Я в масці Путіна заспокоювала 4-річну Соломію. Журналістка Свої влаштувала перформанс у центрі Києва
Авіабомба, маска Путіна і макет драмтеатру — ідея виникла дуже швидко
Коли дізналася, що 17 березня акція відбудеться біля театру опери та балету, в голові почала вимальовуватися ідея. Але для її втілення потрібна була дитина. Загалом, цей перформанс вдався ще й завдяки моїм подругам — Юлії і Олені. Дитина у перформансі — 4-річна Соломійка, донька Юлії і захисника України, якого росіяни підло стратили у Оленівці. Я про неї подумала одразу ж, але потрібна була згода мами.
З Юлією я познайомилася в соцмережі, коли писала історії загиблих в Оленівці для свого проєкту до річниці трагедії. А наприкінці липня минулого року ми вперше зустрілися у одній з книгарень Києва під час презентації видання “Очі Маріуполя”. Юлія була з Соломійкою. Ми одразу потоваришували, а на згадку про нашу зустріч я купила Соломійці книгу.
Згодом, коли Асоціація родин захисників “Азовсталі” стала організовувати в Києві щотижневі акції, ми стали бачитися частіше. Юлія з донькою завжди присутні тут, і не важливо — жарко, морозно, йде дощ чи світить сонце.
Соломійка і Ганна Курцановська на одній з акцій на підтримку військовополонених у Києві
Спочатку про свій задум я розповіла Юлії, вона схвалила і підхопила ідею. А ще поговорила з донькою, сказала, що їй треба буде зі мною зіграти сценку, головне — не лякатися, бо я буду у масці одного поганого дядька. Вони навіть прорепетирували, що в один з моментів Соломійка почне кричати і нібито плакати.
Далі — пошук реквізиту. Ми зібрали м’які іграшки Соломійки, які лежатимуть на землі поруч з нею і вона з ними час від часу гратиметься. Тоді вже було відомо, що фільм “20 днів у Маріуполі” отримав “Оскар”, і хоча в документальній стрічці немає кадрів вже знищеного театру, бо на той час команда вже виїхала з Маріуполя, та мені хотілося, аби серед іграшок був ще й “Оскар”. В інтернеті замовила пластикову китайську статуетку.
"Оскар" серед іграшок Соломійки
За моїм задумом, дівчинка сидить у сховищі театру. Треба стілець. Щоб не купувати, написала в соцмережі, прохання, що потрібен стілець для акції. Відгукнулася родина нині полоненого “азовця”, тож стілець приїхав в центр Києва аж з Борисполя.
Залишалося три речі для завершення перформансу — купити маску Путіна, склеїти макет драмтеатру та зробити паперову авіабомбу ФАБ-500.
З продавцем маски вийшов цікавий діалог:
— Добрий день, це інтернет-магазин…? У вас є маска Путіна?
— Аааа, цього х..ла! Є. Можу відправити поштою або приїжджайте в наш магазин.
Макет авіабомби. Спочатку я з Юлею обговорювала, як цю бомбу зробити. В ідеалі хотілося об’ємну, але я знаю здібності своїх рук. І вони на це не здібні. Запропонувала Юлії, вона теж сказала, що не візьметься за це. Я вже хотіла віддати “на аутсорс”, тобто залучити когось, і навіть написала одному активісту. Але зрозуміла, що через брак часу він може не встигнути зробити макет до запланованої дати.
І тоді я згадала, які яскраві та якісні плакати на акції робить моя подруга Олена, дружина колишнього полоненого “азовця”. Олена погодилася, хоча казала, що ніколи цього не робила, і не впевнена, чи впорається. Але я була впевнена в Олені. З другої спроби у неї все вийшло. Макет ФАБ-500 вийшов “вибуховим”.
Олена з макетом ФАБ-500, який зробила для перформансу
Наостанок залишила макет театру. Я колись була на заході, де розповідали про цей культурний заклад, для маріупольців без перебільшення це було серце міста. І за розмовами ми вирізали та склеювали макет, але я тоді більше розмовляла і встигла тільки вирізати. Забрала частинки театру додому, але тоді навіть і уявити не могла, що розрізаний макет пролежить 2 місяці на моєму робочому столі і я його склею за добу до перформансу.
День перформансу
У цей день все склалося просто ідеально — погода не підвела, бо синоптики прогнозували дощ. Ми прийшли. Перед будівлею драмтеатру Юлія написала білою крейдою "ДЕТИ".
Соломійка перед початком біля театру
Маленька акторка була у гарному настрої. Але буквально до миті поки не побачила мене у масці.
Все почалося: Соломійка сидить на стільці, бере іграшки, бавиться ними. А я стою за нею в масці, в руках, які розмалювала червоною фарбою, ніби вони закривавлені, тримаю авіабомбу.
Так тривало хвилин 5. А потім Соломійка озирнулася і побачила мене у масці. Деякий час дивилася і потім її обличчя почало змінюватися, здавалося, що вона ось-ось заплаче. Я намагалася її заспокоїти, казати, ну, це ж я, Аня, ти мене знаєш, я просто в масці, але це ж я. Не допомогло.
Аня намагається заспокоїти Соломійку
Тоді я запросила приєднатися до перформансу Юлію: вони сіли на стілець і мама міцно обняла доньку. Соломійка тримала у руках “Оскар”. Ця імпровізація, безумовно, підсилила перформанс.
Соломійка з мамою
Ми хотіли нагадати про злочин Росії, який вона скоїла два роки тому. Як ця країна-терорист знищила Маріуполь і вбила десятки тисяч мирних містян. Я закликаю всіх приєднуватися до акцій, у будь-який спосіб нагадувати про полонених, про геноцид українського народу, про звірства російської армії.
Де будуть наступні акції, ви можете дізнатися на сторінці Асоціації родин захисників “Азовсталі”.
Далі буде
На одній з акцій до мене підійшла Катерина Прокопенко, дружина командира “Азову” Дениса “Редіса”, і озвучила ідею, яку б вона хотіла втілити на одній з наступних акцій. Не буду розкривати деталей, бо в майбутньому ми плануємо втілити цей задум. Скажу, що серед реквізиту була маска Путіна. Пам’ятаю, як тоді сказала Катерині: “Дивись, зараз тут на акції (все відбувалося на Львівській площі 3 березня) понад тисяча людей, і ти звернулася до мене”. На що вона відповіла: “Тільки ти зможеш втілити цей задум”. До речі, з легкої руки Катерини мене тепер називають “головний перфор(м)атор країни”.
Свої в Telegram 
