Підприємці, а нині — військовослужбовці. Подружжя з Покровська збирає на автівку для своєї бригади
У рідному Покровську Костянтин Ігнатенко та Тетяна Сушко багато років розвивали власну справу. Паралельно опікувалися місцевим товариством сліпих: зробили ремонт у приміщенні, відкрили соціальних простір і стали справжньою підтримкою та друзями для людей з вадами зору. З початком повномасштабної війни подружжя стало активно допомагати війську. А згодом й самі стали на захист країни. Нині вони на Донеччині, на Костянтинівському напрямку. Кажуть, зараз ситуація там дуже важка. Воїни потребують допомоги, тому Тетяна відкрила збір на пікап для своєї 109 бригади.
Поєднали бізнес і громадську діяльність
Подружжя Костянтина Ігнатенка та Тетяну Сушко багато хто знає у Покровську. Вони — підприємці та громадські діячі.
Костянтин та Тетяна
«Костянтин став займатися підприємництвом ще у 2000-х. Почалося все з того, що його друг попросив оновити старенький диван. Ця справа йому дуже сподобалася й так з’явилася «Лікарня м’яких меблів».
У 2018 році Костянтин вирішив взяти участь у програмі розвитку бізнесу «Український донецький куркуль» та у грантовому конкурсі ПРООН. В обидвах проєктах подружжя здобуло перемогу. Проте за умовами вони мали обрати лише одну програму. Обрали обласну. Так вони стали займатися напиленням поліуретану для утеплення споруд.
Подружжя обрало обласну програму
«Цей грант дав нам великий поштовх. Тож окрім розвитку власної справи ми почали займатися громадською діяльністю й створили громадську організацію з такою ж назвою «Український донецький куркуль». Вона об’єднала підприємців Донеччини й була спрямована на розвиток бізнесу. Ми організовували навчання, проводили тренінги».
Згодом Костянтин став приділяти більше уваги соціальному бізнесу. Особливо після знайомства з головою покровського осередку Українського товариства сліпих Євгеном Бичеком, котрий запропонував орендувати приміщення в їхній будівлі.
«На той час будівля була у жахливому стані. І ми спільними зусиллями стали робити там ремонт. Попри те, що Євген тотально сліпий, він самотужки щіткою по металу відшліфував сходинки на другий поверх. Не кожна зряча людина зможе таке зробити. І його приклад, як і приклад тих, хто був у товаристві, мотивував нас ще більше».
Реанімувавши приміщення, Костянтин разом з дружиною почали розвивати саме товариство. Тетяна каже, починали з маленького.
Акція від Покровського товариства сліпих
«31 травня традиційно проводили акцію «Поміняй цигарку на цукерку». Разом із членами товариства збирали та пакували сміття».
А згодом на базі Покровського товариства сліпих відкрили й соціально-адаптивний центр — простір для людей із вадами зору.
«Людині, яка втрачає зір, дуже важко адаптуватися у суспільстві. Вона замикається у собі, ні з ким не хоче спілкуватися і стає дуже ображеною на всіх. Тому наш простір допомагав їм навчитися жити звичним життям».
Чаювання у просторі
У центрі проводилися різні заняття, організовувалися заходи, надавалися консультації. Та головне, що там люди моги на рівних спілкуватися із тими, хто як ніхто інший зможе їх зрозуміти.
«Під час зустрічі ми навчали, як самотужки вдома зробити чай. До офісу придбали мультиварку, керувати якою можна з озвучкою зі смартфона. Ми мотивували та підтримували їх. Навіть весілля у нашому просторі змогли відсвяткувати. Ми працювали, допомагали, розвивалися».
Допомога війську
З початком повномасштабної війни Костянтин і Тетяна стали активно допомагати й війську.
«Перший місяць, коли все розпочалося, у нас був шок. Ми не знали що робити й куди бігти. Усвідомлення справжньої великої війни прийшло тоді, коли за 200 метрів від нашого будинку пролетіла крилата ракета. Було дуже страшно, дитина наша перелякалася», — розповідає Тетяна.
Спочатку, каже, вони думали релокувати свій бізнес до більш безпечного міста і вже навіть знайшли приміщення.
«Але до нас по допомогу стали звертатися наші захисники. На той час броні фактично ні в кого не було. Були плити, а самих чохлів до них не було — від часу та інтенсивної експлуатації вони просто рвалися. У місті всі знали, що у нас промислове обладнання, яке спеціалізується на цупких тканинах, і ми можемо це робити. Тому вирішили залишитися й підтримати наших військовослужбовців».
Працювало подружжя безкоштовно з самого ранку до пізньої ночі. А ввечері, коли поверталися додому, їхній син говорив про страх і те, що потрібно евакуйовуватися.
На допомогу прийшов ще один підприємець з Покровська, який виїхав у західні регіони. Він знайшов і організував доставку на Донеччину кордуру — товсту тканину з особливою структурою нитки, з водовідштовхувальним просоченням та з поліуретановим покриттям. Знайти таку тоді було вкрай важко.
«Він привіз нам одразу два рулони й ми взялися за роботу. Свої вироби безкоштовно роздавали військовим і поліцейським».
Та згодом і самі вирішили долучитися до війська. Костянтина взяли на службу одразу, а ось Тетяну не хотіли мобілізовувати. Наполягали на тому, аби вона виїжджала.
Костянтин став на захист країни
«Але це було моє чітке і виважене рішення. Останньою краплею стала розмова з мамою, яка нині в евакуації живе у гуртожитку. Вона мала власне житло, все її життя пройшло на Донеччині. І тепер вона боїться, що не зможе повернутися. Тому я там, де маю бути й роблю все, аби наші батьки і діти могли приїхати додому».
Збір на автівку для бригади
На службу Костянтин і Тетяна забрали власні автівки. Та через те, що їх експлуатували в гарячих точках, нині вони повністю вийшли з ладу й не підлягають ремонту. Тому подружжя організувало збір на покупку пікапа для своєї 109 бригади.
Те, що залишилося від однієї з автівок подружжя
«Для виконання бойових завдань нам потрібна маленька машина вантажопідйомністю до полутора тонн, аби наші воїни могли доставляти необхідні боєприпаси. Вони працюють безпосередньо на лінії розмежування, зокрема й у тилу ворога. Тож така автівка зможе забезпечити мобільність бойових груп і допоможе зберегти життя наших воїнів».
На автівку збирають 320 тисяч гривень. Частину коштів з виплат передасть сама Тетяна.
Подружжя мріє, аби батьки та діти повернулися до рідних домівок
«Наразі я підписала контракт. Тепер писатиму рапорт на отримання виплати у розмірі 150 тисяч гривень від держави на купівлю машини. Ці кошти, які отримаю, переведу на наш збір».
Підтримати наших захисників можна, зробивши переказ будь-якої суми на банку.
Свої в Telegram 
