Сім років тому зняла офісний костюм і взула берці. Історія демінерки з Бахмута Тетяни Шухнаренко
Від балансових звітів до пошуку мін
Тетяна Шухнаренко каже, жінки можуть бути демінерками і можуть за собою вести. І статистика її компанії це підтверджує: майже третина команди Demining Solutions — це жінки. Серед 85 працівників — 25 жінок, 10 з яких працюють безпосередньо демінерками.
Тетяна народилася і все життя прожила у Бахмуті. Тут народилися її діти — дві доньки, зараз їм 11 і 17 років. Тут працювали батьки: батько-коваль, чиї роботи добре відомі в Донецькій та Луганській областях, і мати-агрономка.
«У нашому місті були великі сади», — з ностальгією згадує Тетяна. Закінчивши Харківський національний економічний університет за спеціальністю «банківська справа», вона працювала бухгалтеркою-аудиторкою, вела підприємства і навіть мала власну справу.
Тетяна Шухнаренко сім років займається розмінуванням
Усе змінилося у 2018 році, коли в родині настали складні часи після смерті батька. Тетяна разом з чоловіком пішли на курси від однієї з організацій, побачивши оголошення. Там їх навчили — Тетяна пройшла курс сапера-демінера, парамедика, тімлідера.
«Коли в тебе вдома двері «грають» і ти розумієш, що в тебе тут буферна зона, майже «нуль», хочеться зробити щось корисне для своєї громади. Хочеться залишатися вдома», — пояснює Тетяна своє рішення піти на курси з протимінної діяльності.
Працівниця офісу з макіяжем тепер вдягає берці й бронежилет
Перехід від комфортного офісу до небезпечних територій був нелегким.
«Не можу сказати, що мені було легко, — зізнається Тетяна. — Раніше працювала за комп'ютером у якихось програмах, а тут полігони, мінні поля чи райони ведення бойових дій, критична інфраструктура, землі сільськогосподарського призначення... Або навколішки працюєш, або постійно ходиш із широкоформатними рамковими детекторами, або шукаєш розтяжки у два поверхи в лісосмузі».
До фізичного навантаження теж потрібно було звикнути. Як Тетяна іронічно описує свою трансформацію: «Працівниця офісу, яка раніше ходила за дрескодом і з макіяжем, тепер вдягає берці й бронежилет».
Броня виявилася важкою, балістичний візор — незручним. Додайте до цього сумку з обладнанням вагою до 30 кілограмів, яку треба носити з собою.
«Я тоді схудла кілограмів на десять», — усміхається жінка.
Попри всі складнощі, Тетяна швидко зростала професійно. Уже з 2019 року вона працювала керівницею групи ручного розмінування й механічної підтримки робокаром із системою дистанційного управління.
Хотілося собі щось довести
Що мотивувало жінку з двома дітьми зробити такий незвичний професійний крок?
Досвід показав, що жінки можуть мати навіть перевагу у цій професії.
«Жінки можуть бути більш обережними. Як сказав мені колись керівник групи: "Я точно знаю, що ти все зробиш правильно. У тебе двоє дітей, і ти все усвідомлюєш, "смику" і "дьоргу" не буде"», — цитує вона.
Повномасштабна війна змусила Тетяну з родиною покинути рідний Бахмут у квітні 2022 року. Хоча ще багато її знайомих залишалися жити у Бахмуті ще десь пів року.
«Діти стали ховатися, я побачила цей жах в очах і зрозуміла, що треба виїздити», — згадує вона.
Детективи мінних полів: що таке нетехнічне обстеження
Коли Тетяна з чоловіком виїздили із Бахмута, то вже розуміли, що у них буде робота в Demining Solutions.
«Я пройшла курси операторів дронів, з інформування населення, надання домедичної допомоги, ідентифікації боєприпасів (не кожна компанія має сертифікацію на підрив боєприпасів чи транспортування), а також навчилася працювати з нетехнічним обстеженням».
Зараз Тетяна працює начальницею відділу з нетехнічного обстеження й інформування населення в Demining Solutions.
«Нетехнічне обстеження — це збір інформації про те, що сталося на певній ділянці перед тим, як туди прийде команда з розмінування, — пояснює вона. — Фахівець з НТО з'ясовує, чи була ділянка окупована, чи траплялися там нещасні випадки, пов'язані з вибухонебезпечними предметами, чи були там окопи».
Тетяна Шухнаренко
Для цього доводиться комунікувати з багатьма сторонами: громадою і її головою, військовою адміністрацією, поліцією, ДСНС, піротехнічними підрозділами. Якщо йдеться про сільськогосподарські землі — з фермером, якщо про критичну інфраструктуру — з відповідальними особами.
«Робота з нетехнічним обстеженням схожа на ребус або на складання пазлів. Це більш інтелектуальна робота, але працювати "в полі" я теж люблю», — ділиться Тетяна.
Після обстеження фахівець визначає статус ділянки — наприклад, «підтверджено забруднена територія» чи «ймовірно забруднена територія», і складає детальний звіт, який подається на перевірку в Центр протимінної діяльності.
День із життя саперки: «Ми завжди напоготові»
Робочий день сапера в «полі» триває вісім годин із перервою на обід. Зазвичай команда виїздить на місце на 22-25 днів, проживаючи в готелях чи орендованих квартирах. Вихідним є лише неділя. Перед початком роботи Тетяна як керівниця групи проводить інструктаж, нагадуючи про безпекові норми.
«Щодня я розмовляю зі своїми колегами й укотре проговорюю всі безпекові моменти й алгоритм дій. Бо неправильні дії одного можуть призвести до ініціації боєприпасу, і постраждати може не той, хто порушив норми, а той, хто за 25 метрів», — підкреслює вона.
На ділянці розставляють маркувальні віхи, щоб місцеві мешканці розуміли межі безпечних зон. Сапери працюють у засобах індивідуального захисту — кевларових фартухах і шоломах із балістичними візорами. У кожного є медична сумка. Відстань між саперами залежить від імовірної загрози — в середньому 25 метрів, але може бути й 50.
Для цього використовують газонокосарки та інше обладнання. Сапер має вміти розпізнавати всі види вибухонебезпечних предметів власними очима.
«Завдання сапера-початківця — викопати предмет і, якщо він розуміє, що це не металобрухт, цвях чи не консервна банка, а щось підозріле, то зупинити роботи й покликати керівника групи», — пояснює Тетяна.
Пізніше предмет ідентифікують, знімають його координати, маркують та інформують підривників.
«Тобто сапери, які працюють із гуманітарним розмінуванням, мають безпечно знайти й ідентифікувати предмет, але в жодному разі його не витягують», — підкреслює вона.
«Це кайф, коли щось знаходиш»
Попри небезпеку і складність, Тетяна з ентузіазмом розповідає про свою роботу.
«Це насамперед цікаво: чи збігатиметься твоя знахідка з картою звітування від нетехнічного обстеження? Це кайф, коли щось знаходиш», — ділиться вона.
Її захоплення настільки заразливе, що оточуючі нерідко замислюються про таку ж кар'єру.
«Коли я розповідаю про свою роботу десь у компанії, то мені кажуть, що роблю це так, що хочеться стати саперами», — сміється Тетяна.
Вона навіть розглядає можливість працювати разом зі своєю старшою донькою.
«Моя мама, можливо, колись була шокована моїм рішенням, але вже звикла», — додає вона.
Профдеформація та мрії про повернення додому
Як і в багатьох інших професіях, у саперів буває профдеформація.
«Наприклад, іду ринком у Києві, чую свисток і думаю: "Стоп роботи!". Також під ноги дивлюся дуже ретельно, навіть якщо знаю, що просто гуляю в парку з дитиною й усе гаразд», — розповідає Тетяна.
Живучи в Києві, вона постійно думає про рідний Бахмут.
Проте Бахмут, який вона знала, уже не існує.
«Я розумію, що немає вже ні мого району, ні дому. Іноді відкриваю карту, дивлюся на свій дім, на дитсадок і школу через дорогу. Хочу, щоби тут гралися діти на дитячих майданчиках, щоби вони ходили в рідну школу. І сподіваюся, це не лише мрія», — ділиться вона.
Розмінування Бахмута буде надзвичайно складним завданням.
«Це ж не приміщення, де були часткові руйнування — будинки повністю зруйновані. Навіть фундаментів немає: усе падало цілими під'їздами й сходовими "прольотами"», — описує вона нинішній стан міста.
«Я хотіла би бути корисною для свого міста, але насамперед треба туди дістатися. А це має бути безпечно», — говорить Тетяна, і додає із сумом: «Я не можу прийняти, що мого дому в Бахмуті більше немає».
За час моєї роботи не було жодного нещасного випадку
Протимінна діяльність — одна з найнебезпечніших професій, але водночас вона може бути безпечною, якщо дотримуватися всіх правил.
«Якщо виконувати всі нормативи, то ця робота безпечна. Гуманітарне розмінування взагалі відрізняється від військового тим, що тут безпека передусім», — пояснює Тетяна.
У команді завжди є лікар та автівка медичної допомоги. Разом вони возять ноші й каністри з водою.
«Ми маємо пророблений маршрут евакуації, щоби розуміти, скільки часу займає вивезти постраждалого, де розташований медичний заклад, який номер телефону цієї лікарні, чи є якісь перешкоди на шляху до неї», — каже Тетяна, і з гордістю додає: «За час моєї роботи не траплялося жодного нещасного випадку».
Дорослий тягнув додому уламки з РСЗВ
Важливою частиною роботи Тетяни є інформування населення про небезпеку вибухонебезпечних предметів.
«Дорослі можуть знати про небезпеку й ігнорувати її: думають, що їм пощастить і воно не спрацює, — розповідає вона. — Один чоловік мені казав: "А я снаряд болгаркою різав". Або фермер, який тягнув додому уламки з РСЗВ».
Особливо тривожить її статистика нещасних випадків серед дітей.
«Нещасні випадки в близько 10% стаються і з дітьми, і це дуже страшно. Як донести до дитини інформацію, що не можна брати того ведмедика чи мобільний телефон на вулиці, бо це може бути останнє, що вона зробить? У мене аж сироти шкірою, коли я про це розповідаю», — говорить Тетяна.
Саме тому вона та її колеги використовують кожну можливість для інформування населення.
«Наприклад, коли працюємо на розмінуванні в певному селі, то можемо попросити старосту села виділити нам буквально 15 хвилин, поки люди стоять у черзі за гуманітарною допомогою, де будемо роздавати їм брошури. Важливо розповісти людям так, щоби не зацікавити, а щоби їхня увага зосередилася на тому, що це небезпечно», — пояснює вона.
Свої в Telegram 
