Заради “Азову” “Вітольд” пішов на авантюру. Віталій Слободенюк думав, не виживе на “Азовсталі”
У дитинстві для Віталіка була, наче мама
Віталій Слободенюк родом з села Буряки на Житомирщині. Він — наймолодша дитина, в сім’ї є ще два брати і сестра. Наталія каже, що між нею і Віталіком різниця 9 років.
“Спочатку я дуже не хотіла братика, бо була найменшою. Всі мене любили, серед синів я у батьків була однією донечкою. І коли ми з батьком приїхали в пологовий будинок, я так плакала, коли його побачила. В той момент подумала: ну, все, мене вже ніхто не буде любити. Але я так Віталія полюбила, я була йому, наче мамою, він був завжди зі мною. Як тільки у мене з’являлися гроші, намагалася все йому купити, наприклад, іграшки, цукерки тощо. Часто возила його в Житомир на різні дитячі атракціони, у МакДональдз, поїсти суші. Мені хотілося йому показати і дати те, чого я не бачила у своєму дитинстві.
Віталій
У нас є ще два старших брата — один на п'ять років старший від мене, другий на сім, і мені завжди було образливо, чому вони ніяк не цікавляться ані моїм життям, ані Віталіка”, — поділилася Наталя.
Мотиватором і прикладом став друг дитинства
У шкільні роки Віталій грав у футбол, з хлопцями ходив на стадіон. На жаль, у селі альтернативи не було. Після школи він переїхав до міста Прилуки, де вступив у технікум на землевпорядника. І вже тут став займатися боксом та змішаними бойовими мистецтвами. Після технікуму Віталій вступив на заочне навчання до Інституту інноваційної освіти Київського національного університету будівництва і архітектури, отримав диплом бакалавра, але за спеціальністю жодного дня не працював.
“Десь пів року був різноробочим на м’ясокомбінаті в Житомирі, а потім звільнився і повернувся до батьків у село. Пов’язати себе з військовою справою брат вирішив за прикладом старшого друга — Івана Бочкарьова, на псевдо “Відьмак”, з яким він товаришував з дитинства. Іван був для Віталіка мотиватором і прикладом”, — розповіла Наталія.
Іван і Віталій
Про своє рішення Віталій повідомив батькам навесні 2021 року. Наталія пригадує, вони дуже засмутилися, коли почули цю новину. Матір відмовляла його, тим паче їхати в Маріуполь, у місто, яке поруч з лінією фронту.
“А я тоді сказала, нехай їде, якщо він так хоче. Нехай спробує, а раптом це його покликання”, — Наталія пригадує ту розмову.
Віталій став наполегливо тренуватися, щоб пройти Курс молодого бійця (КМБ). Про те, як це важко зробити з першого разу, серед бійців і досі ходять легенди.
“А потім була медкомісія, і брату сказали, що у нього є певні проблеми зі спиною. І що він зробив? Попросив друга, щоб той замість нього зробив рентген. На знімку все було добре, і так брат пройшов медогляд. Уявляєте, як він хотів потрапити до “Азову”, що пішов на таку авантюру”, — розповіла Наталія.
Любимо за гарне почуття гумору
“Відьмак” і “Вітольд” з одного села. Міцно товаришувати почали, коли Іван навчався у сьомому класі, а Віталій — у п’ятому.
Віталій з Іваном у дитинстві
“Його батьки до мене ставились, як до свого сина. Так же й моя бабця з татом сильно любили Віталіка. Разом у школі, разом на вулиці, разом за комп’ютером. Я був з біднішої сім'ї, і його батьки постійно мені допомагали, ніколи ні в чому не відмовляли. Від Віталіка я так само отримував допомогу. Навіть коли ми після школи роз'їхались по різних містах, все одно підтримували зв’язок, а на літніх канікулах зустрічалися у рідному селі і багато часу проводили разом”, — поділився Іван.
Друзі завжди проводили час разом
“Відьмак” згадує, коли побачив “Вітольда” у перший день КМБ, у його голові промайнула думка: “Коли мій друг встиг так подорослішати та змужніти?”.
КМБ Віталій пройшов з першого разу. Він тоді з гордістю розповідав сестрі, що зі 110 хлопців пройшли тільки 50, і він серед обраних. 7 жовтня 2021 року став першим днем служби солдата “Вітольда” в полку “Азов”. Він був навідником третьої обслуги гармати артилерійського взводу гаубичного артилерійського дивізіону. “Відьмак” каже, у підрозділі Віталія поважали, бо він класний, вихований хлопець з гарним почуттям гумору.
Під завалами пролежав кілька днів — врятували побратими
Коли почалося вторгнення, Наталія щодня писала брату.
Листування з сестрою
“Ночами не спала, тільки про Віталіка і думала, як він у 21 рік може вистояти проти такого зла. Настрій у нього був бойовий, стояв за себе і за побратимів. Спочатку він був на гаубиці артилеристом, поки було чим воювати, потім подався в піхоту. Місто в оточенні, без світла і зв’язку, без їжі та підкріплення — тоді стало дуже важко. Тиск з усіх сторін, стрілянина, яка не вщухає ні вдень, ні вночі. Брат розповідав, що їм від росіян надходили повідомлення, мовляв, здавайтеся. І були ті, хто переходив на бік ворога”, — розповіла Наталія.
23 березня рідні втратили зв’язок з Віталієм. І тільки 3 квітня він зміг написати їм.
"Вітольд" у Маріуполі
“Брат написав з телефона побратима “Грєнки”. Сказав, що поранений — внизу спини глибоко застряг осколок, який витягнути не вдалося. Розповів, як це все відбувалося. З побратимом біг від трьох росіян, дорогою загубив рюкзак з документами і телефоном. Хлопець отримав контузію і впав, а брата підстрелили. Потім вони перебралися в школу. Їх знайшли, і по будівлі почав працювати ворожий танк. На хлопців впала стеля, під нею Віталік з побратимом пролежали кілька днів, бо не могли ходити. А потім їх знайшли побратими і евакуювали на “Азовсталь”, де надали медичну допомогу”, — розповідає Наталія.
Оленівка-Донецьк-Горлівка-Макіївка-Торез
На "Азовсталі" весь оптимізм, яким "Вітольд" був заряджений на початку повномасштабної війни, зник. Віталій думав, що саме тут, серед руїн металобрухту, і закінчиться його життя, адже росіяни нещадно обстрілювали завод — з моря, неба й суші.
"Коли рана трохи затягнулася, брат став їздити до хлопців на позиції, возити їм їжу та воду. Потім і сам став воювати. З початку травня я знову втратила зв’язок з братом, але через того ж “Грєнку” знала, що з ним все добре", — сказала вона.
Віталій Слободенюк з “Азовсталі” вийшов у російський полон 18 травня 2022 року. З Оленівської колонії зміг тричі зателефонувати батькам, заспокоював їх, говорив, що живий і з ним все добре.
Віталій у Оленівці
Останній дзвінок був 22 липня. У вересні “Вітольда” перевели до Донецького СІЗО, через рік — у Горлівку, у квітні 2023 року — до Макіївської колонії. За останньою інформацією, зараз хлопець у в'язниці у Торезі.
Свої в Telegram 
