Брат повернувся з полону через 649 днів. Ми боремося за волю бійців 57-ї ОМБ, які захищали Луганщину
У полоні брат мріяв про обійми з рідними
Востаннє Марія чула голос брата 19 квітня 2022, тоді вони дуже швидко поговорили по телефону. І ось нарешті довгоочікувана зустріч — жінка приїхала в перших числах лютого до медзакладу, де зараз проходить реабілітацію Роман.
“О 6-й ранку стояла під воротами їхнього реабілітаційного центру. Брат здивувався моєму приїзду. Мені ще кілька годин довелося його чекати, бо є певні правила, коли можна відвідувати. Коли я його побачила, в мене серце завмерло.
Я коли запитала у нього, що він хотів найбільше найбільше у полоні, брат сказав, що не хотів якихось смаколиків, а просто обійняти рідних людей і знати, що у нас все добре, що ми живі й здорові”.
Я жила за 500 метрів від російського кордону
До повномасштабного вторгнення родина Марії мешкала в Сумській області. Її будинок, який придбали за пів року до бойових дій, знаходився за 500 метрів від російського кордону. Каже, що раніше не усвідомлювала, яким щасливим було її життя.
Марія з братом у дитинстві
“Ми намагалися триматися, сподівалися, що обстріли припиняться і війна закінчиться. Але коли побачили, що артилерія безперервно працює, росіяни стріляють з мінометів, “Гради” летять через наш будинок постійно, поряд знищуються сусідні будинки, зрозуміли — більше не можемо так жити. Є пряма загроза для нашого з дітьми життя і здоров'я, і у травні 2023 ми поїхали з рідного дому”.
Те, що брат живий, але у неволі, дізналися від звільненого побратима
Роман родом з Хмельницької області. У війську, у 57-й бригаді, майже від початку повномасштабного вторгнення. Марія стверджує, що у брата і його побратимів не було достатньо зброї, щоб протистояти ворогу на Луганському напрямку, де тоді дислокувалася мотопіхотна бригада.
“Поки керівництво країни докладало всіх зусиль, щоб знайти союзників у цій війні, щоб нам допомогли, надали зброю та матеріальну допомогу для відбиття наступу ворожих сил, наші воїни 57-ї мотопіхотної бригади на Луганщині відстоювали кожен метр землі своїми тілами з квітня по червень 2022 року”.
Брат Марії - Роман
Роман потрапив у полон у квітні 2022 року. Спочатку рідні не знали живий він чи загинув.
“Про те, що брат у російському полоні ми дізналися від звільненого в червні 2022 року хлопця. Він якось зміг запам'ятати телефон дружини Роми й вже на волі зателефонував їй. Через нього брат передав про себе звістку. Ми сподівалися, що і Рому скоро звільнять, але йшов час, відбувалися обміни, а його не було в списках”.
Нас об’єднали спільне горе та біда
Треба було щось робити й боротися за хлопців, тож у вересні 2022 рідні бійців 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка об’єдналися і створили громадську організацію “Знайти і повернути. 57/34”. За даними, зараз в організації близько 200 людей з різних куточків України — з Дніпра, Житомира, Павлограда, Тернополя, Львова, Києва, Сум тощо. Це дружини, матері та батьки, сестри та брати полонених та безвісти зниклих військовослужбовців.
Рідні полонених військовослужбовців 57-ї ОМБ об'єдналися у боротьбі за повернення їх з полону
“Що означає 57/34? Це була назва батальйону — 57-ма бригада 34 батальйону, в якому була більшість зниклих військових, а також полеглих в боях біля Новотошківського і тих, кого взяли у полон. Поступово до нас почали приєднуватися рідні бійців із 17 батальйону та інших підрозділів 57 бригади, які навесні та влітку 2022-го теж стримували ворога на Луганському напрямку. Наразі нам відомо, що під час тих боїв загиблими або безвісти зниклими вважаються двісті воїнів тільки з нашої бригади. А також близько 30 полонених, яких нам вдалося розшукати самотужки через свідків, по фото та відео у російських телеграм-каналах”.
Марія каже, що з сім'ї полонених та зниклих безвісти військовослужбовців за ці неповні два роки стали майже рідними. Підтримують морально одне одного, особливо коли зустрічаються на акціях в різних містах України.
Рідні військовополонених під час однієї із зустрічей
“В одного із хлопців, який вважається зниклим безвісти, народився син, якого він навіть не бачив. Іншого полоненого чекає старенька матуся, окрім якої в нього більше нікого немає і яка вимушена була вибиратися самотужки з окупації. У однієї жінки з Кіровоградщини один син загинув на війні вже після 24 лютого, а інший — зниклий безвісти у 2022 році в Луганській області. Один зі зниклих безвісти мав багато військових заслуг, перебував на військовій пенсії, міг би не йти на війну, але він вивіз з окупації свою сім'ю та пішов захищати Батьківщину. Серед тих, хто пішов на війну та зник в той період переважно справжні герої, які примчали з-за кордону, покинули свої сім'ї та пішли захищати рідну землю”.
Молимося за тих людей, які ведуть перемовини про обміни
Родини, які об’єдналися в громадську організацію “Знайти і повернути. 57/34”, звертаються до Міжнародного комітету Червоного Хреста і просять, щоб представники гуманітарної установи активізували свої зусилля.
“І, можливо, їм все ж таки вдасться достукатися до російської сторони для того, щоб представники міжнародної організації могли відвідувати полонених у колоніях. І ми сподіваємося на зусилля і нашої сторони, молимося за тих людей, які ведуть перемовини про обміни”.
Майже за два роки з полону повернулися лише шестеро бійців з бригади
Майже за 2 роки з полону повернули лише шістьох військовослужбовців 57-ї бригади Луганського напрямку. Марія закликає українське суспільство та міжнародну громадськість не мовчати про полонених, тиснути на російську сторону, сприяти поверненню полонених та останків тіл загиблих.
Члени громадської організації "Знайти і повернути. 57/34" постійно зустрічаються з представниками усіх установ, аби наблизити повернення рідних з полону
“Рідні постійно бачаться на спільних зустрічах у різних державних установах. Це і офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, і Служба безпеки України, і різні комітети Верховної Ради, а також громадські діячі. Якщо існує навіть 1% того, що нам можуть допомогти, ми їдемо і говоримо, просимо. Тобто у будь-який спосіб, як тільки можемо намагаємося допомогти нашим рідним. На жаль, наші державні інстанції говорять, що перемовини щодо повернення з полону військових з Луганського напрямку проходять дуже складно. Але ми не втрачаємо надії, ми віримо в те, що нам вдасться повернути своїх рідних додому — і тих, хто перебуває в полоні, і тих, хто загинув на полі бою”.
Свої в Telegram 
