерія часто спілкується із односельцями. І всі вони кажуть, що одразу після закінчення війни повернуться додому, накриють великий стіл й святкуватимуть перемогу. Хоча сама жінка каже, що на початку повномасштабної війни думала, що скоро повернеться, а зараз розуміє, що ні, хоча поїде, бо дуже хоче побачити що залишилося від її будинку.
Свої в Telegram 
