Вірив, що місто вистоїть, ми 8 років жили за 10 кілометрів від фронту. Історія Андрія з Волновахи

Волноваха — особливе місто

До 2014 року у Волновасі у Андрія було приватне підприємство — продавав електронне приладдя, від акумуляторів до ліхтарів. Попри труднощі, чоловік докладав максимум зусиль, аби розвивати власний бізнес, так було до початку повномасштабки. Саме на початку війни волонтер став у нагоді військовим.

“Як тільки у 2014-му році почались військові дії, я хлопцям віддавав ліхтарі і батарейки за 5 гривень, бо треба було якось підтримувати. У мене була одна з точок на ринку, і хлопці ходили саме до мене, бо розуміли, що не всі місцеві підтримують ЗСУ. На своєму ряду я був лише один з проукраїнською позицією”.

АндрійАвтор: особистий архів

11 травня 2014 року на псевдореферендум росіян пішли не всі волоновасці. Андрій не пішов.

“Я розумів, що відбувається, бо росіяни були близько. Вони зайшли через Слов’янськ. І у мене було відчуття, що місцева влада проросійська. Наприклад, я завжди, коли біг на роботу, дивився на прапор на даху міськради. І от одного разу я бачу прапор так званої “ДНР”. Ви уявляєте мої почуття й емоції?! Цей прапор треба терміново зняти”, — розповідає активіст.

Андрій каже, що тоді найбільше хвилювався за близьких людей. Що буде з містом, до якого впритул підійшов ворог? І попри те, що Волноваха у 14-му році лише два місяця була під контролем проросійських бойовиків, місцеві встигли натерпітися від терористів.

Росіяни обстріляли блокпост перед Волновахою — там загинуло багато військових. Тоді ми бігали з дружиною до лікарні, намагаючись допомогти пораненим. Я зібрав гроші, які були, і набрав в аптеці медикаментів для поранених

Чоловік розповідає, це сталося з 21 на 22 травня 2014 року — близько шостої ранку між Великоанадолем (Ольгинка) і Володимирівкою, поблизу Волновахи, стались бойові зіткнення бойовиків самопроголошеної "ДНР" з українськими військовими 51-ї механізованої бригади. За словами очевидців, бойовики приїхали на інкасаторських авто "Приватбанку", стріляли з гранатометів і ПЗРК, кулеметів. Солдатів було чоловік 30, 3 БТР або БМП. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину на блокпосту, вибухнув боєкомплект. Внаслідок бою 16 військових загинуло, 18 дістали поранення. Загалом до місцевої лікарні з вогнепальними пораненнями привезли 31 людину.

Розбиті будинки у ВолновасіАвтор: особистий архів

Андрій каже, що тоді Донецьк вже був захоплений росіянами, і українські військові почали активно розгортати блокпости, щоб уберегти Волноваху. Лінія фронту почала стрімко наближатись до міста, розповідає волонтер. Залишатись було небезпечно, втім, планів виїздити на той момент не було.

“До 2022-го року наша арта стояла своєрідним їжаком навколо Волновахи, захищаючи місто. А загалом з 2014-го Волноваха була на відстані десяти кілометрів від фронту”.

Влучання в житловий квартал. Волноваха Фото: фото з архіву героя

Виїздили під обстрілами

Андрій пригадує, що ще у вересні 2021 року у нього з'явилося чітке відчуття про повномасштабну війну. Та все одно сподівався, що за вісім років оборону побудували й вона захистить.

“У нас і військо вже було більш підготовлене. Але чомусь на Старобешівському напрямку розмінували поля. Мені знайомий військовий з 53-ї бригади розповідав, що вторгнення почалось 23 лютого об одинадцятій вечора. Він каже: “Уяви, на нас йде колона. А арту напередодні всю відвели”, — пригадує волонтер.

Чоловік каже, приблизно така ж ситуація була й в Маріуполі. Сестра Андрія на початку повномасштабної війни поїхала туди, аби забрати дитину, і потрапила з родиною в драмтеатр. Виходили звідти місяць. Її чоловік загинув, а сестра з сином вижили.

На початку повномасштабної війни волонтер також допомагав військовим акумуляторами.

“Хлопці прибігали до мене, я намагався дати все, щоб вони продуктивно відпрацювали ніч і ще далі їм вистачило на деякий період вдень заряду”.

Андрій пригадує, один випадок, коли на початку повномасштабної війни, вже навесні, під щільними обстрілами біг через місто за своєю знайомою. Каже, було дуже страшно. Бачив загиблу сусідку, яку розірвало ворожим снарядом. Пізніше родина потрапляла не під один ворожий обстріл, зустрічалась з ворожими танками, літаками, а потім ховалися в укритті сусіднього дитсадка.

ВолонтерствоАвтор: особистий архів

Волноваху обстрілювали з літаків — били по цивільних і інфраструктурі міста. Андрій каже, один з російських винищувачів Су-34 збили біля Волновахи 3 березня, а наступного дня ще один такий же літак.

“Якось ми повели дітей в туалет на другий поверх і знов потрапили під обстріл. Періодично я бігав в інший район міста до батьків. Тоді тато ще був живий, але лежачий — потребував догляду”, — розповідає Андрій.

Чоловік евакуювався з Волновахи з донькою, знайомою і ще однією родиною. Поїхав з приятелем, який приїхав забрати іншу родину. Рішення їхати чоловік прийняв одразу ж — швидко зібрав найнеобхідніше. Виїздили під обстрілами.

"Забіг до мами перед евакуацією. Батько ще тоді був живий, але “лежачий”. Я сказав, що хочу залишитись, але мама наполягала на тому, щоб я поїхав”.

ВолонтерствоАвтор: особистий архів

Російські війська окупували Волноваху 11 березня 2022. Місто майже повністю знищене ворогом, більша частина місцевих евакуювалась. У Волновасі наразі залишається мати Андрія, батько помер.

Андрій облаштувався у Запоріжжі. Тут він волонтерить. Щодня чоловік працює у волонтерському штабі — плете маскувальні сітки і допомагає в хабі “Я Волноваха”.

“Рясік” загинув у збитому Мі-8 під Маріуполем. “Азовця” поховали через 3 роки у день його народження

Її постать у мозаїці, якій 40 років. Любов Макаренко вижила у Маріуполі і вчить мистецтву в Ірландії

Війна змусила подорослішати за одну ніч. Спогади трьох школярів з Волновахи, які втратили рідний дім