Росіяни і досі думають, що ми розбили Маріуполь. Дмитро Селютин про оборону, полон та відновлення
Дмитро Селютин — санітарний інструктор батальйону морської піхоти. З перших днів великої війни він став на захист Маріуполя. Разом із побратимами тримав оборону міста 47 днів. Після цього за наказом вищого керівництва потрапив у російський полон. 29 місяців за нього боролися мати та рідні. Заради зустрічі з сином жінці вдалося здолати важку хворобу і навіть знайти собаку Дмитра в окупованому Маріуполі. Розповідаємо, через що родині та оборонцю довелося пройти за ці місяці.
Ціль росіян — деморалізувати місцевих і військо
На початку великої війни Дмитро разом із побратимами був на ротації у Широкиному. В інтерв'ю Свої його мати Наталія Ніколаєва розповідала, гатити по українських позиціях російська армія почала ще у ніч з 22 на 23 лютого.
«З кожним днем обстріли посилювалися, позиції були розбиті. Тож Дмитро з побратимами відійшов до Маріуполя, де і надавав медичну допомогу до кінця».
Медик Дмитро Селютин
Про те, що російська армія щільно взялася за Маріуполь, каже Дмитро, стало зрозуміло, коли ворог став кидати авіабомби та бити з усього наявного озброєння по житлових кварталах. У росіян, наголошує захисник, була одна ціль — деморалізувати місцевих і військо й таким чином взяти Маріуполь під свій контроль.
«Вони не рахувалися ні з чим, навіть з людськими життями. На той час ми вже відійшли на територію заводу. Там тоді було безпечніше, ніж у місті. Бо коли виїжджали за медикаментами, а потім поверталися назад — видихали», — розповів захисник журналістам TV-7.
Дмитро працював з пораненими легкої та середньої ступені. Якщо захисники з тяжкими пораненнями потребували глибокого хірургічного втручання, їх доставляли до імпровізованого шпиталю.
«Там проводилися дуже складні операції в екстремальних умовах під світлом ліхтарів. Своїх хлопців потім я забирав до себе і продовжував лікування та відновлення після операції сам».
Для Дмитра оборона Маріуполя тривала 47 днів.
«На 47-й день після другої невдалої спроби прориву у нас не було шансів. Наказ від командування був чіткий — ми маємо вижити. Так ми потрапили у полон».
Заради сина
Про те, що Дмитро потрапив у полон, він встиг повідомити мамі. З телефона посестри він відправив їй повідомлення: «Я в полоні. Моліться за наш обмін. Все буде добре».
Відтоді і почалася боротьба за Дмитра та його побратимів. Наталія зверталася всюди, куди тільки можна: писала листи, звернення, брала участь у акціях і розповідала про оборонців Маріуполя. А згодом додалася й особиста боротьба за власне здоров’я.
«У липні 2022 року мені діагностували страшний діагноз. Мене прооперували, я проходила хіміотерапію. Це було важко, і коли був четвертий курс, хотіла все завершити. Але потім взяла себе в руки й продовжила лікування. На сьогодні я в стадії ремісії».
У 2023 році, під час одного з обмінів, вдалося повернути посестру Дмитра — Юлію, з телефона якої захисник встиг повідомити мамі про полон. Від неї Наталія дізналася, що на ротації з Дмитром була його собака — американський пітбуль Афіна.
«Афіна була з Дмитром постійно: і на позиціях, і дорогою до Маріуполя, і у місті. Коли їх брали у полон, окупанти поставили синові умову: або він відпускає собаку, або її пристрелять. Дмитро її випустив».
Розуміючи, наскільки Афіна була важливою для Дмитра, Наталія доклала максимум зусиль, аби знайти її. І їй це вдалося.
Афіна з родиною Дмитра
«У Маріуполі вона прибилася до підприємства, неподалік заводу імені Ілліча. Туди ж прибилась ще одна собака, від якої наша Афіна народила цуценят. І люди, які прихистили собак, утримували їх вже для бізнесу. Але мені вдалося знайти волонтерів, які забрали Афіну й привезли до нас».
Сфабриковані справи
В російських катівнях Дмитра утримували 29 місяців. Згадує, коли тільки з побратимами потрапили у полон, окупанти постійно у них питали: «Навіщо ви знищили своє місто?». Мовляв, саме українські оборонці гатили по Маріуполю з авіації.
«Та якби у нас була авіація — ми б тут не сиділи. В Маріуполі не працювала українська авіація. Зрозуміло, що ця відповідь їх не влаштовувала, тому за це ми отримували. І це не було провокацією. Росіяни досі вірять, що Маріуполь знищили ми».
Маріуполь став одним з перших найбільш зруйнованих міст. І саме там росіяни масово брали в полон наших військових.
«Але ми робили свою роботу, нам вдалося відтягнути на себе велику кількість російських військ. Ми показали, як ми можемо воювати. Бо вже у полоні бійці так званої «днр» казали про те, що думали, що нас у місті більше — тисяч 10. Так багато нас не було».
Дмитро каже, на хлопців з Маріупольського гарнізону наразі росіяни сфабрикували дуже багато справ за начебто скоєні ними військові злочини.
«Намагалися повісити справу і на мене. Якось привели на допит. Уточнили, чи дійсно я медик. А потім спитали, чи знаю я «Тайру» і чи працював з нею. А потім сказали: «А, раз знаєш, значить ти з нею людей на органи вивозив?». Перепитую: «На які органи?» У відповідь: «Ну, з Маріуполя ж вивозили людей до Європи на органи».
Логічний аргумент про те, що Маріуполь вже був під російською окупацією, і в той період взагалі мови не могло йти про якісь перевезення когось і чогось, не працював. Окупанти стверджували, що робилося це ще до початку вторгнення.
«Перепитували, чи різав людей на органи, били. Наполягали, щоб я підписував зізнання. Але я відмовлявся. Зі мною їм було не цікаво, бо, на відміну від інших, для мене полон пройшов більш-менш спокійно».
Навіть у полоні Дмитро допомагав побратимам. Каже, з вересня 2023 року і до обміну працював у СІЗО з оборонцями із суїцидальними напрямами.
«І я розумів, якщо покажу, що мені важко, в людей, які навколо мене, погіршиться стан ще більше. Тому я дуже себе стримував і намагався тримати себе в руках. І це зіграло злий жарт зі мною після повернення, бо тепер прийти в нормальний стан мені важче».
В планах — допомагати побратимам
З полону Дмитро повернувся під час обміну 13 вересня 2024 року.
Обмін 13 вересня 2024 року
«Автозаками доправили з Галича до Москви. Звідти літаком — до Ростова. Там зібрали українських полонених і повезли на обмін», — згадує той день Дмитро.
Зараз він у Києві, проходить психологічну реабілітацію. Каже, після повернення з полону, оборонці тривалий час не можуть зрозуміти реальність. Вони стають замкнутими і не завжди можуть контролювати свої емоції. І про це одразу попереджають психологи.
«Особисто я три доби взагалі не спав, бо не міг це робити. Я не відчував втоми, тому що адреналін був на шаленому рівні. У мене і досі не все в порядку з психікою. Але психологи, реабілітологи працюють: вони готові до цього і готують до цього всього нас».
Після реабілітації Дмитро планує влаштуватися реабілітологом до служби, яка займається питаннями військовополонених.
«Хочу працювати з хлопцями, які повертаються з полону. Бо я зможу їх зрозуміти і допомогти більше, ніж хтось інший, тому що це перевірено на практиці».
Свої в Telegram 
