Було дуже боляче. Кричала. Староста села з Луганщини Галина Глобчаста про пережите в окупації
Галина Глобчаста — староста сіл Макіївка та Греківка Красноріченської громади Луганської області. Коли у березні 2022 року в її рідне село зайшла російська армія, пані Галину затримали окупанти. Тортури, катування та погрози — те, через що їй довелося пройти. Та, на щастя, жінці вдалося вибратися на вільну територію. Про пережите Галина Глобчаста розповіла для Суспільного.
Російська окупація села
Понад 30 років Галина пропрацювала у Макіївці вчителькою математики та фізики. Поза роботою волонтерила й допомагала війську. Початок великої війни жінка зустріла вдома. Згадує, у село російська армія зайшла 3 березня 2022 року.
«В той момент я була на городі. Звідти було видно, як заходили окупанти. Гул стояв, може, з годину, видно, що йшла важка техніка. Заїхали ці військові — це були молоді хлопці у формі, здається, з червоними пов’язками».
Тоді, пригадує Галина, люди поховалися по хатах — на вулиці нікого не було. Але окупанти влаштували перевірку й заходили у домівки місцевих. А вже вранці наступного дня прийшли і до будинку Галини — шукали старосту.
«Ми вийшли разом з чоловіком. Він питав, навіщо я їм. Сказали, що повезуть до командира. Коля (чоловік Галини — Свої) злякався, просив, аби мене не вбили. Ті сказали, що нічого не буде і скоро мене привезуть назад».
Тортури та погрози розправою
Галину відвезли до місцевої щколи.
«Він мені каже: «А ви українка?». Я кажу: «Так, можете подивиться в паспорті». «Розказуйте, де ваші прикордонники». Кажу: «Так прикордонники були та десь поїхали. Що вони мені говорили — куди?».
Жінку схопив за капюшон російський військовий і вдарив по лицю. А потім їй зав’язали очі та відвели до вчительської.
«За столом сидить «Лобзик», кадирівець. Біля нього ще дві людини. Я з зав'язаними очима і мене ставлять на коліна. Питають: «Де твої прикордонники?». Знову сказала, що вони поїхали, але я не знаю куди».
Після цього почався допит. Галину поклали на підлогу й стали бити.
«Спочатку руку. Чую, підіймає кофту до ліктя, бо вона з довгими рукавами, і чимось маже на руки. Лежу ж мовчки. І струмом — тричі в руку струмом. Боляче було, але мовчала. Потім піднімає кофту, і відчуваю — маже спину. Було дуже боляче. Кричала. І після того, як оце струмом приєднується, починають бити палицею».
А потім до кабінету привели чоловіка Галини й сказали їм прощатися. Сказали, його відпустять, а її — застрелять.
«На колінах я прощаюсь, прошу Колю, щоб він не кидав мою маму, бо вона в мене сліпа. Були сльози, а потім вони за шиворот витягнули чоловіка і пішли прапори шукати. Висипають переді мною велику сумку. В тій сумці були прапори, стрічки — це все висипають переді мною. «лнр-івець» починає топтати це все ногою».
Мрія — повернутися до рідного села
Зрештою, згадує Галина, кадирівець «Лобзик» повідомив, що її вирішили відпустити. Але наказали наступного дня пройтися селом й зібрати інформацію про місцевих.
«Я говорю: «Коль, нам треба тікати». Він каже: «Як ми втечем, він сказав не виходить, бо переріже горло». Ми вийшли зі сліпою мамою у двір і я кажу: «Мама, ми тебе не можемо взяти, нам треба тікати, бо вони нас вб'ють». Вона розплакалась. І каже: «Ідіть, дочечко, я, якщо що, до сусідки піду». По дощу і пішли. В цей час починався гуркіт, заходила колона велика орківської техніки, і вона йшла поблизу нашого села. Може через це нас ніхто не тронув, хоча мама каже, що о 13-й почався наш пошук».
Галина з чоловіком дійшли до Греківки. Там їм допомогли, як каже жінка, добрі люди. Далі подружжя вирушило на Харківщину. Хоч там і тривали бої, та Галині з Миколою вдалося вийти до українських військових у Михайлівку, які їх і забрали.
Вже 15 квітня Галина з чоловіком дісталися до Львова. Там їх зустріла донька. А згодом через посередників вдалося евакуювати й маму Галини.
Галина з мамою
«Мама зараз зі мною. Вона дуже перелякана, всього боїться. Війна дуже налякала старих людей».
Сама ж Галина продовжує працювати старостою у тепер вже Красноріченській військовій адміністрації. Жінка допомагала з евакуацією людей з Макіївки, яке звільнили у жовтні 2022 року.
Зараз Макіївка знову у «сірій зоні» — там йдуть активні бойові дії. Та, попри це, Галина мріє про повернення до рідного села, хоча там вже все зруйновано.
«Я просто в це вірю. Бо якщо не вірити — навіщо тоді жити?».
Свої в Telegram 
