Волонтери шукають серед розбитих домівок людей. Евакуація з Покровська ускладнюється щодня

Вижити серед руйнувань

Дорога в місто — випробування. Окрім постійних атак, рух ускладнюють снігопади та зруйновані електроопори. Але навіть тим, хто зміг дістатися сюди, не завжди вдається вмовити людей покинути свої оселі. Дехто не хоче їхати, інші просто не знають, як це зробити. Тим часом небо над містом постійно прочісують ворожі дрони.

"У Покровську вже немає ані інфраструктури, ані зв’язку. Люди можуть лише здогадуватися, коли до них прибуде евакуаційна група", — розповідає волонтер.

Але буває, що рідні самі знаходять волонтерів, які їдуть у Покровськ на їхнє прохання, аби евакуювати людей, а ті відмовляються. Тож часто волонтери ходять розбитими вулицями, шукаючи місцевих і пропонують виїхати. Навколо багато побитих будинків і тут, мабуть, би вже не мали залишатися люди, але це не так.

ПокровськАвтор: Парк та особливі друзі/Facebook

Розлука під звуки вибухів

Типові кадри з евакуації із Покровська зараз — це сльози, обійми та прощання з домом. Люди, що прожили в сусідстві десятки років, не можуть стримати емоцій. Діти ховають обличчя у батьківських обіймах, покидаючи єдину домівку, яку вони знали.

"Все буде добре, ми обов’язково зустрінемося!", — промовляє жінка, стискаючи руку сусідки, перш ніж сісти в евакуаційний транспорт.

Одна з евакуйованих — 12-річна Софія. Останні кілька днів разом із чотирирічним братом, мамою, бабусею і дідусем вона ховалася у підвалі, бо їхній будинок вже зруйнований обстрілами. З собою родина взяла лише кілька сумок і кішку Алісу.

Далі їхній шлях до Кривого Рогу. Тут родину поселили у шелтері. Тепер у Софії, її брата і кішки окрема кімната. Софія зізнається: більше за все вона мріяла просто вийти на прогулянку, як раніше.

"Я хотіла сходити з друзями в піцерію, погуляти. І ось сьогодні я вперше за довгий час змогла просто прогулятися", — розповідає дівчинка.

Раджу їхати з Покровська

Тут у шелтері живе медсестра Олена Григорівна, яка до останнього залишалася у Покровську. Хоч жінка вже й пенсіонерка, та хоче вийти на роботу у евакуйовану Покровську лікарню. Олена Григорівна жила у мікрорайоні Сонячному, якого більше нема.

Жінка перебралася у будинок сина, та після чергового удару КАБами і він зазнав руйнувань. Олена Григорівна радить іншим їхати з Покровська, бо міста вже немає. Ще би кілька місяців тому вона й сама залишалася би там, та не зараз.

"Я вчора проїздила проспектом велосипедом, бачила, як люди готували їжу на багаттях біля зруйнованих будинків. Це був момент, коли я зрозуміла: навіщо ризикувати", — розповідає жінка.

Рятуватимемо поки це можливо

За офіційними даними, у місті залишається понад 6 800 людей. Покровськ — колись галасливий та людний — занурився у темряву. Без світла, тепла та газу, під постійною загрозою обстрілів, люди щодня борються за виживання.

Олег Леонтьєв каже, що ніхто людей не кидає. Розуміє, що їм складно покидати свої міста, кидати свої домівки, та волонтери не здаються. Поки є охочі виїхати і є можливість потрапити у місто, вони рятуватимуть цих людей.

Війна тут змінює життя кожну мить. Волонтер Денис Христов зафільмував один день у Покровську

Військові врятували з розбитого Бахмута давній музичний інструмент козацької доби. Що відомо

Росіяни готувались до вбивства полонених в Оленівці заздалегідь. Нові деталі розслідування