Ми третє Різдво чекаємо рідних з полону. Ця ялинка з колючим дротом — символ нашої боротьби
У полоні немає свят
Близько пів сотні запоріжців вийшли на акцію підтримки військовополонених у суботу, 21 грудня. Люди кажуть: немає ніякого святкового настрою, коли близькі в нелюдських умовах російського полону.
Акція "Полон вбиває". Запоріжжя
“Колючий дріт символізує терновий вінок Ісуса Христа. Це символ мученика. Наші військові, що потрапили в полон, такі самі мученики. Багато хто там вже майже три роки. І для них немає ніяких свят… Тому ялинка з колючого дроту — це як символ полону“, — говорить Валентин Окунев, що прикрасив ялинку колючим дротом.
Валентин — учасник бойових дій, що має інвалідність. Він служив у 55-й бригаді з 2014 по 2017 роки на Донецькому напрямку. Там же отримав поранення.
Полон вбиває. Різдво
Полон вбиває. Різдво
“Багато з моїх побратимів загинули, хто пішли на фронт. Якась частина хлопців — зниклі безвісти, ще частина хлопців з нашої бригади в полоні. Зараз набагато важче ситуація, ніж була у 2014-му році. Багато хлопців, що пішли вдруге з 2022, потрапили в полон чи загинули”, — говорить Валентин.
Полон вбиває. Різдво
Ветеран каже, такі акції на підтримку військовополонених важливі, бо так українці не дають забути про полонених, адже кожен день у полоні може стати останнім для українців, які пішли захищати Батьківщину від окупантів. Вони там проходять через знущання, катування і тортури, тому не мовчати дуже важливо.
Син сам вирішив захищати країну
Так само вважає і Тетяна, яка чекає сина-"азовця" з полону.
Руслан Орлов пішов служити у 2021 році, коли йому було 18. Казав, що хоче опанувати тактичну медицину. На момент початку повномасштабної війни був у Маріуполі, там же потрапив у російський полон з іншими хлопцями, що були на “Азовсталі”.
Руслан Орлов
“За “Азов”, я вважаю, практично забули. Може, тому, що їх складніше обмінювати. Коли вони пішли в “почесний полон” у 2022 році, то нам сказали, що три місяці й заберемо своїх хлопців додому. Але ці три місяці затягнулися на третій рік. І ми вже втомилися чекати. Тому зараз активно нагадуємо про наших дітей. Я особисто часто їздила до Києва. Була всюди — і в координаційному штабі, і в СБУ. Писала всі на світі заяви… СБУ написали, що мій син був у Донецькому СІЗО, що у Горлівці. Але зараз нічого невідомо”, — розповідає Тетяна.
Полон вбиває. Різдво
Тетяна відвідує майже всі акції на підтримку військовополонених, і не тільки в Запоріжжі. Нещодавно говорила з хлопцями, звільненими з полону, в Києві.
“Мене іноді питають, як я відпустила сина? А мене ніхто не питав. Попри те, що Руслану було 18 років на той момент, він вже був дуже дорослий. Все вирішував сам”, — говорить Тетяна, сподіваючись повернути сина.
Спочатку син вважався безвісти зниклим, та згодом з'ясувалось, що у полоні
22-річний воїн Костянтин Іщенко теж виходив з “Азовсталі” в російський полон. Мати Ольга не просто чекає, а шукає свого сина, який підписав у 2021 році контракт, і був прикомандирований до 23-го загону морської охорони.
Костянтин ІщенкоФото: особистий архів
“Він був у Маріуполі і потрапив на війну. 6 квітня 2022-го року був крайній раз, коли він подзвонив. Ми тільки знаємо, що 8 квітня він був поранений, а 15 квітня, під час переходу на “Азовсталь”, він вважався зниклим безвісти. Потім 22 травня, коли виходили з “Азовсталі” за наказом головнокомандуючого в полон, ми дізналися, що він живий — у полоні. Де саме він зараз, ми не знаємо, бо зв'язку немає”, — розповідає Ольга Іщенко.
Полон вбиває. Різдво
Мати вважає, що акції на підтримку військовополонених не допомагають обмінам, але допомагають самим родинам не опускати руки. Також військові, яких звільнили з полону, запевняють, що такі акції дуже надихають. Воїни потім побачать, що про них не забували.
Про чоловіка нічого невідомо, але я вірю, що він живий. Ми чекаємо його
Минув рік і 11 місяців, як Юлія Коваленко не має звісток про свого чоловіка Дениса — 35-річного воїна військової частини А3719, який захищав країну на Донецькому напрямку у складі 63-ї окремої механізованої бригади.
Денис Коваленко
“Там з грудня 2022 по серпень 2023 стояли "вагнерівці". І на цей час за жодного з нашої бригади немає звістки. Вже майже два роки я намагаюсь дізнатись бодай щось про свого чоловіка. Він зник ще із трьома хлопцями. Командир каже, що був стрілецький бій і вони потрапили в засідку”, — розповідає Юлія.
Жінка каже, подала заявки у всі можливі інстанції, але поки немає ніякої інформації. Разом з Юлією Дениса чекають його діти — 13-річна донька і 4-річний син.
"Акції на підтримку військовополонених допомагають привернути увагу суспільства до наших трагедій. Ми не втрачаємо надії, це правда. Наприклад, в суботу, під час нашої акції також була акція 63-ї бригади у Львові. Там був стіл з їжею і пустими стільцями, одягом, повішеним на стільцях… ", — розповідає дружина воїна.
Донька Юлії знає все про тата, а маленькому сину говорять, що тато на завданні й поки що не може зателефонувати…
Свої в Telegram 
