Голодомор в Україні. Що відбувалося на сході та як росія вдається до геноциду голодом зараз
Кожної четвертої суботи листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору. Цьогоріч цей день припадає на 25 листопада. Традиційно о 16:00 проходить загальнонаціональна хвилина мовчання. В цей день згадують про мільйони загиблих українців внаслідок створення радянською владою штучного голоду. А ще цього дня українці та усі, хто визнає голодомор в Україні, запалюють вогник у домівках в знак пам’яті та скорботи.
Передвісники Голодомору
Завідувачка науково-дослідного сектору Луганського обласного краєзнавчого музею Оксана Бакшинська розповідає, трагедію 1932-1933 років можна було передбачити заздалегідь, навіть у 1925 році, коли на XІV з’їзді більшовицької партії було взято курс на індустріалізацію.
«Проводитися вона мала за рахунок села. Для цього було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари, щоб викачувати гроші з селян на розвиток індустрії, головним чином росії».
Людей почали примушувати до колективізації, створювалися колгоспи і селяни повинні були туди йти.
Оксана розповідає, селяни не сприймали колективізацію, не бажали йти в колгоспи і у них почали конфісковувати землі, майно, збіжжя і вже відкрито примушувати вступати в колгоспи. Все це призвело до повстань селян.
Такі плакати-призови були за часів колективізації
«Лише в селах Старобільського округу в 1929 році зареєстровано близько 70 замахів на розкуркулювачів, підпалів їхнього майна. Люди намагалися відстоювати свої права та майно. У відповідь були ще лютіші репресії. Судові й позасудові каральні органи не скупилися на суворі вироки: розстріли, тривалі терміни позбавлення волі, вислання за межі України».
Статистичні дані свідчать: якщо в 1929 році на Луганщині серед репресованих за політичними мотивами було лише 170 селян, то в 1932 році – 515, а у 1933-му – 771.
Окрім колективізації, тоталітарна влада задумала ще й розкуркулення. Тодішня влада навмисно розпалювала ворожнечу між бідняками й звинувачуваними у всіх бідах «куркулів».
Радянська влада задумала ще й розкуркулення
«Цими «куркулями» були переважно ті, хто в роки впровадження нової економічної політики зміг довести свою підприємливість, кмітливість, працьовитість. Вони намагалися чинити опір, з ними були й так звані «середняки», які не полишали надії з часом вибитися в люди і зажити заможніше».
За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості. Призупинялося продовольче постачання сіл.
«Переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення чи розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. Крім того, запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та «незаконно» розданого хліба колгоспникам».
Закон «про п’ять колосків» та експорт зерна
Голодомор спричиняли також непосильні плани хлібозаготівель. Знаючи ситуацію в Україні, ігноруючи заклики і попередження українських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44%.
«Не треба забувати й про експорт українського зерна. Поки в Україні голодували, СРСР намагався налагодити якомога більші поставки зерна за кордон. І хто б міг подумати, що країна з найродючішими чорноземами потерпає від голоду, бо відбирають абсолютно все».
Радянська влада забирала в селян весь врожай
У серпні 1932 року було прийнято так званий закон «про п’ять колосків», який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям.
«Незабаром з’явився закон про «боротьбу зі спекуляцією», який передбачав ув’язнення в концтаборах від 5 до 10 років для тих селян, які від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 року продовольство в містах розподілялося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі».
Голод на Луганщині
Оксана каже, тривалий час прийнято було вважати, що Голодомор не торкнувся промислових районів сходу України, але це не так.
Для розправи з селянами влада широко використовувала спеціальний позасудовий репресивний захід – занесення на «чорну дошку» районів, сільрад, сіл та колгоспів за «невиконання хлібозаготівель», Згідно із Постановою від 6 грудня 1932 року до них застосовувалися такі міри:
- негайно зупинити завезення товарів, цілком зупинити кооперативну і державну торгівлю на місці та вивезти із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари;
- цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників так і для одноосібників;
- заборонити всяке кредитування, зробити термінове вилучення кредитів і всіх інших зобов’язань.
«Деякі села Луганщини також потрапили на ці «чорні дошки»: Астахове, Байдівка, Калинове, Сентянівка».
Режим «чорних дошок» для окремих сіл зберігався фактично до кінця 1933 року.
Радянська влада запровадила "чорну дошку"
«У той час люди готували затирухи, коржі, маторженики та мамалигу – застосовували різні сурогати. Готували з усього, що можна було їсти. З вулиць пропали собаки, коти, пташки, навіть траплялися випадки канібалізму».
Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 років, мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.
«Найбільші втрати в українських селах і станицях. Деякі села вимерли або майже повністю, або взагалі».
Села Луганської області втратили приблизно половину свого населення, переважно українців. Найжахливіші наслідки у Верхньотеплівському, Новопсковському, Старобільському, Біловодському та Рубіжанському районах.
Показники смертності зростали у кілька разів
«На території нашої області показники смертності в цей період збільшилися в 3-4 рази. Велика смертність була серед дітей, особливо немовлят. Були випадки, коли батьки виводили дітей до міст і там залишали, аби вони змогли вижити».
У 1933 році партійно-радянське керівництво, намагаючись уникнути економічної катастрофи, почало відмовлятися від прискорених темпів індустріалізації і безрозмірної продрозкладки.
«Сільрадам було наказано після смерті не вказувати причину. У селах у спустілих будівлях стали відкривати такі собі невеличкі лікарні, де голодуючих почали потроху годувати молоком і невеликою кількістю хліба. Але не кожен організм з цим справлявся, люди все одно гинули».
Своїми діями радянська влада через масові репресії підірвала генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема.
«Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена «соціалістична колективізація» – створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення».
Голод на Донеччині
Історикиня Ольга Демідко розповіла, як і в інших регіонах України, на Донеччині, а зокрема й в Приазов’ї, радянська влада намагалася знищити найбільш ініціативно-працьовиту частину населення.
Ольга каже, на той час виникали сварки між міською інтелігенцією. Вони намагалися боротися навіть проти пропаганди, проти того, що забирали коштовності.
«І коли розпочався процес «розкуркулення», вони перші потрапили під удар, хоча й не мали великих маєтків чи землі».
Існує стереотип, що в Азовському морі було багато риби й саме це врятувало жителів Приазов’я від голоду.
«Але я знайшла багато документів та свідчень, де зазначено, що в регіоні траплялися випадки канібалізму. Голод охопив території досить розповсюджено. Найбільше це стосувалося дітей».
Як зазначає завідувач відділу досліджень Голодомору та штучних масових голодів Національного музею Голодомору-геноциду Дмитро Білий, тоді контролювався вилов риби й для цього створювалися рибколгоспи.
Можливо, припускає Ольга, цей стереотип про рибу пішов із Бердянська, що на Запоріжжі. Бо там навіть встановлений пам’ятник бичку. Згодом цей стереотип охопив і Приазов’я.
«Напевно відомо про 50 тисяч осіб, які в ті часи загинули в регіоні. Найбільше серед них було греків, українців та менонітів (німців)».
Замовчування та перепис історії
Росіян і досі лякає пам’ять про Голодомор. Одне з перших свідчень, які вони знищили після окупації Маріуполя, став Меморіал жертвам Голодомору. Історик Андрій Марусов каже, ця пам'ятка була встановлена у 2004 році за ініціативи керівниці маріупольського товариства «Меморіал» Галини Захарової.
Коли Маріуполь окупували, росіяни знесли Меморіал, а також пам’ятні таблички з іменами репресованих.
Окупанти знесли Меморіал пам'яті в Маріуполі
«На тимчасово окупованих територіях росія намагається змінити історичну пам’ять на свою користь. Вони визнали себе наступниками СРСР й тепер ніколи не визнають, що союзи стали винуватцями Голодомору».
Нині в росії, наголошує Марусов, радикально переформують та знищують реальну історію.
«Вони повним ходом будують імперію зла, яка не пам’ятає нічого, окрім того, що їм нав’язують».
Ольга Демідко додає, зараз в тимчасово окупованому Маріуполі взагалі замовчують про страшні події 30-х років.
«До травня минулого року у місті перебував мій учень, якого я готувала до ЗНО. Коли він вибрався з окупації, розповів, що у школах був наратив про те, що не треба розповідати школярам про 32-33-ти роки. Учні це помічали, бо вже вивчали історію, але коли їх питали, що їм відомо про той період, мовчали через страх».
Андрій Марусов додає, страх та тотальна російська пропаганда здатні стерти будь-яку історичну пам’ять.
росія вдається до геноциду голодом й сьогодні
Дмитро Білий зазначає, сучасна війна росії проти України стала повторенням тих геноцидальних практик, які 90 років тому проводила москва. Вони крадуть дітей та вивозять на територію рф, знищують бібліотеки, театри, музеї та меморіали. Все це накладається на матрицю подій останніх років.
«Вони знищують фундамент нації й позбавляють її харчів, здійснюють терор голодом. Вивозять провізію та нищать зернові термінали. Паралелі тих років та сьогодення перетинаються».
Обмеження експорту українського продовольства росією через морські коридори, знищені росіянами врожаї та заміновані поля призводять до зменшення виробництва зерна в Україні, яке в тому числі йшло до країн, де люди страждають від голоду. Це призводить до уповільнення темпів боротьби із голодом та недоїданням людей у світі. Про це заявив Голова парламентського Комітету з питань аграрної та земельної політики Олександр Гайду.
росіяни крадуть зерно з порту Маріуполь
«Кожен день війни приносить нашим аграріям та економіці країни величезні збитки. Більшість фермерів втрачають доходи та потребують фінансової підтримки. Україні потрібне повноцінне розблокування експорту морськими шляхами, міжнародна підтримка та фінансова допомога для швидшої перемоги. Це потрібно в тому числі, аби не було зростання голоду у бідних країнах».
Свої в Telegram 
