Взяли одяг і генератор. Юрій Грицай з 86-річним батьком їхали з Комишувахи електровелосипедами
Нас почали обстрілювати за тиждень, ми не думали, що то початок великої війни
Рідне селище Юрія Грицая Комишуваха розташоване на Луганщині, неподалік Попасної. До повномасштабної війни чоловік працював диспетчером в місцевому РЕМі (районні електричні мережі — Свої), обслуговуючи, в тому числі, й Попасну.
До 2022-го року, каже Юрій, ворог періодично обстрілював Комишуваху, так само, як і Попасну. Але жити можна було, і на той момент в селищі залишалось близько 1,5 тисячі жителів.
Юрій Грицай
“Ми з батьком виїхали 12 травня 2022-го року. На той момент на нашій вулиці вже нікого не було. Можна сказати, ми виїздили останніми. Житло наше було ціле, але без вікон, без дверей і з побитим дахом. Почався штурм Комишувахи з боку Попасної, яку ворог окупував 8 травня”, — розповідає Юрій.
Обстріли Луганщини
Від роботи Юрія Грицая так чи інакше залежала наявність електрики в селищах і містах, що виживали під ворожими обстрілами. Обстріли поблизу Комишувахи почались за тиждень до повномасштабної війни.
“Росіяни почали обстрілювати тили — це було 17 лютого, ми ще не зрозуміли, що скоро велика війна. Ми прибирали дроти й писали листи на “Червоний Хрест”, на ОБСЄ, але після 17 лютого вже ніхто нічого не погоджував — відновлювали лінії на власний розсуд”.
Церква в Комишувасі до війни
За словами Юрія, електрика в Попасній трималася до 13 березня. Після чого ворог перебив високовольтну лінію, яку неможливо було відремонтувати в тих умовах. В Комишувасі електрика була до 18 квітня, після чого також ворог вщент зруйнував лінії.
Захоплення Комишувахи
Виїздили на електророверах
Юрій Грицай каже, що в рідній Комишувасі довго тримали ще й бджоли — 30 вуликів, за якими треба було доглядати. Втім, черговий ворожий обстріл розбив частину бджолиного господарства.
Обстріляні вулики
“Я підготував одяг, документи, генератор, яким ми заряджали акумулятори на велосипедах через кожні 40 кілометрів. Взяв також інструмент для ремонту велосипедів, якісь запчастини, ковдру, спальний мішок, їжу на пару днів. І все”, — розповідає чоловік.
Виїздити з селища було небезпечно, тому шукали проміжок часу, в який більш-менш тихо.
За перший день мешканці Комишувахи майже доїхали Покровська, переночували в посадці обабіч дороги. Далі шлях лежав у бік Петропавлівки, де мешкає сестра Юрія. А далі вже винайняли автівку, щоб прямувати на Полтавщину.
Вже понад два роки син з батьком мешкають в селі Орлик Полтавської області. Юрій каже, що дивився на власне селище на Луганщині по супутниковим картам — Комишуваха розбита на 90%.
“Звісно, що в Комишуваху ми не повернемось, навіть, якщо її звільнять. Бо там нема чого відновлювати. Після нашого селища окупанти пішли на Бахмут і там поруч Соледар”.
Мінімальну кількість жителів, що залишились до окупації, каже Юрій, ворог вивіз на окуповані території.
Коли поблизу з диспетчерською впала ворожа міна
Своїх “козаків” росія пригнала на Луганщину ще у 2006 році
На Полтавщині чоловік влаштувався на роботу, придбав невеличкий будинок, який зараз облаштовує.
“Дуже хочеться, щоб українські території були звільнені. Звісно, що багато людей не повернуться додому — там руїни. Та й розміновувати те все довго”.
Між іншим, Юрій пригадує, як задовго до війни — у 2006-2007-х роках, до луганських електричних мереж підключилась російська організація під назвою “Східне козацтво”, яка не мала жодного відношення до українського козацтва, наприклад, запорізького. На думку чоловіка, вже тоді готувалося підґрунтя для окупації східних областей.
“Вони спочатку просто на свята наряджалися у свій одяг — ходили, красувалися. Наприклад, на 9 травня виходили на парад в Попасній. Хоча яке вони взагалі мають відношення до нас і 9 травня? Це були місцеві, пов'язані з росією. Ця організація розповзлася індустріальною частиною нашої області”, — розповідає Юрій Грицай.
Дім Юрія на карті
Чоловік каже, що перші блокпости у 2014-му році організували якраз ці козаки, які перекрили всі дороги.
“Захоплювали адміністрації, СБУ в Попасній штурмували оці ж козаки. Приїхали з росії і їх уже було багатенько на той час. І наша луганська поліція закривала на це очі, бо вони були незадоволені результатом скиду Януковича і Майданом”, — каже Юрій.
Чоловік зазначає, що половина Луганської області тоді була захоплена саме козаками, які працювали на росію.
“Просто я дивуюсь, що ніхто ніколи про це не говорив. Ані журналісти, ані блогери… У нас не було ніякого Гіркина. Саме у нас працювали з 2006-го року ці козаки”.
Свої в Telegram 
