Я пережила це 10 років тому. Донеччанка Ольга Дябло захищає права переселенців і допомагає жінкам

Полювання на українців у Донецьку

Лідерка миколаївської громадської організації "Флокс" каже, як тільки окупанти захопили Донецьк, постала необхідність терміново евакуюватись, позаяк ворог почав розшукувати всіх місцевих з незручною для них проукраїнською позицією — вона, як активна людина, була в перших "списках".

Ольга Дябло — громадська активісткаАвтор: особистий архів

"Оголосили розшук і були погрози на мою адресу. До мене приходили люди з автоматами й погрожували, бо я з активною проукраїнською позицією і не брала участі в так званому референдумі. Я працювала інженеркою в міськгазі, і у нас дуже розділилися позиції. Тому мені довелось прийняти це складне рішення — їхати. Вже десять років я тимчасова переселенка і вороття додому — в рідний Донецьк, — поки немає. Звісно, я хотіла б повернутися, бо там мій дім, де я народилася, там мої родичі. Могила мого батька...", — розказує Ольга.

В процесі ворожих “зачисток” постраждала подруга активістки.

Окупація ДонецькаАвтор: фото з відкритих джерел

"Мою подругу журналістку, яка працювала у газеті "Вечірній Донецьк", окупанти відправили "на яму". Зараз вона мешкає в Одесі. Це диво, що вона вирвалася. Вона чотири місяці була в полоні. У неї після того проблеми з ногами. Довгі роки вона працювала з психологом. Зараз повністю змінила сферу діяльності й не хоче повертатися до тих спогадів", — говорить активістка.

Могли забрати в полон взагалі без особливої причини. Наприклад, колись ти лайкнув в соцмережах український прапор. І все — будеш сидіти там

Чужа серед своїх

Під час евакуації Ольга була на перших місяцях вагітності. Дочка Олі народилася в 2015-му році на Миколаївщині. Молода мама з малечею на руках одразу стикнулась із багатьма труднощами.

Ольга та її дочка так і не змогли відстояти своє право на соціальні виплати — допомогу переселенцям. Навіть на малечу активістка не отримувала соцвиплат. Тож жінці з новонародженою дитиною на руках довелося самотужки будувати нове життя у новому місці.

"Виїздити було дуже важко. Я з малою дитиною на руках бігала по всіх інстанціях, відновлювала документи. Поновлювала документи через суди: з малою була на засіданнях. Це було дуже важко. Наче ти ніхто. Але ми це пройшли", — згадує Ольга.

Ольга ДяблоАвтор: особистий архів

І, звісно, довелося орендувати квартиру, як, власне, і зараз, але тоді маленька дитина не давала можливості одразу заробляти на житло та їжу.

"Дочка народилася вже на Миколаївщині, так, але допомоги ми так і не добилися. Це не був якийсь конкретний закон. Це була пасивність і безграмотність органів соціального захисту. На дитину не давали довідку, що вона переселенка. Від мене вимагали довідку з "ДНР". Я пройшла шість судів, щоб поновити виплати, але за цей час моя донька вже встигла вирости", — каже Ольга.

64-річній матері Ольги вдалося евакуюватися з Донецька вже під час повномасштабної війни — у листопаді 2023-го року. Все життя жінка працювала науковицею в Донецькому інституті "Реактив електрон".
Вже під час повномасштабної війни вона потрапила під ворожий обстріл і дістала поранення. Після цього вирішила евакуюватися на Миколаївщину до доньки й онучки.

Летіла нелегально через Москву. З Москви був переліт до Мінська. З Мінська до Варшави, а потім у Львів

"Не було іншого виходу через обстріли й через те, що я виїхала. Окупанти дуже почали цікавитись моєю нерухомістю, бо хотіли забрати. Ви ж знаєте, що на всіх окупованих територіях проходить так звана націоналізація. Тобто вони просто привласнюють житло тих, хто виїхав. Роздають його своїм гастролерам з росії. До мами працівники ФСБ приходили. Питали про мене й моє майно. Так що однозначно треба було їхати", — розповідає керівниця громадської організації.

До речі, у ФСБ є вся інформація — де я проживаю, які у мене надходження тощо. Дуже багато питань під час фільтрації було про мене. Три доби мама пробула в Шереметьєво

Ольга підкреслює, що “фільтрація” дуже складна, і немає жодних гарантій, що того чи іншого українця випустять з московії.

“Якщо говорити про права людини, то там їх взагалі немає. Щоб ви розуміли, у них є вся інформація на всіх членів родини: склад сім'ї, де працює кожен, скільки заробляє тощо. Їхати тільки через Москву, й багато кого не пропускають. Ретельно перевіряються всі соцмережі — де що ти писав, де що ти лайкав. З "кнопочним" телефоном взагалі нікого не пропускають — ці люди одразу на повернення", — розказує Ольга.

Громадська діяльністьАвтор: особистий архів

Допомога своїм і проблеми села

Самостійно стикнувшись з багатьма труднощами, Ольга вирішила допомагати переселенцям, зокрема, жінкам, які потрапили в такі чи схожі ситуації.

Таке ставлення було до переселенців. На жаль, воно і зараз не змінюється. Просто ми навчилися вже не так гостро реагувати

Ольга Дябло оселилася в Новобузькій громаді (місто Новий Буг) Миколаївської області. Там вона відкрила власний фонд, який допомагає переселенцям і сільськім жінкам, які потрапили в складну ситуацію.

Що далі буде я не знаю. І ніхто не знає. Працюю, займаюся справами, допомагаю людям. Раніше мене ніколи не цікавило село, а зараз я бачу, які проблеми в селі. І хочеться допомогти людям

У фонді працюють спеціалісти — юристка й психологиня, які теж переселенки.

Ольга ДяблоАвтор: особистий архів

"В таких громадах, як зараз я, тут в основному сільські жителі. Дуже бідне населення. Тут понад п'ять тисяч переселенців. І це люди з Херсонщини, де по селах всі будинки зруйновані. А те, що не зруйноване, те затопило після того, як окупанти підірвали Каховську греблю. Тобто сільські люди, які звикли так жити, їм нема куди діватись", — каже громадська діячка.

А далі були проєкти з міжнародними організаціями.

"Коли я написала проєкт сама, щоб працювати, як громадська організація, тоді я зрозуміла, що допомога була від міжнародних організацій, але до ВПО вона не доходила. Те, що потрапляє в нашу громаду — хутко зникає. От і все", — підкреслює Оля.

Громадська діяльністьАвтор: особистий архів

Ольга Дябло активно допомагає жінкам переселенкам або просто сільським жінкам, які не знають, як відстояти свої права. Вона підкреслює, що з початком повномасштабної війни ще гостріше постає проблема села й розвитку та соціальної адаптації людей у невеликих містечках.

Тут дуже багато літніх людей, людей з інвалідністю, які не будуть нікуди виїздити. Плюс багатодітні родини. Ці люди все життя живуть з городів, жінки часто недосвідчені, ніде не працювали, народжували дітей

Щодо переселенців, то люди, які втратили свої будинки через обстріли наразі навіть не мають документів, щоб подати запит на державну компенсацію.

"Сільські люди ніколи про це не думали, вони жили собі просто. Навіть не маючи документів на житло. А зараз немає ані житла, ані документів, що воно у них було. Тобто для людей це не було в пріоритеті. А зараз вони розуміють, що треба було подбати про це", — говорить Ольга Дябло.

Зараз жінки, які мешкають в селищі, за допомогою активістів намагаються знайти себе в улюблених справах і забезпечити себе.

"Люди жили з хазяйства. Зараз ситуація змінилась. Ми розповідаємо, що можна робити якісь речі, які можна реалізовувати: готувати, робити хенд мейд, жінки в'яжуть, вишивають тощо. Раніше вони про це й не думали", — каже Ольга.

Громадська діяльність. Допомога переселенцямАвтор: особистий архів

Друга проблема — домашнє насильство.

"Зараз багато ситуацій в сільських громадах, коли чоловіки приховуються і зловживають алкогольними напоями. Тобто домашнє насильство це не поодинокий випадок, і ми намагаємось з цим працювати", — розповідає активістка.

У Новобузькій громаді, як в багатьох прифронтових селищах, діти навчаються дистанційно. Іноді не вистачає ґаджетів на те.

"Дуже багато проєктів зараз, і дуже різні напрямки. В тому числі й з водяного обладнання, бо я ж інженерка за освітою — навчалась у Київській академії".

В окупації важко, але люди повертаються через те, що війна продовжується і невідомо скільки триватиме. До того ж багатьом скасували соціальні виплати

Ольга каже, що сама вона не уявляє життя в окупації, бо з її соціальною активністю це неможливо. Виїжджати доводиться навіть з метою безпеки для родини.

"Чесно, я не хочу нікуди їхати. Тут теж часто бувають обстріли, але ми залишаємось, бо вже втомились їздити. Я просто максимально навантажую себе роботою і живу одним днем. Нічого не планую на далеке майбутнє", — підсумовує Ольга Дябло.

Побралися між поїздками у прифронт. “Білі янголи” Дмитро і Валерія Біленець рятують людей на сході

У мене було враження, що я в пеклі. Іван Токар про рідний Луганськ і війну, що почалася у 2014 році

Гра At The Crossroad допомагає зрозуміти життя українців під час війни. Хто і навіщо її створив