Галина Копиця до останнього допомагала війську. Під вибухи тікала з Серебрянки, де втратила все
З Донеччиною мене пов'язало кохання
Галина Копиця народилася на Хмельниччині, але життя пов'язало її з Донецькою областю. В юнацтві жінка поїхала на навчання, й залишилась на Донеччині, зустрівши свого чоловіка.
“Ми вже 41 рік у шлюбі. У 15 років я переїхала в Дзержинськ, нині це Торецьк. Але з чоловіком я познайомилась у Краматорську. Він корінний серб, з 1753 року у Серебрянці було поселення сербів”, — розповідає Галина Капиця.
Подружжя Копиці
Село Серебрянка має глибоку історію. Єдиної версії щодо походження назви селища немає. За найбільш поширеною, у 40-х роках XVII століття у Серебрянці був організований видобуток срібла якимось білгородським купцем. За місцевими переказами, поблизу Білої гори німці-колоністи знайшли поклади срібла.
Серебрянка до 2022 рокуФото: з відкритих джерел
Допомагала військовим, а потім в одну секунду поїхали в чому були
З 2014 року жителі селища Серебрянка, що неподалік від Сіверська, відчули війну, але не покидали свої будинки масово, бо не було частих ворожих обстрілів. Та у 2022 все змінилося.
На початку повномасштабної війни почалися шалені ворожі обстріли. Щодня “прилітало” в ту чи іншу локацію, по цивільним будинкам і підприємствам. В епіцентрі обстрілів опинилася й крамниця пані Галини.
Родина Галини Копиці
В той час Галина потоваришувала з українськими військовими, які постійно потребували допомоги. В родині троє близьких людей захищають країну, тому жінка розуміє потреби військових.
“Хлопці, наші військові підійшли до мене й сказали: “Ми не дуже довіряємо місцевим поки що. Але так як ми познайомились, і ви з Хмельницької області — Боже, які ми раді!”. Хлопці просили то попрати білизну, то підзарядити гаджети, то нагодувати. Розумієте? І я докладала максимум зусиль, аби трішки їм допомогти — готувала, прала тощо, аби тільки їм було краще”, — розповідає пані Галина.
Руйнації після російських обстрілів. Серебрянка
Жінка каже, військові були дуже вдячні за допомогу. Втім, ворожі обстріли щодня посилювались, і коли родина вирішила їхати, хлопці підтримали це рішення. Галина каже, після чергового обстрілу довелося просто зачинити крамницю, сісти в автівку й поїхати в робочій формі.
“Я в той день була в крамниці, чоловік прийшов і рішуче сказав: “Закривай і їдемо, поки ще є можливість”. Ви навіть не уявляєте, які були вибухи поруч. Він каже: “Сідай, я заберу документи та їдемо”, — розповідає Галина.
Родина втратила все майно — воно повністю зруйноване. Будинок у рідній Серебрянці перетворився на руїни, як і спадок у Бахмуті.
Вдячна всім, хто нас підтримує, і продовжую допомагати захисникам
Пані Галина пригадує евакуацію зі сльозами. Забрали всіх рідних — переважно людей похилого віку, і поїхали.
“Спочатку ми виїхали до брата на Хмельниччину, бо це моя батьківщина. Я забрала свою сваху, бо ми поруч жили — в одному селі. Сваха забрала свою 92-річну маму й матір мого чоловіка, якій тоді було 86 років. І ми автівкою виїхали на мою батьківщину”, — розповідає Галина Копиця.
Брат пані Галини прихистив декілька родин в одному будинку, тому про комфорт не йшлося. Але всі були раді спокою.
Півтора роки тому пані Галина з чоловіком переїхала до Запоріжжя, бо тут живе донька.
Галина Копиця (праворуч) з подругами
“Ви знаєте, ми так вдячні волонтерам, які постійно допомагають! Це “Хвиля допомоги”, де ми можемо всі поспілкуватись, відсвяткувати, відволіктись на майстер-класи. І продукти, і психологічна допомога… Ну, що ми всі приїхали голі-босі! А вони нам і любов, і повагу, і все”, — ділиться жінка.
У Запоріжжі Галина Копиця теж допомагає військовим — в'яже шкарпетки на передову щоночі.
“Головне, що ми залишились в Україні. Але тут трагедія за трагедією. І ми не знаємо, коли все закінчиться”.
Свої в Telegram 
