CASPER з Донеччини врятував 168 людей. Після поранення парамедик планує повернутися на службу
Починав у групі затримання
Руслан Губанов родом з Костянтинівки, йому 32. Свого часу він вивчився на автослюсаря у місцевому ліцеї, але за фахом не працював. У 2010 пішов служити в армію в десантні війська, а після дембеля вступив до Донецького юридичного інституту на факультет “Право”. Цього року Руслан закінчив магістратуру — після окупації Донецька одна з філій вишу перебазувалася до Кривого Рогу.
Руслан Губанов
“У 2012 році прийшов до відділку поліції, але, на жаль, не було місць. Так потрапив до поліції охорони, але перед цим пройшов навчання у школі міліції у Вінниці, і після повернувся до Костянтинівки. Працював у групі затримання, з колегами виїжджав на тривожні сигнали, на будь-які виклики по лінії “102”.
Кілька днів був заблокований у обладміністрації
Поліцейський в розмові згадує події, які розгорталися в Донецьку майже 11 років тому.
“Ми тоді охороняли облдержадміністрацію. Нас зібрали з різних міст Донеччини, точно були колеги зі Слов'янська, Покровська, Костянтинівки й Краматорська. Загалом десь пів тисячі поліцейських. А потім на автобусах приїхали озброєні люди і нас заблокували в цій будівлі. Протистояти їм не могли, бо крім гумових кийків, газових балончиків, щитів і захисних шоломів у нас нічого не було, керівництво не видало нам вогнепальну зброю. Нас почали закидати камінням. І в якійсь момент нас залишилося лише десь п'ятдесят.
Вони змогли прорватися і заблокували нас у будівлі обласної адміністрації. Через два дні відпустили, і всі роз’їхалися по своїх містах, я повернувся в Костянтинівку”.
З 2014 року Руслан з колегами працював по всій Донеччині — Світлодарськ, Бахмут, Покровськ тощо. Охороняли громадський порядок, виїхдили на виклики і несли службу на блокпостах. Згодом його нагородили медаллю і посвідченням “Учасник бойових дій”.
У Маріуполі навчав стріляти з вогнепальної зброї та основам тактичної медицини
Влітку 2021 року Руслан Губанов перевівся до Маріуполя — працював інструктором з особистої безпеки у тренінговому центрі на базі Донецького юридичного інституту.
“Ми там займали цілий поверх. Навчали працівників поліції. Вони з усієї Донеччини приїздили до нас підвищувати рівень класифікації — хто на тиждень, хто на 21 день. Ми навчали їх вогневій і тактичній підготовці, була фізична підготовка і тактична медицина. Також ми перевіряли усі відділи поліції регіону на дотримання безпеки поводження з вогнепальною зброєю та знання граматичної бази”.
Навчання
Руслан каже, у їхньому тренінговому центрі навчання були не тільки для молодих спеціалістів — від рядового до старшого офіцерського складу.
“Стріляли з пістолета Макарова, автомата Калашникова, снайперської гвинтівки. А ще з пістолетів і штурмової гвинтівки “Форт” українського виробництва".
У Маріуполі Руслан прожив трохи більше ніж пів року. Каже, місто йому дуже сподобалося. У вільний від служби час, а його у Губанова було обмаль, любив гуляти вздовж Азовського моря і на площі біля драмтеатру. А ще з колегами грали у футбол на стадіоні або каталися на конях за містом.
Навчання
Коли почалася повномасштабна війна, Руслан був у Маріуполі. Зранку йому зателефонував керівник, сказав, щоб швидко їхав до головного управління.
“Я пам'ятаю, того ранку йшов дощ, погода була мерзенна. Росіяни по місту гатили ракетами, було дуже гучно. Нам дали вказівки, провели інструктаж, роздали зброю та екіпірування. Через дві доби ми отримали бойове завдання від генерала, деталі якого не можу розголошувати, а потім ми виїхали до Покровська. Сюди ж перевели наше управління поліції”.
Рятує життя людей у підрозділі парамедиків-поліцейських
У Покровську Руслан Губанов продовжував інструкторську діяльність. А на початку березня був створений підрозділ парамедиків-поліцейських, тоді перший в Україні. Його очолив начальник тренінгового центру Олександр Савенко.
“Я їздив до Румунії, де навчався тактичній медицині. До нашого підрозділу запрошували поліцейських, які хотіли навчатися медицині й рятувати людей. Ми працювали в усіх містах Донеччини, де були поранені люди, яким потрібна була наша допомога. У нас був зв’язок з рятівниками-пожежниками, бо перший час швидка на виклики, де сталися прильоти, не виїжджала. Чому — я не знаю. Всі дзвінки швидка переадресовувала до нашого підрозділу”.
Підрозділ парамедиків-поліцейських у жовтні 2022 року працював під час деокупації Лимана та Святогірська, а також в інших населених пунктах, які вдалося звільнити українським військовим.
“Ми були поруч з нашими бійцями. Допомагали і цивільним, і військовим у містах, де велися і ведуться бойові дії — в Бахмуті, Сіверську, Нью-Йорку, Авдіївці, Торецьку, Костянтинівці, Дружківці тощо. Працюємо 24/7, у нас немає свят і вихідних. Виїжджаємо на всі виклики, а також продовжуємо тренувати поліцейських”.
Зеленський подякував за врятованих у Костянтинівці
6 вересня 2023 року росіяни обстріляли ринок у центрі Костянтинівки. Палали автівки й магазини. Парамедики-поліцейські тоді врятували багато людей, а також розбирали завали. Того дня у вечірньому зверненні президент Володимир Зеленський особисто подякував Руслану Губанову і його напарнику Олегу Сизову за врятовані життя українців.
У Костянтинівці Руслан Губанов врятував польского волонтера
Нині у підрозділі 20 поліцейських-парамедиків. Серед них колишні дільничні офіцери і слідчі карного розшуку. Руслан каже, вони можуть навчити будь-кого, аби у людини було бажання і мотивація працювати у небезпечних умовах.
“У кожному місті є наш підрозділ, це група з двох-трьох людей, які миттєво реагують на події і серед перших прибувають на місце виклику. Якщо потрібно підкріплення, то на допомогу приїжджають колеги з найближчих міст і рятувальники”.
Порятунок цивільних у Торецьку: броньована автівка згоріла, а Руслан дістав поранення
1 липня 2024 року Руслан Губанов дістав поранення у Торецьку, і досі лікується.
У Покровську врятував 6-місячну дитину, сім'я була під завалами
“Зранку ми отримали виклик, що поруч з Торецьком у жінки стався серцевий напад, вона була вдома. Я з колегами у групі парамедиків виїхав туди. Нам треба було її вивезти звідти в лікарню Костянтинівки. Ми поїхали броньованою автівкою. Крім мене, ще був парамедик, він з Торецька, поліцейський з чергової частини. Дісталися до потрібної адреси, вибігли з машини, я сховав її за деревом, щоб з дронів не було видно. З будинку вивели жінку з чоловіком і сумками, посадили в автівку і поїхали. Вперед не міг, бо там була дуже обстріляна дорога, тому почав здавати назад, і в цей час почалися прильоти, з чого стріляли я сказати не можу — все сталося миттєво. Ворог щільно обстрілював цю вулицю”.
Руслан пригадує, що за якихось десять секунд снаряд влучив у машину спереду. Осколки, дим, бруд, пил. Руслан не бачив нічого на одне око, уламки поранили праву руку і ліву ногу.
Згорілий бронеавтомобіль поліцейських-парамадиків
“Після влучання я на хвилину подумав, що у мене немає руки — тільки сильний біль, і я не міг нею поворушити. Вистрибнув з автівки, переконався, що з іншими все гаразд, почав надавати собі допомогу, затягнув турнікет. Але одним турнікетом кровотеча на руці не зупинилася. Я підбіг до свого напарника, на щастя, у нього були легкі поранення. Він наклав мені другий турнікет, бандажом затягнув передпліччя”.
Автомобіль парамедиків-поліцейських тоді згорів. Руслан попросив жінку й чоловіка поки сховатися у погребі їхнього будинку.
У руках поліцейських-парамедиків найцінніше - життя тих, кого вони рятують
“А ми одразу побігли у бік Торецька, на трасу, щоб зловити якусь машину. Знали, що там їздять військові, вони також возять поранених побратимів і цивільних. Поки бігли, я ще більше пошкодив ногу, але зупинятися було не можна через шквал вогню і ворожі дрони. Нас підібрали військові і довезли до блокпоста в Торецьку, а далі — з колегами до Костянтинівки. У місцевій лікарні мене одразу поклали на операційний стіл, витягнули уламки з тіла — з рук і боків”.
Операції та реабілітація з арттерапією
Далі Руслана Губанова направили в лікарню імені Мечникова у Дніпро. Операція пройшла невдало, лікарі не змогли дістати великий уламок з плеча. Тому далі лікування поліцейського продовжилося у Києві. Руслану вже зробили три операції на руці і одну на нозі. Попереду ще — на очах і вухах.
Руслан отримав тяжке поранення влітку 2024, відновлюється і досі
“М’язи на нозі мене зшивали, а потім вкрутили металевий болт. Руку теж ще не до кінця вилікували. На жаль, маю осколки в шиї, нозі й руці, але їх діставати не будуть, бо вони маленькі, 5-6 міліметрів. Є проблеми із зором і слухом, цим вже лікарі займуться наступного року”.
Після лікування й реабілітації Руслан планує повернутися на службу
Кожен день Руслана схожий на попередній: зранку заняття в спортзалі, далі різні процедури — супер-індукція, відновлення мʼязів, BTL покращення трафіку, соленоїди та обов’язково розмова з лікарем. І так до шостої вечора.
“У клініці є психолог, до якого завжди можна звернутися. Тут я почав фарбами малювати картини. Ніколи цього не робив, тому великих очікувань не було. Але мені дуже сподобалася така арт-терапія. А ще з вощини робимо свічки і новорічні іграшки”.
Заслужена нагорода і книга про роботу підрозділу
Нагорода, орден “За мужність” III ступеня, з рук міністра внутрішніх справ України Ігоря Клименка для Руслана Губанова стала честю.
“Приємно, що мою щоденну роботу відзначило вище керівництво. Робота, якій віддаєшся цілком і повністю заради врятованих життів своїх співвітчизників. Також було дуже приємно, що міністр особисто дізнався про мій стан здоров'я”.
Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко вручає Руслану Губанову орден "За мужність"
Про парамедиків-поліцейських, які допомагають і рятують людей на Донеччині, у 2025 році вийде книга. Її назва “Є пульс”, написала Зоряна Биндас. У книзі буде розповідь і про старшого лейтенанта Руслана Губанова.
Свої в Telegram 
