Галина Копиця до останнього допомагала війську. Під вибухи тікала з Серебрянки, де втратила все

З Донеччиною мене пов'язало кохання

Галина Копиця народилася на Хмельниччині, але життя пов'язало її з Донецькою областю. В юнацтві жінка поїхала на навчання, й залишилась на Донеччині, зустрівши свого чоловіка.

“Ми вже 41 рік у шлюбі. У 15 років я переїхала в Дзержинськ, нині це Торецьк. Але з чоловіком я познайомилась у Краматорську. Він корінний серб, з 1753 року у Серебрянці було поселення сербів”, — розповідає Галина Капиця.

Подружжя КопиціАвтор: особистий архів

Село Серебрянка має глибоку історію. Єдиної версії щодо походження назви селища немає. За найбільш поширеною, у 40-х роках XVII століття у Серебрянці був організований видобуток срібла якимось білгородським купцем. За місцевими переказами, поблизу Білої гори німці-колоністи знайшли поклади срібла.

Серебрянка до 2022 рокуФото: з відкритих джерел

Допомагала військовим, а потім в одну секунду поїхали в чому були

З 2014 року жителі селища Серебрянка, що неподалік від Сіверська, відчули війну, але не покидали свої будинки масово, бо не було частих ворожих обстрілів. Та у 2022 все змінилося.

На початку повномасштабної війни почалися шалені ворожі обстріли. Щодня “прилітало” в ту чи іншу локацію, по цивільним будинкам і підприємствам. В епіцентрі обстрілів опинилася й крамниця пані Галини.

Родина Галини КопиціАвтор: особистий архів

В той час Галина потоваришувала з українськими військовими, які постійно потребували допомоги. В родині троє близьких людей захищають країну, тому жінка розуміє потреби військових.

“Хлопці, наші військові підійшли до мене й сказали: “Ми не дуже довіряємо місцевим поки що. Але так як ми познайомились, і ви з Хмельницької області — Боже, які ми раді!”. Хлопці просили то попрати білизну, то підзарядити гаджети, то нагодувати. Розумієте? І я докладала максимум зусиль, аби трішки їм допомогти — готувала, прала тощо, аби тільки їм було краще”, — розповідає пані Галина.

Руйнації після російських обстрілів. СеребрянкаАвтор: з відкритих джерел

Жінка каже, військові були дуже вдячні за допомогу. Втім, ворожі обстріли щодня посилювались, і коли родина вирішила їхати, хлопці підтримали це рішення. Галина каже, після чергового обстрілу довелося просто зачинити крамницю, сісти в автівку й поїхати в робочій формі.

“Я в той день була в крамниці, чоловік прийшов і рішуче сказав: “Закривай і їдемо, поки ще є можливість”. Ви навіть не уявляєте, які були вибухи поруч. Він каже: “Сідай, я заберу документи та їдемо”, — розповідає Галина.

Родина втратила все майно — воно повністю зруйноване. Будинок у рідній Серебрянці перетворився на руїни, як і спадок у Бахмуті.

У нас немає нічого, що було на Донеччині. Все зруйновано. Був дім свекрухи поруч з нами і моя крамниця. Все повністю під нуль…

Вдячна всім, хто нас підтримує, і продовжую допомагати захисникам

Пані Галина пригадує евакуацію зі сльозами. Забрали всіх рідних — переважно людей похилого віку, і поїхали.

“Спочатку ми виїхали до брата на Хмельниччину, бо це моя батьківщина. Я забрала свою сваху, бо ми поруч жили — в одному селі. Сваха забрала свою 92-річну маму й матір мого чоловіка, якій тоді було 86 років. І ми автівкою виїхали на мою батьківщину”, — розповідає Галина Копиця.

Брат пані Галини прихистив декілька родин в одному будинку, тому про комфорт не йшлося. Але всі були раді спокою.

Приходили сусіди й знайомі, які мене пам'ятали з дитинства. Допомагали, чим могли — хто яйця принесе, хто овочі, консерви, речі…

Півтора роки тому пані Галина з чоловіком переїхала до Запоріжжя, бо тут живе донька.

Галина Копиця (праворуч) з подругамиАвтор: особистий архів

“Ви знаєте, ми так вдячні волонтерам, які постійно допомагають! Це “Хвиля допомоги”, де ми можемо всі поспілкуватись, відсвяткувати, відволіктись на майстер-класи. І продукти, і психологічна допомога… Ну, що ми всі приїхали голі-босі! А вони нам і любов, і повагу, і все”, — ділиться жінка.

Ми радіємо, що нас не кинули. Ми живемо біля підприємства, яке часто обстрілюють. Знову переживаємо ті вибухи. Але ми все одно так вдячні всім, хто нам допомагає, бо ця підтримка вкрай важлива

У Запоріжжі Галина Копиця теж допомагає військовим — в'яже шкарпетки на передову щоночі.

“Головне, що ми залишились в Україні. Але тут трагедія за трагедією. І ми не знаємо, коли все закінчиться”.

Навіть не відчув, коли дістав поранення — знепритомнів. Історія родини Фесенків із Сіверська

Від мелодій годинника до звуків війни. Наталія Волошина про життя на вулиці Миру у Бахмуті

Пів життя тут минуло. Віра Попсуй пригадує ключові події у Сіверськодонецьку на проспекті Миру