Тоді такого жаху не було. Тамара Єфимова про події Другої світової та життя у прифронтовому Оріхові
В прифронтовому Оріхові Запорізької області немає жодного вцілілого будинку, лікарні чи школи. Та навіть попри це там досі залишаються близько 800 місцевих. Серед них — 84-річна Тамара Єфимова. Вона народилася в часи Другої світової, й зараз знову живе під постійними ворожими обстрілами. Виїжджати з рідного міста не планує, бо вірить: доки вона там — зможе вберегти власноруч побудований будинок. Для Свої пані Тамара розповіла історію свого життя та те, як вдається виживати у надважких умовах.
Залишається, аби вберегти майно
В Оріхові місцеві живуть під постійними ворожими обстрілами, без електрики, газу й централізованого водопостачання. Та навіть попри це Тамара Єфимова, якій 7 серпня виповнилося 84 роки, покидати рідне місто не хоче. Жінка вважає, що тільки власною присутністю може вберегти дім, який побудував власноруч.
Тамара Єфимова
«Даху на будинку вже немає — розбито все. Й вікна повилітали, бо постійні обстріли. Днями о 4 годині ранку почали гатити — це був жах. Обстрілювали КАБами. Думаю, ну оце бабі вже й все. Ну хіба можна так жити на старість? Діти кажуть: «Кидай все та тікай!». А на кого я все це кину? Тут же нічого не залишиться», — каже пані Тамара.
Руйнації по вулиці Тамари Єфимової
Донька пані Тамари понад сорок років мешкає в росії, молодший син там — 30 років. Жінка каже, у кожного з них вже давно своє життя. Діти може й забрали матір з-під обстрілів, та вона прийняла рішення залишатися вдома.
«Діти переживають. Посилали до мене нашого місцевого чоловіка, якого вони знають. Хотіли дізнатися, як я. Просили показати свої фотографії, які до цього скидали йому. Але куди я поїду, як я сама — з ними малими — оце все будувала? Ну як я можу кинути? Тут нічого не залишиться».
Руїнації від російських КАБів в центрі Оріхова
Жінка каже, в зруйнованому місті є мародери, які грабують покинуті будинки. А для неї важливо зберегти своє майно. Тому й залишається сторожувати його.
Життя, до якого вже звикла
Щотижня пані Тамара ходить за гуманітаркою, яку привозять рятувальники. Сумки везе велосипедом. Через те, що у місті немає централізованого газопостачання, жінці доводиться купляти газові балони.
«Знайомий підключає мені їх й тоді можу готувати їжу. У нас відсутні централізовані комунікації, тож субсидію не дають. Де справедливість? Балони я купую на власну пенсію. Торік збирала декілька місяців гроші, щоб придбати два причепи дров. Я цілу зиму сама їх рубала. Коли не вистачало сил, наймала чоловіка, який їх порубав. Ми вже звикли до такого життя», — ділиться жінка.
Бак для води біля двору жінки
Воду, яку періодично привозять рятувальники, пані Тамара накопичує у відрах та баклажках. А ще знайомий, який допомагає підключати газовий балон, привіз їй невеличкий бак для зберігання води, й встановив на ньому кран.
Воєнне дитинство
Пані Тамара народилася у 1940-му. Каже, життя починала з війни й закінчує війною.
«Батько приїхав з Фінської війни, а тут вже і Друга світова. Він знов пішов воювати. І якраз я народилась. За свої 84 роки я не знала слова «батько», бо свого до ладу й не пам’ятаю. Він загинув на фронті. Мати моя була неграмотна. Але, як могла виховувала та годувала нас — трьох дітей».
Пані Тамара каже, що, попри малий вік, дуже добре пам'ятає події під час Другої світової в рідному Оріхові. Каже, що німці не чіпали місцевих жителів. Не було і такого, щоб вони обстрілювали їхні хати.
Двір Тамари Єфимової
«Зараз ворог розбиває хати людей і стирає все, що бачить. Тоді такого жаху не було. Кілька разів наступ був, нам сказали, що треба ховатись, бо бомби кидати будуть. Наказали, щоб ми сиділи у ямі, а ми хотіли бігти далі. Але туди, де думали сховатися, влучила бомба й відбила кут будинку. Та місто залишилося цілим», — розповідає Тамара Єфимова.
Жінка також пригадує, як по вулицях Оріхова стояли німецькі причепи, наповнені консервами, й діти залазили на них, щоб кинути за пазуху кілька банок. Тоді було дуже голодно.
«Та й після війни їжі майже не було. Теж тоді збирали колоски. Бувало поженеш корову пасти, а тут їде об'їзник. Кричить, що поле колгоспне та батурою б`є тебе. Отаке життя було».
Пані Тамара, яка пережила Другу світову в рідному Оріхові, як і тоді — в далекому дитинстві — сподівається на те, що ворог припинить обстріли й піде з української землі.
Свої в Telegram 
