Тільки в єднанні наша сила. Алевтина Швецова про проєкт «Портрети Маріуполя» і історії, що надихають
Проєкт «Портрети Маріуполя» був започаткований торік. Його ідея полягала в зборі та поширенні історій маріупольців. Крім того, командою створювалися портрети героїв і героїнь, які мають стати початком їхніх нових фотоальбомів. Згодом на основі цих історій вийшов короткометражний фільм з однойменною назвою. Про те, де презентували «Портрети Маріуполя» і що планується далі розповіла керівниця проєкту Алевтина Швецова.
Показати правду про Маріуполь
Думка про створення проєкту зародилася у 2022 році, коли сама Алевтина з родиною змогла вибратися з блокадного Маріуполя.
«Тоді у багатьох людей була потреба розповідати правду про своє місто для того, щоб зберігати і карбувати ці свідчення. Але не всі були готові про це говорити, через те, що в окупованому місті залишалися ще рідні, близькі».
Крім того, каже Алевтина, момент інформаційної облоги міста, коли не було змоги розповідати, що відбувалося, також зробив свою справу.
Тоді у маріупольців і маріупольчанок, зокрема у фотографа Сергія Макарова, відеографа Олександра Євмененка та в Алевтини була потреба в тому, щоб про трагедію Маріуполя знали якомога більше людей в усьому світі.
«І ми почали думати, в який спосіб це можна було реалізувати. Тим паче, що моя подруга — освітянка, літературознавиця Настя Євдокимова, яка свого часу приїжджала в Маріуполь, наштовхнула мене на ідею зробити такий проєкт».
Алевтина каже, коли вони розпочали розвивати свою ідею, зрозуміли, що більшість маріупольців шкодують не лише за тим матеріальним, що вони втратили. У них боліло за те, що вони не можуть повернути, а саме — за фотографіями, які залишилися в Маріуполі або згоріли під час боїв за місто.
«І це не тільки їхні фотографії, їхніх дітей, а й світлини батьків, які зберігалися, як родинні реліквії. Тоді ми оформили цю ідею, подали проєкт до міжнародного фонду «Відродження» й отримали від нього підтримку».
Експозиція, що мандрує заради єднання та підтримки
На сторінках проєкту у соцмережах команда оголосила про те, що збирає історії маріупольців та маріупольчанок для проєкту «Портрети Маріуполя».
«Фізично ми могли об’їхати три міста. Тоді найбільша кількість заявок надійшла з Києва, Львова та Тернополя. І саме їх ми включили у свою так звану мандрівну експедицію для збору історій і свідчень».
Там команда зустрілася та зафільмувала 27 історій переселенців і переселенок з Маріуполя. Згодом з них зробили документальний фільм з однойменною назвою.
Алевтина ділиться, під час роботи її надихала сила маріупольців, які попри всі проблеми і виклики у житті продовжують створювати навколо себе кращий простір.
«Мене дуже вразила історія освітянки Олени Верескун, яка викладала в електромеханічному технікумі, а після переїзду в Тернопіль змогла власними силами релокувати туди й цей навчальний заклад. В Олени непроста родинна ситуація, бо її чоловік має інвалідність. І я розумію, що маючи чимало щоденних викликів, вона продовжує опікуватися тим, щоб її рідний навчальний заклад продовжував жити й розвиватися. Для цього потрібно докладати багато зусиль. А коли людина, яка пережила таку травму, такий досвід, думає не тільки про власне відновлення, а й про відновлення людей, які знаходяться навколо неї, то це мені здається дуже символічним прикладом, який свідчить про відповідальність перед собою, містом і країною».
Олена Верескун релокувала навчальний заклад з Маріуполя
Але, каже Алевтина, у проєкті не всі історії такі мотивуючі. Серед героїв і героїнь були ті, які потребували певної ментальної підтримки. Тож участь у «Портретах Маріуполя» стала для них своєрідним майданчиком, де вони могли виговоритися й бути почутими.
«Наприклад, Славік Долженко, музейник з Маріуполя. Все життя він створював музей, який вигорів від ворожих обстрілів. І зараз він щодня питає, коли ми повернемося додому. Ця людина живе мрією і вірою в те, що незабаром він приїде до рідного міста і зможе відновити свій музей. Розуміння того, що його життя, його здобутки, його справу вбила росія, звісно, дуже важке, травматичне і болюче».
Музейник з Маріуполя В’ячеслав Долженко
Водночас, розповідає Алевтина, на цей проєкт надійшло понад 50 заявок з інших регіонів. Тому з ними команда провела онлайн-опитування.
«Ми хотіли, аби кожна людина мала можливість поділитися своєю історією, своїм болем і переживаннями. Власне, через призму окремих історій маріупольців та маріупольчанок читачі могли зрозуміти й оцінити всі масштаби трагедії, які принесли росіяни».
Спочатку «Портрети Маріуполя» показали у містах, де були експедиції: у Києві — в Національному музеї історії України, у Львові — у Центрі Шептицького, у Тернополі — у креативному кластері «На пошті».
«Під час кожної презентації ми дарували портрети героям і героїням нашого проєкту. І ці світлини стали для них символом продовження життя і поштовхом для створення нових фотоальбомів. До речі, героями і героїнями ми називаємо їх свідомо, оскільки для того, щоб мати силу згадати й розповісти про пережите, потрібно дійсно володіти певним героїзмом».
Зараз «Портрети Маріуполя» перетворився на мандруючу експозицію. Після презентації у трьох містах проєктом зацікавилися в Ужгороді на молодіжному фестивалі.
«Також виставка проєкту відбулася у Кривому Розі. Саме там ми отримали потужний фідбек. На відкриття прийшли переселенці з Маріуполя, військові та місцеві жителі. На жаль, сьогодні трагедія нас єднає. Переживаючи велику кількість обстрілів, тривог, російських атак люди не черствіють душею. Вони відчувають той біль, який свого часу переживали маріупольці. І їхні серця відкриті назустріч підтримці і єднанню».
У травні «Портрети Маріуполя» покажуть у місті Кам’янське, що на Дніпропетровщині.
Розповісти якомога більше історій українців
На цьому, каже Алевтина, їхні обов'язки в реалізації проєкту завершилися. Проте команда розуміла, що потреба розповідати світові історії й передавати емоції від пережитого збереглася.
«Тоді наш проєкт переформатувався у те, що зараз на сторінках «Простір Марії» у соцмережах є форма, яка відкрита до заповнення».
При цьому, ділиться Алевтина, розповісти свої історії можуть не лише переселенці з Маріуполя, а й всі українці.
«Ми розуміємо, що з моменту окупації Маріуполя минуло майже два роки. Та міст і сіл, які нищить російська армія, стає все більше. Тому у більшості українців і українок з’являться історії про те, як повномасштабна війна змінила їхнє життя».
Команда продовжує збирати історії українців
Такі історії продовжують приймати через гугл-форму. Згодом їх будуть розміщувати на майданчиках проєкту.
«Наш проєкт вийшов на нову стадію певного переосмислення і рефлексії. Війна в Україні триває. І ми маємо карбувати те, як вона протікає, який травматичний досвід вона наносить українцям і українкам. Емоції швидко забуваються. Коли у 2022 році вибралися з Маріуполя, всі ми думали, що це пекло завершилося. Але зараз ми бачимо, що російська навала шириться й далі. І мені здається, що тільки в єднанні ми можемо триматися ментально. А ще — давати свідчення про російсько-українську війну й розповідати світові про жах, який несе росія».
Тому, наголошує Алевтина, сьогодні підтримка України є максимально стратегічним і важливим напрямком, про який треба говорити на всіх континентах.
Свої в Telegram 
