Брат повернувся з полону через 649 днів. Ми боремося за волю бійців 57-ї ОМБ, які захищали Луганщину

У полоні брат мріяв про обійми з рідними

Востаннє Марія чула голос брата 19 квітня 2022, тоді вони дуже швидко поговорили по телефону. І ось нарешті довгоочікувана зустріч — жінка приїхала в перших числах лютого до медзакладу, де зараз проходить реабілітацію Роман.

“О 6-й ранку стояла під воротами їхнього реабілітаційного центру. Брат здивувався моєму приїзду. Мені ще кілька годин довелося його чекати, бо є певні правила, коли можна відвідувати. Коли я його побачила, в мене серце завмерло.

А потім мене поглинули емоції, здебільшого плакала, але то були сльози щастя, що нарешті можу обійняти рідну людину

Я коли запитала у нього, що він хотів найбільше найбільше у полоні, брат сказав, що не хотів якихось смаколиків, а просто обійняти рідних людей і знати, що у нас все добре, що ми живі й здорові”.

Я жила за 500 метрів від російського кордону

До повномасштабного вторгнення родина Марії мешкала в Сумській області. Її будинок, який придбали за пів року до бойових дій, знаходився за 500 метрів від російського кордону. Каже, що раніше не усвідомлювала, яким щасливим було її життя.

Марія з братом у дитинствіАвтор: особистий архів

“Ми намагалися триматися, сподівалися, що обстріли припиняться і війна закінчиться. Але коли побачили, що артилерія безперервно працює, росіяни стріляють з мінометів, “Гради” летять через наш будинок постійно, поряд знищуються сусідні будинки, зрозуміли — більше не можемо так жити. Є пряма загроза для нашого з дітьми життя і здоров'я, і у травні 2023 ми поїхали з рідного дому”.

Те, що брат живий, але у неволі, дізналися від звільненого побратима

Роман родом з Хмельницької області. У війську, у 57-й бригаді, майже від початку повномасштабного вторгнення. Марія стверджує, що у брата і його побратимів не було достатньо зброї, щоб протистояти ворогу на Луганському напрямку, де тоді дислокувалася мотопіхотна бригада.

“Поки керівництво країни докладало всіх зусиль, щоб знайти союзників у цій війні, щоб нам допомогли, надали зброю та матеріальну допомогу для відбиття наступу ворожих сил, наші воїни 57-ї мотопіхотної бригади на Луганщині відстоювали кожен метр землі своїми тілами з квітня по червень 2022 року”.

Брат Марії - РоманАвтор: особистий архів

Роман потрапив у полон у квітні 2022 року. Спочатку рідні не знали живий він чи загинув.

“Про те, що брат у російському полоні ми дізналися від звільненого в червні 2022 року хлопця. Він якось зміг запам'ятати телефон дружини Роми й вже на волі зателефонував їй. Через нього брат передав про себе звістку. Ми сподівалися, що і Рому скоро звільнять, але йшов час, відбувалися обміни, а його не було в списках”.

Нас об’єднали спільне горе та біда

Треба було щось робити й боротися за хлопців, тож у вересні 2022 рідні бійців 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка об’єдналися і створили громадську організацію “Знайти і повернути. 57/34”. За даними, зараз в організації близько 200 людей з різних куточків України — з Дніпра, Житомира, Павлограда, Тернополя, Львова, Києва, Сум тощо. Це дружини, матері та батьки, сестри та брати полонених та безвісти зниклих військовослужбовців.

Рідні полонених військовослужбовців 57-ї ОМБ об'єдналися у боротьбі за повернення їх з полонуАвтор: особистий архів

“Що означає 57/34? Це була назва батальйону — 57-ма бригада 34 батальйону, в якому була більшість зниклих військових, а також полеглих в боях біля Новотошківського і тих, кого взяли у полон. Поступово до нас почали приєднуватися рідні бійців із 17 батальйону та інших підрозділів 57 бригади, які навесні та влітку 2022-го теж стримували ворога на Луганському напрямку. Наразі нам відомо, що під час тих боїв загиблими або безвісти зниклими вважаються двісті воїнів тільки з нашої бригади. А також близько 30 полонених, яких нам вдалося розшукати самотужки через свідків, по фото та відео у російських телеграм-каналах”.

Марія каже, що з сім'ї полонених та зниклих безвісти військовослужбовців за ці неповні два роки стали майже рідними. Підтримують морально одне одного, особливо коли зустрічаються на акціях в різних містах України.

Рідні військовополонених під час однієї із зустрічейАвтор: особистий архів

“В одного із хлопців, який вважається зниклим безвісти, народився син, якого він навіть не бачив. Іншого полоненого чекає старенька матуся, окрім якої в нього більше нікого немає і яка вимушена була вибиратися самотужки з окупації. У однієї жінки з Кіровоградщини один син загинув на війні вже після 24 лютого, а інший — зниклий безвісти у 2022 році в Луганській області. Один зі зниклих безвісти мав багато військових заслуг, перебував на військовій пенсії, міг би не йти на війну, але він вивіз з окупації свою сім'ю та пішов захищати Батьківщину. Серед тих, хто пішов на війну та зник в той період переважно справжні герої, які примчали з-за кордону, покинули свої сім'ї та пішли захищати рідну землю”.

Молимося за тих людей, які ведуть перемовини про обміни

Родини, які об’єдналися в громадську організацію “Знайти і повернути. 57/34”, звертаються до Міжнародного комітету Червоного Хреста і просять, щоб представники гуманітарної установи активізували свої зусилля.

“І, можливо, їм все ж таки вдасться достукатися до російської сторони для того, щоб представники міжнародної організації могли відвідувати полонених у колоніях. І ми сподіваємося на зусилля і нашої сторони, молимося за тих людей, які ведуть перемовини про обміни”.

Майже за два роки з полону повернулися лише шестеро бійців з бригадиАвтор: особистий архів

Майже за 2 роки з полону повернули лише шістьох військовослужбовців 57-ї бригади Луганського напрямку. Марія закликає українське суспільство та міжнародну громадськість не мовчати про полонених, тиснути на російську сторону, сприяти поверненню полонених та останків тіл загиблих.

Члени громадської організації "Знайти і повернути. 57/34" постійно зустрічаються з представниками усіх установ, аби наблизити повернення рідних з полонуАвтор: особистий архів

“Рідні постійно бачаться на спільних зустрічах у різних державних установах. Це і офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, і Служба безпеки України, і різні комітети Верховної Ради, а також громадські діячі. Якщо існує навіть 1% того, що нам можуть допомогти, ми їдемо і говоримо, просимо. Тобто у будь-який спосіб, як тільки можемо намагаємося допомогти нашим рідним. На жаль, наші державні інстанції говорять, що перемовини щодо повернення з полону військових з Луганського напрямку проходять дуже складно. Але ми не втрачаємо надії, ми віримо в те, що нам вдасться повернути своїх рідних додому — і тих, хто перебуває в полоні, і тих, хто загинув на полі бою”.

5-річний Артем Нечаєв чекає тата з полону. Його мама хвора на рак, хлопчиком опікується тітка

Чоловік Ірини Рубцової загинув на Донеччині. Вона пів року не може отримати довідку дітям. Чому так?

Іван і Галина Приходьки пережили обстріл Новоселівки. Біля серця чоловіка досі уламки мін — історія