“Дерек” бився у Маріуполі, як герой блокбастеру. Ігор Михайлишин помер від поранень на “Азовсталі”
У треті роковини загибелі Ігоря Михайлишина для Свої спогадами про сина та друга поділилися мати Марія та побратими “Фрост” і “Дипломат”. Боєць “Флейм” у пам’ять про Ігоря намалював “Дерека” на футболці.
Любив тварин, займався спортом і багато читав
За словами Марії Михайлишин, з самого дитинства Ігор ріс дуже допитливим хлопчиком. Цікавило все, що його оточувало, а особливо тварини.
“Часто на літні канікули він їздив на Тернопільщину — в село до бабусі, і там всі тварини були його — і ті, кому допомога потрібна була, і просто. Найкращий шмат м'яса, який сину клали в тарілку, був для кота або для собаки. Ігор завжди ділив їжу з тваринами та птахами: годувати горобчика, ворону, голуба, сусідського кота чи собаку. Коли подорослішав, у нього з'явилася мрія — щоб кожна тварина мала свій дім, щоб не було безпритульних тварин”, — розповіла мати.
Ігор Михайлишин
У початкових класах Ігор навчався бальним танцям. Коли перейшов до п'ятого класу, почав займатися боксом і воркаутом. Не було жодного дня, аби Ігор не ходив на стадіон. За будь-якої погоди — хоч дощ, хоч сніг, хлопець завжди бігав і віджимався.
“Вів здоровий спосіб життя. Повчав підлітків у дворі, завжди доводив і аргументував, чому не можна курити, пити, вживати наркотики і що треба займатися спортом, вести здоровий спосіб життя. А ще у сина було завищене відчуття справедливості. Він завжди захищав слабших, відстоював правду, стояв на стороні справедливості,” — сказала Марія.
"Дерек" постійно займався спортом
Ігор дуже багато читав. Його цікавили історичні романи, історична література, історія різних країн, історія культури різних країн. А ще хлопець сильно цікавився скандинавською культурою. Після 9 класу Ігор вступив до ліцею комп'ютерних технологій, вивчав графіку дизайну. Після закінчення деякий час працював у цій сфері, а потім в охоронній фірмі.
Дізналася випадково, що син служить в “Азові”
Далі — почалася Революція Гідності, Ігор був активним її учасником. Спочатку у Львові, а потім поїхав до Києва.
“Щодня ми переймалися, чекали від нього дзвінка, щоб почути, що він живий, здоровий. Вже потім дізналися, що Ігор перевозив поранених бійців з Києва до Львова, щоб їх не знайшов “Беркут”. Я думаю, що події на Майдані і анексія Криму підштовхнули його приєднатися до “Азову”. Коли син повернувся з Майдану, сказав, що не хоче жити в країні, яка буде залежна від росії, а мріє будувати власне життя і сім'ю у незалежній європейській країні. Під час Майдану дізнався про патрульно-постову службу міліції, тоді ще сказав, що буде там служити. А в майбутньому планує вступити в Національну академію внутрішніх справ. Інформацію не озвучив до кінця, щоб потім не довелося їхати на Схід, напевно, щоб ми не відмовляли його від поїздки до столиці”, — пригадує Марія ті події.
2014 рік, біля Михайлівського cобору, перед відправкою в АТО
Про те, що син на базі “Азова” в Урзуфі, мати дізналася випадково. Під час однієї розмови по відео вона побачила багато чайок. Марія каже, що син із захопленням розповідав про полк “Азов”, ніби про другу родину.
“Сказав, що там зовсім інше ставлення один до одного, інша побудова підрозділу, ніж у радянській армії. Там один одного називають "друже", всі готові прийти на допомогу і поважають як особистість. Кожен служить у тому підрозділі, де може краще проявитися, знайти себе, до чого має більше здібностей. Все побудовано так, що це, як одна велика родина, де кожен воїн готовий віддати життя за іншого”, — переказала Марія слова сина.
Спочатку у Ігоря було псевдо “Пропелер”, згодом він змінив його на “Дерек”. Михайлишин брав участь у Павлопіль-Широкинський операції у лютому 2015 року. Тоді загинули його перші друзі, а сам “Дерек” отримав контузію.
Перше татуювання Ігоря - шеврон "Азову", яке він зробив одразу після Широкинської операції
У лютому 2016 він звільнився і повернувся додому, підлікувався і через деякий час підписав на рік контракт з 80-ою окремою десантно-штурмовою бригадою. Після контракту Ігор знову був на лікуванні, а потім проводив вишколи і тренінги в Нацкорпусі.
У 2018-му їде на два роки працювати у Варшаву, а після повернення знову приєднується до “Азову” — в полку “Дерек” був командиром 3-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону.
Подвиги “Дерека” в Маріуполі
Коли почалася повномасштабна війна Ігор був у Маріуполі. Зателефонував рідним, сказав, що через кілька днів все закінчиться, вони обов’язково виженуть росіян.
Кішка "Дерека" на базі "Азову"
“Ми щодня чекали від Ігоря "+" або кілька слів, що з ним все добре. Згодом зв’язок обірвався. Вже постфактум дізналися від побратимів про те, як Ігор в Маріуполі героїчно давав відсіч ворогам”, — каже мати.
Побратим на псевдо “Фрост” називає “Дерека” одним з кращих воїнів і людей, яких він знав.
“Ми були знайомі всього кілька років, але він встиг стати мені братом, єдиним, за ким я пустив сльозу в Маріуполі. Я не знав людини більш доброї, чесної та відданої своїй справі, ніж “Дерек”. Він завжди міг віддати останнє, прийти на допомогу”, — каже він.
Навесні 2022 року “Дерек” тримав позицію в приватному секторі, був старшим, в підпорядкуванні у нього був десяток нацгвардійців. Якось вночі до них підійшли кадирівці і постукали в двері зі словами: “Азовці, здавайтесь!”. На що “Дерек” відповів автоматною чергою в двері.
“Ігор віддав наказ всім займати позиції, але вже через пару хвилин він залишився на позиції сам, проти відділення кадирівців. Гадаю, куди ділись інші, і так зрозуміло. На позиції залишалось багато озброєння, і “Дерек” взявся за оборону, міняючи постійно позиції, він працював з РПГ, ДШК, ПКМ, накидував ВОГи, імітуючи роботу відділення, постійно передавав по рації, що відбувається, отримав контузію і відбив наступ. Це тривало не одну годину. А коли приїхало підкріплення, він відмовився їхати в лікарню, але його все ж таки забрали”, — розповів “Фрост”.
Ігоря Михайлишина привезли в лікарню №2, але довго він там не пробув, бо неочікувано з’явилися ворожі БМП з танками, і почався штурм.
Події того дня записав у твоєму старому телеграм-каналі військовослужбовець з позивним “Дипломат” зі слів одного з побратимів, який був поруч із “Дереком”:
“Лежимо ми у лікарні. Тиша. Тут починається якийсь незрозумілий рух. Вибухи, стрілянина. “Дерек” підривається з ліжка і каже, мовляв, треба виходити. Ми розуміємо, що зайшли російські солдати. Вирішуємо забрати кількох наших і швидко виходити. Зброї з собою немає, все забрали, коли привезли пораненими. Виходимо, а попереду стоїть росіянин. Темно, нічого незрозуміло. Видно лише силует, зброя і форма не наша. “Дерек” бере шматок якоїсь труби, підбігає і трубою як вдарить в голову. Той упав. Вибігаємо надвір. “Дерек” відразу бере шматок цегли. Ми в темряві, росіяни не розуміють, що ми військові — у нас в руках немає зброї, форма темна, брудна. Ми підбігаємо до ще одного, що стояв під вікном у торці лікарні, той не встиг зреагувати, і “Дерек” відразу цеглою проламує йому голову. Він звалився. Забираємо його автомат, кличемо пошепки своїх і групкою йдемо. Так дворами і пішли. Вранці добралися на Лівий до своїх. Хлопці залишилися там у шпиталі підлікуватись, а ми з “Дереком” — назад на позиції”.
На Лівому березі “Дерека” чекала зустріч з ворогом, але Ігор не розгубився, завів автівку, яка на вулиці стояла покинута, і поїхав.
“Він не знав міста і був у глибокому тилу противника. Довго блукаючи, він вийшов біля магазину “1000 дрібниць”, де його впізнали бійці другої роти і відвезли на наш контрольний спостережний пункт. Далі "Дерек" пішов на позиції в центр, там у вікні він "ловить" кулю снайпера, прямо в шию. Йому надають допомогу і намагаються евакуювати: на виході з під'їзда вони потрапляють в засідку, від противника їх відділяє тільки “течік” (Фольксваген Т4 — Свої). “Дерек” підвівся і почав відстрілюватись з підстволу, але "спіймав" ще одну кулю, прямо в потилицю. За словами його напарника, Ігор кричав і благав, щоб його добили. В цей час прийшло підкріплення, яке подавило противника, закидали все димами і евакуювали “Дерека”, — продовжив розповідь “Фрост”.
Надії, що він виживе, не було. У хлопця були жахливі судоми, Ігоря крутило від болю. Його ввели в медикаментозну кому, щоб не так боліло і була хоч якась надія довезти його до “Азовсталі”. Завод сильно обстрілювали, але хлопці наважились везти поранених та “двохсотих”. “Дерека” мали евакуювати на гвинтокрилі. “Кутузов” керував пікапом, а “Мирний” і “Гюрза” тримали “Дерека” в кузові на руках. У салоні їхали троє поранених бійців ТрО і майор з 12 бригади Нацгвардії. Уночі поблизу прохідної заводу в машину влучила російська бомба — всі, хто був у машині, міттєво загинули. “Дерек” сильно обгорів, але залишився живим. Гелікоптери полетіли, а Ігоря доставили в шпиталь на "Азовсталі". Ігор не вийшов з медикаментозного сну, його серце зупинилося.
“Коли я про це дізнався, щось в мені обірвалося. Хто завгодно, але не він. Розповідь про “Дерека” звучить, як сюжет блокбастеру, але в тому і суть, що в Маріуполі навесні 2022 року це була наша реальність, як би пафосно це не звучало”, — сказав “Фрост”.
“Дипломат” називає “Дерека” відважним воїном. Каже, що хлопці в підрозділі завжди із захопленням переказують, як він голіруч прибив двох ворогів і кількох пристрелив там, де багато хто втік би.
“Достойний син своєї країни і своєї нації. Хочу, щоб країна знала своїх героїв!”, — зазначив “Дипломат”.
Колишній “азовець” “Флейм” закарбував образ “Дерека” на футболці. Каже, що “Дерек” — приклад для інших солдатів. На футболці зображений сміливий воїн і слова з пісні: “In the halls of Valhalla, where the brave will live forever” (“У залах Вальгалли, де сміливі житимуть вічно”). Також зображена руна Тейваз і руна Альґіз. Руна Воїна і руна Життя. І космічні мотиви виконані червоним та помаранчевим кольорами.
"Дерек" на футболці
Ніколи не забуду цей звук берців по гальці, коли несли труну…
У Ігоря не часто була можливість писати рідним, та у одному з повідомлень він попросив берегти кота, якого назвав Кіцик, він знайшов його маленьким кошеням на стадіоні 22 грудня 2012. Ігор вийшов на пробіжку, почув нявкання у снігу. Розгріб його руками і побачив там маленьке кошенятко, яке трусилося від холоду. Ігор взяв його за пазуху і приніс додому. Відтоді Кіцик жив у родині Михайлишиних.
Кіцик
Кіт завжди з нетерпінням чекав на повернення Ігоря. Дуже радів, коли той приїжджав з Маріуполя у Львів. Любив ховатися в його рюкзаку. Марія Михайлишин згадує, коли не стало сина, кіт став поводитися дивно. Він ніби завмирав в одній позі на 30-40 хвилин і дивився в одну точку. А потім ставав агресивним, хоча до цього завжди був лагідним. Кіцика не стало в жовтні 2024 року.
“Був дзвінок з Патронатної служби. Я не могла довго зібратися з думками, не могла повірити, сказала, що не вірю в загибель сина. Хоча ще з Маріуполя, коли був зв’язок, Ігор попередив, щоб ми нікому не вірили. І якщо з ним щось станеться, зателефонують з патронатної чи зі штабу… 18 липня 2022 року я поїхала до Києва. На вокзалі мене зустріли представники Патронатної служби і супроводжували весь час. Я ніколи не забуду цей звук берців по гальці, коли на базі у Києві несли труну, і сотні хлопців вишикувалися, щоб попрощатися з Ігорем. Потім було прощання, читали молитву українського націоналіста. І остання дорога сина додому.
Сестра і батьки біля могили Ігоря
Попрощалися з Ігорем 20 липня — спочатку була служба в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла і поховання на Личаківському кладовищі. Таке містичне співпадіння дат: 20 лютого народився, 20 березня загинув і 20 липня похований”, — каже матір полеглого героя.
Посмертні нагороди і дерева в пам’ять про “Дерека”
У львівській школі №65, де навчався Ігор Михайлишин, відкрили меморіальну дошку. У парку “Залізна Вода”, на Алеї Слави, в пам'ять про славетного “азовця” посадили клен-явір. Ще одне дерево — модрина — посадили представники громадської організації “Ми з Левандівки” в мікрорайоні Левандівка, де жив “Дерек”.
Сестра Наталія біля дерева, висадженого на честь "Дерека"
Указом Президента України бійця посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня. Також Ігор Михайлишин нагороджений почесним знаком Святого Юрія і медаллю “Хрест свободи” за мужнє служіння Православній церкві.
Фотографія оборонця Маріуполя є на Алеї Слави в селі на Тернопільщині, куди Ігор постійно їздив до бабусі — так громада села вирішила меморіалізувати героя.
Алея пам'яті Героїв
“Я, мабуть, вже сотню разів передивилася документальний фільм “20 днів в Маріуполі”. Там на кадрах є мій Ігор на 16-й день повномасштабної війни. Такий веселий, життєрадісний, усміхнений. Я ніби намагаюся до нього доторкнутися в той момент, коли він там був”, — каже Марія.
Кадр з фільму "20 днів в Маріуполі" з Ігорем Михайлишиним
Допомагаємо підрозділу, щоб не було соромно перед майбутніми поколіннями
Наталія, старша сестра Ігоря, на цій війні втратила ще і коханого чоловіка. Солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Андрій Кирич на псевдо “NEMO” загинув 25 жовтня 2023 року поблизу Малої Токмачки Пологівського району Запорізької області — загинув від артобстрілу.
Марія і Наталія ходять на акції “Не мовчи! Полон вбиває!”. Продовжують боротися за повернення з полону побратимів “Дерека”.
“Допомагаємо підрозділу, донатимо, щоб гідно нести пам'ять про Ігоря. Щоб не було соромно перед майбутніми поколіннями, що ми були просто спостерігачами. Треба допомагати живим, боротися за полонених і шанувати полеглих”, — зазначила Марія Михайлишин.
---
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Свої в Telegram 
