Ми пройшли замінованим лісом і вціліли. Галина Шухова з Попасної живе у Норвегії і допомагає війську

“З 2014 року люди поділилися. Вже не з усіма можна було спілкуватися так, як ми спілкувалися до війни”

Ще у 2014-му році Попасна опинилася близько до бойових дій. У місті було неспокійно. Через часті ворожі обстріли частина людей виїхала у більш безпечні регіони України. Галина Шухова залишалась у рідному місті, продовжуючи працювати.

Галина Шухова в НорвегіїАвтор: особистий архів

“Коли мій син пішов у військо у 2014-му році, то мене просто дурою обізвали. Сказали, як я могла це допустити. Син захищав тоді Мар'їнку. Через рік він демобілізувався, але вже у 2022-му році, як тільки почалась повномасштабна війна, він мені подзвонив і сказав, що йде у військо знову”, — розповідає жінка.

ПопаснаАвтор: з відкритих джерел

З 2017 року Галина почала активно допомагати місцевим, бо дуже багато молодих людей з дітьми виїхали, натомість залишились люди похилого віку, яким потрібна була підтримка.

Допомагала кому їсти приготувати, кому заплатити за комунальні послуги тощо. Їхні діти виїхали, так що ми допомагали, чим могли

Попри те, що з 2017-го року саму Попасну вже рідше обстрілювали, волонтерка каже, що все одно “прилітало”, але в поля — звуки вибухів стали вже звичним фоном для попаснян.

Ми вже знали, що летить і де. З якого боку йде бій

Галина розповідає, фактично з перших днів повномасштабного вторгнення російська армія почала активно обстрілювати Попасну. Безкінечно били по госпіталю, снаряди літали по місту.

Будинок Галини у ПопаснійАвтор: особистий архів

“Були постійні обстріли — то там згоріла хата, то там. Але наш будинок ще стояв. Нас було двоє з сестрою, а потім я зателефонувала троюрідному брату, який жив у центрі міста. Сказала, щоб він до нас приходив, бо вже світла не було й в квартирі було холодно, а ми топили піч. А потім ще й подруга прийшла зі своєю мамою. От нас жило п'ятеро”.

Втім, через деякий час ворожа міна вибухнула неподалік від будинку Галини. Жінка пригадує, тоді вибуховою хвилею винесло два вікна. Були дні активних обстрілів. Мешканці будинку почали ховатися в кухні й думати, де безпечніше ночувати.

“А якось виходжу з будинку, щоб взяти капці в кухні, й бачу, що по двору ходять російські солдати. Я їм кажу: “Хлопці, ви куди?”. А вони до сусіда йдуть. Я кажу: “Там нікого немає”. А такий здоровий мужик каже: “Мне нужно роту разместить”. Взяв з автомата розстріляв замок, і вони зайшли в сусідську хату”, — згадує Галина Шухова.

Через деякий час окупанти виїхали з сусідського будинку, пограбувавши його. Галина каже, що винесли купу речей в сумках, які забрали з її сараю.

“Ми заходимо в сарай, а наших великих сумок немає. А їх було там багато. Ми як зайшли до сусіда в хату, а там — жах. Вони ловили курей у дворі й рубали на їжу. По хаті все розкидано — кури, каша, речі… У сусіда двоє синів, так вони ото позабирали все — і спідню білизну, і штани, декілька комп'ютерів”, — розповідає волонтерка.

Галина розповідає, що виїздити з міста довелося під обстрілами. Зв'язку тоді вже не було, і всі рекомендували їхати у бік окупованого Першотравневого, де евакуювали в росію. Втім, волонтерка постійно відмовлялася й чекала можливість евакуюватись на підконтрольну територію України. Врешті прилетіло в хату, розбомбивши половину помешкання. Попаснянам пощастило вижити — ночували у будинку сусіда, де, на щастя, працювало радіо.

“Ми вночі послухали радіо, й дізналися, що є евакуація з Попасної в бік України. Ми пішли через ліс втрьох, брату сказали, щоб йшов на Першотравневе, бо він би просто не дійшов, його б забрали. Ми пройшли ліс і побачили наших хлопців, які нам кричали: “Стійте, стійте!”. Як виявилось потім, ми пройшли через замінований ліс, і нас зупинили за 20 сантиметрів до чергової розтяжки”, — розповідає Галина.

Син Галини Шухової - ВікторАвтор: особистий архів

Зідзвонившись з сином-військовим, волонтерка отримала допомогу. Військові вивезли жінок в безпечне місце — у Бахмут, який на той момент був ще цілий. Пізніше Галина Шухова виїхала з сестрою в Норвегію, де продовжує жити й волонтерити.

“Син мені сказав: “Мама, ви любите мандрувати, тому їдьте. Мені буде спокійніше”.

Через 15 днів невістка Галини зателефонувала й сказала, що син загинув, йому було 39 років. Віктор захищав країну на кордоні Херсонської й Миколаївської областей.

Норвежці купили мені квиток туди й назад, і я поїхала на поховання сина

Зараз Галина Шухова разом із сестрою працює у волонтерському центрі “Січ” у Норвегії. За два роки жінки відшили сотні нош для українських захисників. Окрім цього, разом з племінницею та сестрою перегнали військовим щонайменше п'ять автівок.

“Рясік” загинув у збитому Мі-8 під Маріуполем. “Азовця” поховали через 3 роки у день його народження

Відірвані. Рідні з Горлівки стали чужими, вони підтримують окупантів, а значить — мої вороги

Авто сина вивезло нас із пекла Маріуполя. Рідні воїна Максима Дацко 31 місяць чекають його з полону