5-річний Артем Нечаєв чекає тата з полону. Його мама хвора на рак, хлопчиком опікується тітка
Свої поспілкувалися з Марією. Жінка каже, тепер вона багатодітна мати, бо опікується чотирма дітьми — двома племінниками і двома власними. Родина живе у орендованій квартирі у Києві. Сюди вони переїхали з нині окупованого Мелітополя восени 2022, аби займатися поверненням з полону брата та допомогти його дружині з лікуванням.
За новинами в Маріуполі слідкували в окупації
Олегу Нечаєву зараз 33 роки. У 2020-му він підписав контракт зі Збройними силами України. Був на посаді водія, служив поблизу Бердянська у військовій частині А 1965, 36-та бригада, 501-й батальйон.
Брат Марії Олег Нечаєв з дружиною
“Невдовзі після того, як брат пішов служити, родина з Мелітополя переїхала до Бердянська, щоб бути ближче. Орендували там квартиру. Молодшому сину Артемчику тоді був лише рік. Старшому Даніїлу зараз десять, тоді 6. Він від першого шлюбу Олександри, але мій брат любив його, як рідного”.
Олег із сином
Марія каже, що брат особливо не розповідав про службу. І тому ані вона, ані дружина не знали, де саме був Олег на момент повномасштабного вторгнення.
“Нам було дуже страшно, бо Мелітополь з перших днів був вже під окупацією. Було багато військової техніки, я стільки ніколи не бачила. І літаки, які тримали курс у бік Маріуполя. Ми кілька разів намагалися виїхати з міста, але не вдавалося. Слідкували за новинами з Маріуполя. Потім зник зв'язок і ми не знали, що з Олегом, чи живий він. Наша мама, я, Олександра від цього не знаходили собі місця. Дружина брата особливо переймалася, бо Олег був годувальником у сім'ї, а жили вони в орендованій квартирі. І, я так думаю, що Олександра не розуміла, як і де далі жити з дітьми. Хоча ми їй завжди казали, що її з дітьми не покинемо, що все буде добре”.
Через стрес невістка захворіла на онкологію
Коли стало відомо про полон, дружина брата дуже стресувала: її нічого не цікавило, навіть діти, замкнулася в собі, відмовлялася їсти. Дійшло до того, що Марія з чоловіком вже почали її сварити, мовляв, що ти робиш, треба їсти, бо помреш з голоду, а жінка на їжу вже реагувала нудотою. Тоді вони вирішили, що так далі не може продовжуватися і повезли Олександру в лікарню. Там їй зробили повне обстеження і в описі магнітно-резонансної томографії було написано “потребує консультації онколога”.
“Ось так і стало відомо, що в Олександри рак. Впевнена, що всі хвилювання за чоловіка відбилися на її здоров’ї, стрес “виліз” у такий спосіб. З часом їй ставало все гірше. Поклали Олександру в одну з мелітопольських лікарень. Почали робити різні аналізи, брали проби на онкомаркери. Спочатку не могли точно встановити захворювання, лікарі вагалися між раком легень та раком молочної залози. А ще в Олександри виявили перелом хребта. Вона була лежачою, вже пішли метастази. Але нам вкрай треба було її “поставити на ноги”, бо через її важкий стан ми не могли виїхати з окупації. Олександрі зробили 8 курсів хіміотерапії, їй капали ібадронову кислоту, щоб хребет зрісся. Треба було ще носити спеціальний корсет, але нам його так і не вдалося знайти”.
З Мелітополя до Києва Їхали чотири доби
Марія згадує, лікар взагалі тоді не давав шансів, що дружина брата житиме, але сталося диво. Олександра пройшла хіміотерапію, втратила волосся. А ще витерпіла чисельні ін’єкції від нудоти. І почала потроху їсти. Хребет зрісся, Олександра стала самостійно пересуватися.
Дружина Олега після лікування
Виїхати з Мелітополя родина Марії та її брата змогли лише у вересні, напередодні так званого “референдуму”.
“Ми планували виїжджати через Запоріжжя. Взяли дозвіл в комендатурі, на той час вже без цього папірця не можна було виїхати. Начебто ми їдемо на лікування у Запоріжжя. Але на блокпосту біля Василівки мого чоловіка не пропустили. Там стояли люди у військовій формі з нашивками т.з. “ДНР”, сказали, що в Україні йде мобілізація і до 35 років чоловіків не випускають. Я зі своїми дітьми й чоловіком їхали нашою автівкою, а дружина брата з синами та моєю мамою — іншою. І дружину брата пропустили, бо вона їде в лікарню, а нас — ні. Тоді ми повернулися додому, трохи перепочили і того ж вечора поїхали через Крим. Вже о другій годині ночі ми пройшли фільтрацію на Чонгарі, а далі довгий шлях через всю Росію, Латвію, Литву, Польщу. На п’яту добу нарешті дісталися до України. Відтоді ми всі разом живемо в Києві”.
Діагноз — рак молочної залози
В столиці Олександра одразу звернулася до спеціалістів. Лікування виявилося не дієвим — метастази пішли по всім кісткам. Лікарі влітку 2023 року сказали, що Олександрі залишилось від 6 місяців до трьох років, з урахуванням лікування.
Олександра після курсу хіміотерапії
“З листопада 2022-го вона знаходиться в київському онкоцентру. Там її лікують. На постійній основі Олександра приймає препарати, які призупиняють розповсюдження метастаз. Там їй постійно ставлять крапельниці, щоб кістки не ламалися і були міцними, колють гормони та знеболювальне, періодично роблять обстеження. Вона має статус людини з інвалідністю I групи підгрупи Б, тобто потребує пожиттєвого догляду. Частину препаратів ми купуємо самі. Обстеження також робимо за власні кошти. Наприклад, кілька разів брали гістологію з метастазів. Деякі обстеження роблять безплатно, деякі ліки дають теж безплатно. Можна сказати, що 50 на 50”.
В розмові Марія згадала, що після переїзду з Мелітополя на одній з перших зустрічей в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими вона розповіла начальнику ГУР Кирилу Буданову і голові СБУ Василю Малюку про хвору невістку. І отримала допомогу. Це стосувалося аналізів Олександри, їх треба було відправити на дослідження в одну з клінік Німеччини, звісно, це коштувало чималих грошей, яких просто не було у родини переселенців. А завдяки цій зустрічі вдалося все зробити безоплатно. В підсумку саме аналізи з європейської клініки підтвердили в Олександри рак молочної залози.
Виграла суд — брат не дезертир
Паралельно з лікуванням невістки Марія судилася з військовою частиною, де на момент повномасштабного вторгнення служив Олег. Справа в тому, що 501-й окремий батальйон морської піхоти отримав підозру у добровільній здачі в полон.
Олег Нечаєв у ворожому полоні
“Спочатку зверталася до Координаційного штабу, Офісу уповноваженого з прав людини, розповідала про свою ситуацію для найскорішого повернення брата. Я показала листування з Олегом, які в мене залишилися, також показала дописи в соцмережах. І всі ці докази передала до Державного бюро розслідувань. Ходила на допит в ДБР разом з Олександрою. Я багато до кого зверталася, але все це було безрезультатно. Нам казали, що ніхто хлопців не вважає дезертирами, що все буде добре, а в підсумку все ж таки відкрили кримінальне провадження. І, звісно, грошового забезпечення не отримували, хоча ми його дуже сильно потребували на той час. Адже гроші нам потрібні на лікування невістки”.
Суд тривав 3 місяці. І Марія цю справу виграла.
“По-перше, мій брат виконував наказ командира. По-друге, сили в Маріуполі були не рівні, російська армія за кількістю озброєння та людей була набагато більша, ніж наші хлопці. У деяких рідних також були листування, де хлопці писали, що в них не було боєприпасів і не було що їсти. Звісно, все це ми передали слідчому, як докази. До того ж наші рідні були на заводі Ілліча, там не було бункеру. З брата та його побратимів усі обвинувачення зняті. Винні з усього батальйону тільки дві людини, один з них начальник речової служби тилу Костянтин Безсмертний. Після того, як ми виграли суд, стали отримувати грошове забезпечення від держави Ці гроші йдуть на утримання дітей брата і лікування його дружини”.
Теперь я багатодітна мати
З квітня 2023 року Марія офіційно взяла дітей свого брата під опіку. Так їй порадив лікар, який прогнозував, що Олександрі залишилося жити не більше трьох років.
Марія з дітьми брата
“Бо старший Даніїл, як я вже казала, не рідний син і його могли забрати в інтернат, бо по документах він мені ніхто. Ось так я стала багатодітною мамою: моїм дітям — Костянтину 11 років, Єві сім, а братовим синам — Даніїлу 10 і Артему 5. Що і казати — важко і морально, і матеріально, і фізично. Не було і місяця, щоб хтось з дітей не хворів, з лікарень ми майже не вилазимо”.
Марія знаходить час ще відвідувати акції у підтримку військовополонених. Вони відбуваються щонеділі в Києві та різних містах країни. З нею ходять Даніїл та Артем.
Молодший син Олега разом із Марією бере участь в усіх мирних акціях
За будь-якої погоди — чи то сніг, чи дощ, неважливо. Марія постійно ходить на зустрічі з представниками Координаційного штабу, Уповноваженого з прав людини, навіть зустрічалася з нунцієм, постійним дипломатичним представником Папи Римського в Україні. Але поки все це безрезультатно.
Зверталась за допомогою і до Нунція
Олег Нечаєв у полоні вже 22 місяці. Рідні жодного разу не отримувала від нього листа, не було дзвінка. Морпіх теж нічого не знає про свою сім’ю, чи виїхала дружина з синами з окупації. І про хворобу Олександри йому теж нічого не відомо.
“Нам тільки одне відомо, зі слів одного зі звільнених хлопців, який вийшов на волю 31 грудня 2022 року, брата торік могли обміняти, але вранці 11 людей з камери вивели, а Олега залишили. Де зараз мій брат? Я не знаю! Який у нього стан здоров'я? Я теж не знаю! Звісно, що всі ці події відобразились і на моєму здоров'ї. Я дуже багато плачу. Не плакала у своєму житті стільки, скільки я виплакала сліз за ці два роки. Спілкуюсь з психологом майже два роки, його мені надали безплатно, і я дуже вдячна спеціалісту за постійну підтримку. Нещодавно мене прооперували. Також від постійного стресу я маю серйозні проблеми з гормонами. Мама теж була в лікарні, зробили надскладну операцію на голові. Вона із своїм братом, який має II групу інвалідності, живе окремо від нас, моя родина орендує їм житло. Не знаю, чому у нас з братом така гірка доля. Наше життя до повномасштабного вторгнення було прекрасним. У моєї родини був свій будинок з басейном. Кожні вихідні ми збиралися, смажили шашлики, брат приїжджав до нас в гості зі своєю сім'єю. А зараз я майже нічого не можу собі дозволити, бо живемо в орендованій квартирі, діти ростуть, хворіють, гроші потрібні для лікування невістки”.
Хочу, щоб брат встиг побачити свою дружину
Олександра Нечаєва продовжує лікування. Жінка скаржиться на біль у ребрах, на останньому знімку ріст метастаз пішов саме туди, та на болі в тазу. Вона переважно лежить. У березні їй робитимуть скан кісток, аби побачити чи пішли метастази далі, чи ні. Ще Олександрі роблять уколи в живіт.
“Знаєте, ми Олександру як можемо бережемо, бо дуже хочемо, щоб мій брат все ж таки встиг її побачити. Я не знаю, правда, як ми йому про це скажемо, про її хворобу. Щовечора дивлюся на фотографію брата і потім на маленького племінника, Артемка так схожий на свого батька. Хочеться, щоб родина нарешті возз'єдналася. Ми не втрачаємо надії, чекаємо і віримо, що їхня зустріч відбудеться вже зовсім скоро. Я хочу, щоб мій брат встиг побачити дружину живою, щоб він був поруч із нею в такий складний для неї час, щоб наша влада доклала максимум зусиль для його найскорішого повернення. Я б хотіла звернутися до людей і попросити їх виходити й підтримувати родини військовополонених, бо наші рідні там боролися за всіх нас. Тому ми маємо бути голосом їхнім тут і кричати, і нагадувати про них суспільству”.
Свої в Telegram 
