Росіяни перетворили Маріуполь на руїни. Поліцейський Олександр Корецький про блокаду та полон

Перші дні вторгнення росії в Україну

24 лютого було розпорядження командувача ЗСУ про зняття всіх поліцейських з блокпостів. Замість них на чергування заступили бійці Нацгвардії.

Ми створили додаткові групи реагування та патрулі. В Маріуполі ми боролися з мародерами, з-під обстрілів вивозили поранених. Дуже важко було дивитися на тих дітей, які залишилися у місті, які все бачили на власні очі та у дитячому віці відчули те, що іноді не відчували старі за віком люди.

Я вважав себе досить міцною людиною. Але коли до мене підійшов років, може, 6-7. Очі, як у старця. І дівчинка, ще менша, років п’яти, його сестра. Вони були евакуйовані з Лівого берега. У мене була в куртці вітамінна пастила, і я її віддав. Ну, нічого було їм дати, тільки це. А їхні рідні варили суп. Близько 10 осіб було, а каструлька десь на 3 літри. І вони кажуть: «Хлопці, ми вас зараз нагодуємо». Я кажу: «Що ж ви робите? Ми ж для вас привозимо продукти, а не для того, щоб самим їх з’їсти».

А коли я пішов, хлопчик наздоганяє, за рукав бере й каже: «Дядю, а ти ще приїдеш?». Коли я сів у машину, хлопці кажуть: «А що з тобою? В тебе сльози на очах». Це неправильно, коли діти це бачать, коли діти від цього гинуть. Війна – це неправильно.

Обстріл пологового

До лікарні я прибув за декілька хвилин після нанесення росіянами удару. Я обійшов цю лікарню з першого по третій поверх, шукаючи загиблих та поранених. Там були маленькі діточки, які щойно народилися. А їх вже виносили на вулицю у мороз. Були вагітні жінки, серед яких й поранені. Всі вони були дуже налякані.

Хлопець привіз свою дружину народжувати до лікарні. Сам поїхав за 40 хвилин до удару. Він плакав, кричав, бо не знав, що з дружиною. Я його тряхнув й спитав: «Ти відчуваєш, що у серці із ними обірвався зв’язок?». Він сказав, що ні. Тому я запевнив його, що треба жити надією. І ми їх знайшли та евакуювали.

Наслідки російського удару по пологовому будинкуАвтор: АР

Коли потім на допиті представники так званого слідчого комітету рф мене питали чи знаю я щось про воєнні злочини, я розповів про бомбардування пологового будинку. Мене питали чи то наш літак був. Відповів, що ні – російський.

Коли я вже був у полоні, мені давали почитати спецвипуск «Комсомольської правди». Там було написано, що повітряно-космічні сили росії здійснили ракетно-бомбовий удар по лікарні №3 Маріуполя, бо там був штаб «укронацистів».

Я питав в них, чи бачили вони коли-небудь, щоб жінка з величезним животом, яка у мороз була одягнена лише у легкий халат, босоніж у крові йшла по битому склу. І йдучи по цьому склу вона ще народжує дитину. На що мені сказали, що не треба про це говорити, бо вони дуже вразливі. А мені періодично і досі це сниться.

Росіяни зруйнували Маріуполь

Кожні півгодини-годину заходив літак. Ми чули звук двигуна і розуміли, що буде два удари. Спочатку вони били ракетами, потім – важкими бомбами ФАБ. У них була така тактика: коли прилітала одна ракета, на місці удару збиралися працівники правоохоронних органів, служби порятунку. І в цей час прилітала друга ракета. Вони дуже любили це робити вночі, коли люди вже спали.

Коли після таких обстрілів приїжджали, бачили, як палає багатоповерхівка, люди благають про допомогу. Ми починали їх виводити, намагалися врятувати, і десь за 20-30 хвилин роздавався другий удар в теж місце.

Наслідки російських обстрілів по МаріуполюАвтор: Євген Малолєтка

Місто перетворилося на руїни. Росіяни планомірно розбивали квартал за кварталом.

Виживання у полоні

16 березня 2022 року була спроба вийти з міста. Ми проїхали декілька блокпостів. На в'їзді до Бердянська стояли так звані військовослужбовці «днр». які влаштовували ретельні перевірки всіх чоловіків. І вони дуже раділи, що спіймали підполковника.

У полоні кожного дня вранці та ввечері нас виводили з камер. Мабуть, весь світ чув, як вони поводяться з тими особами, хто отримав довічне ув’язнення. Ребра, які мені зламали, зросталися неправильно й давили на серце. І це сталося не тільки зі мною, а й з іншими хлопцями. З нами це залишиться до кінця життя.

Саме важке у полоні було нерозуміння того, що з рідними та близькими. Мене питали росіяни: «Ну що, старий, як думаєш, живі твої?». Відповідав, що маю надію на це. А вони зі сміхом казали: «Ну-ну, сподівайся». Думаю, розумієте, що після цих слів відчуває людина.

Окупанти намагалися зробити так, щоб ми не розуміли, де ми, котра година, яке число.

Повернення в Україну та на службу

Особисто мене на обмін возили 8 разів. Відчиняються двері у автозаку, а потім - новий етап та нова прийомка. А на ній завжди лупцюють, щоб ми «розуміли своє місце».

Та якось, коли нас звели у стрій, й ми пішли в один бік, а росіяни – нам на зустріч, Я завжди казав, що коли вийду та ступлю на українську землю, я стану на коліна і поцілую її. Це я і зробив.

Зараз я повернувся на службу. Ми всі повинні робити те, що вимагає від нас держава. У нас є наші функціональні обов’язки й ми повинні їх виконувати. Коли кожен робитиме свою справу, у нас все вийде.

З полону привіз зошит з рецептами й пошиті речі. Історія поліціянта з Маріуполя Святослава Єрмонова

Звільнений з полону поліціянт з Маріуполя хоче повернутися на службу. А поки збирає гроші на дрони

Витримав, бо знав, що на нього чекають. Історія Сергія Хохлова, який повернувся з полону