Тільки в єднанні наша сила. Алевтина Швецова про проєкт «Портрети Маріуполя» і історії, що надихають

Показати правду про Маріуполь

Думка про створення проєкту зародилася у 2022 році, коли сама Алевтина з родиною змогла вибратися з блокадного Маріуполя.

«Тоді у багатьох людей була потреба розповідати правду про своє місто для того, щоб зберігати і карбувати ці свідчення. Але не всі були готові про це говорити, через те, що в окупованому місті залишалися ще рідні, близькі».

Крім того, каже Алевтина, момент інформаційної облоги міста, коли не було змоги розповідати, що відбувалося, також зробив свою справу.

Трагедія Маріуполя на сьогодні повністю не відтворена, не розказано, в яких масштабах і в якій кількості вбивали наше місто росіяни

Тоді у маріупольців і маріупольчанок, зокрема у фотографа Сергія Макарова, відеографа Олександра Євмененка та в Алевтини була потреба в тому, щоб про трагедію Маріуполя знали якомога більше людей в усьому світі.

«І ми почали думати, в який спосіб це можна було реалізувати. Тим паче, що моя подруга — освітянка, літературознавиця Настя Євдокимова, яка свого часу приїжджала в Маріуполь, наштовхнула мене на ідею зробити такий проєкт».

Алевтина каже, коли вони розпочали розвивати свою ідею, зрозуміли, що більшість маріупольців шкодують не лише за тим матеріальним, що вони втратили. У них боліло за те, що вони не можуть повернути, а саме — за фотографіями, які залишилися в Маріуполі або згоріли під час боїв за місто.

«І це не тільки їхні фотографії, їхніх дітей, а й світлини батьків, які зберігалися, як родинні реліквії. Тоді ми оформили цю ідею, подали проєкт до міжнародного фонду «Відродження» й отримали від нього підтримку».

Експозиція, що мандрує заради єднання та підтримки

На сторінках проєкту у соцмережах команда оголосила про те, що збирає історії маріупольців та маріупольчанок для проєкту «Портрети Маріуполя».

«Фізично ми могли об’їхати три міста. Тоді найбільша кількість заявок надійшла з Києва, Львова та Тернополя. І саме їх ми включили у свою так звану мандрівну експедицію для збору історій і свідчень».

Там команда зустрілася та зафільмувала 27 історій переселенців і переселенок з Маріуполя. Згодом з них зробили документальний фільм з однойменною назвою.

Алевтина ділиться, під час роботи її надихала сила маріупольців, які попри всі проблеми і виклики у житті продовжують створювати навколо себе кращий простір.

«Мене дуже вразила історія освітянки Олени Верескун, яка викладала в електромеханічному технікумі, а після переїзду в Тернопіль змогла власними силами релокувати туди й цей навчальний заклад. В Олени непроста родинна ситуація, бо її чоловік має інвалідність. І я розумію, що маючи чимало щоденних викликів, вона продовжує опікуватися тим, щоб її рідний навчальний заклад продовжував жити й розвиватися. Для цього потрібно докладати багато зусиль. А коли людина, яка пережила таку травму, такий досвід, думає не тільки про власне відновлення, а й про відновлення людей, які знаходяться навколо неї, то це мені здається дуже символічним прикладом, який свідчить про відповідальність перед собою, містом і країною».

Олена Верескун релокувала навчальний заклад з МаріуполяАвтор: Портрети Маріуполя

Але, каже Алевтина, у проєкті не всі історії такі мотивуючі. Серед героїв і героїнь були ті, які потребували певної ментальної підтримки. Тож участь у «Портретах Маріуполя» стала для них своєрідним майданчиком, де вони могли виговоритися й бути почутими.

«Наприклад, Славік Долженко, музейник з Маріуполя. Все життя він створював музей, який вигорів від ворожих обстрілів. І зараз він щодня питає, коли ми повернемося додому. Ця людина живе мрією і вірою в те, що незабаром він приїде до рідного міста і зможе відновити свій музей. Розуміння того, що його життя, його здобутки, його справу вбила росія, звісно, дуже важке, травматичне і болюче».

Музейник з Маріуполя В’ячеслав ДолженкоАвтор: Портрети Маріуполя

Водночас, розповідає Алевтина, на цей проєкт надійшло понад 50 заявок з інших регіонів. Тому з ними команда провела онлайн-опитування.

«Ми хотіли, аби кожна людина мала можливість поділитися своєю історією, своїм болем і переживаннями. Власне, через призму окремих історій маріупольців та маріупольчанок читачі могли зрозуміти й оцінити всі масштаби трагедії, які принесли росіяни».

Спочатку «Портрети Маріуполя» показали у містах, де були експедиції: у Києві — в Національному музеї історії України, у Львові — у Центрі Шептицького, у Тернополі — у креативному кластері «На пошті».

«Під час кожної презентації ми дарували портрети героям і героїням нашого проєкту. І ці світлини стали для них символом продовження життя і поштовхом для створення нових фотоальбомів. До речі, героями і героїнями ми називаємо їх свідомо, оскільки для того, щоб мати силу згадати й розповісти про пережите, потрібно дійсно володіти певним героїзмом».

Зараз «Портрети Маріуполя» перетворився на мандруючу експозицію. Після презентації у трьох містах проєктом зацікавилися в Ужгороді на молодіжному фестивалі.

«Також виставка проєкту відбулася у Кривому Розі. Саме там ми отримали потужний фідбек. На відкриття прийшли переселенці з Маріуполя, військові та місцеві жителі. На жаль, сьогодні трагедія нас єднає. Переживаючи велику кількість обстрілів, тривог, російських атак люди не черствіють душею. Вони відчувають той біль, який свого часу переживали маріупольці. І їхні серця відкриті назустріч підтримці і єднанню».

У травні «Портрети Маріуполя» покажуть у місті Кам’янське, що на Дніпропетровщині.

Розповісти якомога більше історій українців

На цьому, каже Алевтина, їхні обов'язки в реалізації проєкту завершилися. Проте команда розуміла, що потреба розповідати світові історії й передавати емоції від пережитого збереглася.

«Тоді наш проєкт переформатувався у те, що зараз на сторінках «Простір Марії» у соцмережах є форма, яка відкрита до заповнення».

При цьому, ділиться Алевтина, розповісти свої історії можуть не лише переселенці з Маріуполя, а й всі українці.

«Ми розуміємо, що з моменту окупації Маріуполя минуло майже два роки. Та міст і сіл, які нищить російська армія, стає все більше. Тому у більшості українців і українок з’являться історії про те, як повномасштабна війна змінила їхнє життя».

Команда продовжує збирати історії українцівАвтор: Простір Марії

Такі історії продовжують приймати через гугл-форму. Згодом їх будуть розміщувати на майданчиках проєкту.

«Наш проєкт вийшов на нову стадію певного переосмислення і рефлексії. Війна в Україні триває. І ми маємо карбувати те, як вона протікає, який травматичний досвід вона наносить українцям і українкам. Емоції швидко забуваються. Коли у 2022 році вибралися з Маріуполя, всі ми думали, що це пекло завершилося. Але зараз ми бачимо, що російська навала шириться й далі. І мені здається, що тільки в єднанні ми можемо триматися ментально. А ще — давати свідчення про російсько-українську війну й розповідати світові про жах, який несе росія».

Тому, наголошує Алевтина, сьогодні підтримка України є максимально стратегічним і важливим напрямком, про який треба говорити на всіх континентах.

З ВПО потрібно говорити, як з дорослими людьми. Валерія Вершиніна про проблеми переселенства

Окупанти знищили мій музей старовинних речей в Маріуполі. Історія В'ячеслава Долженка

У Києві презентували Літопис про оборону Маріуполя. В ньому зібрали хроніку боротьби за місто